Новорічно-різдвяна казка у бібліотеці 🎅

Нарешті! Пору зимових свят відкрито 😃. У День Святого Миколая у бібліотеці запанувала святкова атмосфера, адже для користувачів стала доступна спеціальна новорічно-різдвяна книжкова інсталяція, а Святий Миколай через бібліотекарів передає подаруночки найменшим нашим відвідувачам🎁📖.

Заходячи в цю пору до бібліотеки, наші користувачі можуть відвідати виставку книжок про новорічно-різдвяні традиції, про Діда Мороза та інших святкових персонажів; посидіти біля прикрашеної ялинки та імпровізованого каміна; у затишку почитати діткам казочки🎄.

Спеціально для найменших користувачів бібліотекарі готові на якийсь час перевтілитися у посланців Святого Миколая та дарувати їм солодкі подаруночки, але не просто так, а за відгадування новорічних загадок👪🍬🍭.

Ми щиро вітаємо усіх зі святом Святого Миколая! Бажаємо всього найкращого і завжди чекаємо на вас у бібліотеці!📚

Фантазуємо: винаходи майбутнього для книжок

Звичайна друкована книжка на сьогодні є однією із небагатьох речей, яких не торкнулися новітні технології, традиційна книжка не обтяжена аксесуарами чи якимось доповненнями. Книжка, на відміну від смартфона, чудово працює і без жодних оновлень операційної системи:) Однак уявімо на кілька хвилин, що було б, якби друковані книжки можна було б якось модернізувати, так би мовити «прокачати», щоб вони стали максимально зручними для користувачів. У цьому дописі пропонуємо вам пофантазувати разом з нами про кілька винаходів, котрі неодмінно сподобалися б багатьом читачам та забезпечили б найвищий рівень комфорту під час читання.

Чохол-муфта для книжки: тепленький чохол-муфта, який кріпиться до переднього та заднього боку книжкової обкладинки та зігріває ваші руки під час читання. До речі, вже існує спеціальна ковдра з рукавами (Snuggie), яка частково розв’язує проблему замерзання рук під час читання книжки, та все ж книжкова муфта була б набагато кращим рішенням.

Книжковий Siri: щасливі власники американських смартфонів добре знають, що таке Siri, а от людям, які не дуже добре знайомі з новітніми технологіями, пояснюємо: Siri – це віртуальний особистий помічник; спеціальна програма, встановлена на телефонах, планшетах і комп’ютерах Apple, яка «вміє» телефонувати, надсилати повідомлення, нагадувати про щось важливе та виконувати ще багато інших корисних завдань. Так от було б непогано мати такого помічника і у книжці. Наприклад, ви намагаєтеся почитати, але після насиченого подіями, складного робочого дня ваші очі втомлені, от в такому випадку Siri став би у пригоді – віртуальний помічник почитав би вам своїм заспокійливим роботизованим голосом.

Книжковий тримач для кави: книжки майбутнього обов’язково мають бути оснащені тримачами для кави :). Уявляєте, як би це було зручно?

Книжкова селфі-камера: дуже багато дівчат зраділи б, якби книжки мали вбудовані фото-/відеокамери – можна було б дуже швидко та без зайвих рухів робити фото для Instagram просто під час читання. А кронштейн який можна повертати і висувати, це було б взагалі неймовірно круто!

Книжкова підставка для підборіддя: що може бути кращим за читання на пляжі? Теоретично це ідеальний відпочинок, але він все ж має свої мінуси: доводиться приймати доволі незручні пози тіла; голова та шия швидко втомлюються і т. д. Книжкова підставка була б виготовлена з органічного м’якого матеріалу та простягалася б від книжки до вашого підборіддя на висоті, яка б дозволила вам бачити відкриті сторінки. Це було б дуже зручно та ергономічно.

Насправді, наведені вище винаходи це тільки верхівка айсбергу – можна вигадати та зробити ще дуже багато цікавих та корисних речей, які зроблять читання максимально комфортним. Ми впевнені, що в майбутньому креативні винахідники зроблять світ літератури просто неймовірним!

«Святкуємо разом!»: святкова соціальна акція Солом’янської РДА

Вже майже середина грудня і зовсім скоро ми почнемо готуватися до новорічно-різдвяних свят: купувати подарунки, листівки, прикрашати домівки і т. д. Це час, коли люди вітають одне одного, ходять у гості або проводять час разом із найближчими людьми вдома. Однак, на жаль, не у всіх є родичі, з якими можна розділити святковий настрій. Для самотніх людей ця пора може бути дуже сумною, та цього року для самотніх мешканців Солом’янського району все може змінитися на краще, адже Солом’янська РДА започатковує новорічно-різдвяну соціальну акцію «Святкуємо разом!», мета якої полягає у тому, щоб приділити увагу та привітати самотніх людей, котрі перебувають на обліку в Територіальному центрі соціального обслуговування населення Солом’янського району м. Києва.

Будь-хто (і ми з вами також!) може долучитися до цієї ініціативи, просто написавши добрі слова на листівці чи намалювавши малюнок – кожен сам вирішує, яким чином подарувати часточку тепла та святкової атмосфери людині, в якої немає близьких родичів. Соціальні працівники та активна молодь нашого району допоможуть усім, хто бажає взяти участь в акції, передати свої вітання чи символічні подаруночки адресатам. Ми всі живемо поруч один з одним, бачимося на вулиці, в магазинах, на пошті чи в бібліотеці, але часто навіть не вітаємося. Прийшов час щось змінити, стати більш людяними, доброзичливими. Новорічні свята – це найкраща пора для того, щоб робити щось добре. Для вас написання листівки може бути такою дрібничкою, а для когось у ці свята це може стати справжнім маленьким дивом, тож не залишайтеся осторонь!

Свої новорічні вітання передавайте до новорічно-різдвяного штабу з 11-го листопада по 13-е грудня 2019 року за адресою: просп. Повітрофлотський, 41, каб. 423, 437. Контактна особа: Поліна Кушніренко – начальник відділу з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Солом’янської РДА, конт. тел. (044) 2070989.

91 рік від дня народження легендарного «Маестро» – Леоніда Бикова

 Йому міг би бути вже 91 рік, він міг би зробити ще так багато хорошого та цікавого, але доля вирішила інакше і легендарний український актор та режисер Леонід Федорович Биков трагічно загинув у 50 років…

Народився знаменитий актор 12-го грудня 1928 року у с. Знаменське на Донеччині. За рік після його народження родина переїхала до Краматорська, де Леонід пішов до школи та вперше у житті продемонстрував свої акторські здібності на сцені шкільної самодіяльності. Потім почалася війна і сім’ю актора було евакуйовано до Барнаула. Саме там Биков захопився авіацією. 1945 року він вступив до льотної школи, однак стати пілотом йому  не судилося – він був відрахований зі школи через низький зріст. Та любов до неба й літаків залишилася у серці актора назавжди. На щастя, під час знімання однієї з найвідоміших стрічок Леоніда Бикова «В бій ідуть лише «старі»», в якій він зіграв легендарного «Маестро» – командира ескадрильї, що співає, йому врешті-решт випала нагода здійснити свою давню мрію сісти за штурвал літака, хоча в повітря він, звісно, не піднявся.

Після розчарування через «виліт» з льотної школи Леонід Биков подався до Харкова, де навчався акторської майстерності. 1954 року він зіграв свою першу суттєву роль – скромного та нерішучого Петра Мокіна у стрічці «Приборкувачка тигрів». Ця робота не лишилася непоміченою, і чарівного та щирого актора почали запрошувати до інших фільмів. Найвідоміші його ролі були у фільмах «Максим Перепелиця», «Альошкіна любов», «Зайчик», «Добровольці», «Обережно, бабусю!». Було ще багато стрічок, у яких Биков яскраво втілив різні образи, спільною рисою яких була відвертість і щирість.

У 1951 – 1960 роках Биков був актором Харківського державного академічного театру імені Т. Шевченка. Роль матроса Паллади у виставі «Загибель ескадри» стала дебютною на театральній сцені. Далі була роль Павки Корчагіна у «Як гартувалась сталь», Москатель у комедії «З коханням не жартують». Биков на сцені театру зіграв понад 20 ролей — головних, другорядних і навіть без слів.

У 1960 – 1969 роках — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 р. — актор і режисер кіностудії імені Довженка.

Наприкінці 60-х років разом з Є. Онопрієнком і О. Сацьким Биков написав сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування 1973 року, Биков все ж зняв «В бій ідуть лише «старі»». У цій стрічці актор зіграв головну роль, прототипом якої став цілий ряд радянських льотчиків Другої світової війни, і в першу чергу Віталій Попков. Пізніше, 1976 року, знято ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати».

Леонід Биков ніколи не цурався свого українського походження, навпаки – у своїх фільмах він за нагоди казав про те, що він з України, оспівував Батьківщину та часто використовував українські слова, хоча основною мовою радянського кіно була російська.

Фільм «В бій ідуть лише «старі»» став останньою значущою роботою Бикова. Після нього був іще «Прибулець», але його Биков так і не завершив, адже  11-го квітня 1979 року на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ» улюбленець мільйонів людей трагічно загинув в автокатастрофі.

Ще за життя Леонід Биков заповів щодо свого поховання: «нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…». Згідно з волею артиста поховання було скромним, а актори із «В бій ідуть…» крізь сльози виконали його улюблену пісню. Леонід Федорович Биков похований на Байковому кладовищі у Києві.

День прав людини

«Так з чого починаються загальні права людини? З дуже невеликих місць, неподалік від дому. Ці місця такі маленькі, що їх не знайти на жодній мапі світу. Але кожне таке місце – цілий світ для окремо взятої людини. Це квартал, в якому вона мешкає, це її школа чи коледж, це завод, ферма або офіс, де вона працює… Поки ці права не наповняться сенсом там, вони матимуть невелике значення десь іще. Без узгоджених дій громадян, спрямованих на захист прав людини поруч зі своєю домівкою, нам нічого чекати покращення у світі в цілому».

Елеонора Рузвельт

10-го грудня світова спільнота відзначає День прав людини, офіційно встановлений під час Пленарних зборів Генеральної Асамблеї ООН у грудні 1950 року. Усім державам і зацікавленим організаціям було запропоновано прийняти цей день і проводити відповідні заходи.

Дату 10 грудня було обрано на честь прийняття та проголошення Генеральною Асамблеєю ООН 10-го грудня 1948 року Загальної декларації прав людини – епохального документа, в якому були проголошені невід’ємні права, властиві кожній людині незалежно від її раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, класового або іншого стану.

Цей Документ, який, до речі, було прийнято одразу після Другої світової війни, яка зневажила та знецінила всі можливі права, в тому числі і право на життя мільйонів людей, став першим світовим документом, котрий сформулював положення про права людини. Декларація включає у себе широкий перелік політичних, громадянських, соціальних, культурних і економічних прав.

Бібліотеки Солом’янки також провели низку тематичних заходів з нагоди Дня прав людини. Зокрема, Бібліотека імені О. Довженка для своїх користувачів організувала книжкову виставку та провела годину права «Право і мораль».

«Якщо ми називаємо щось правом людини, ми маємо на увазі, що вона обґрунтовано претендує на свій захист з боку суспільства у своїй можливості володіти цим правом, силою закону, або через освіту і формування суспільної думки.» – Джон Стюарт Мілл

Протягом останнього десятиліття День прав людини щороку відбувається під певним гаслом, серед яких: «Гідність людини та справедливість для всіх нас», «Недискримінація», «Правозахисники в усьому світі, які борються за викорінення дискримінації», «Мій голос має значення», «Права людини 365 днів на рік», «Борися за чиїсь права сьогодні!» та інші.

Основою для будь-якої держави має бути дотримання і захист прав і свобод людини. В Україні кроки до реального захисту прав і свобод почалися тільки з набуттям незалежності. У Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина.

Бібліотека як соціальний простір

Бібліотека – це особливе місце, це місце єднання теорії та практики, місце взаємодії та комунікації. Бібліотека – це місце, в якому думки та ідеї народжуються через насолоду від пізнання та дослідження. Бібліотеки не «німі», вони часто бувають наповнені звуками вивчення чогось нового. Бібліотеки «живі»! Це дійсно місця соціальної активності.

Дуже невірно нині описувати бібліотеки як місця тиші та спокою. На жаль, і досі існує переконання у тому, що бібліотеки нагадують монастирі, а бібліотекарі, відповідно, монахів. Навіть у наші дні часто можна побачити користувачів, які в бібліотеці поводяться шанобливо тихо, ніби то віддаючи данину поваги якомусь страшному «бібліотечному божеству». Бібліотеки як місця соціальної активності, єднання та розваг і досі лишаються чимось невідомим, незрозумілим для деяких людей. Ми б хотіли, щоб люди розуміли, що бібліотека це не тільки місце, де ви у затишній атмосфері можете почитати книжку, про щось подумати, попрацювати, це також місце, де інколи може бути шумно та весело. Власне, доказом цього є заходи, які ми регулярно проводимо. Вони бувають різними: це і читання, і обговорення літературних творів, і співи, і ігри, і фільми, і різні перформанси, і багато чого іншого!

Сучасні бібліотеки насправді виконують функції соціального простору – осередку встановлення контактів та взаємовідносин, «домівки» жвавої взаємодії людей, обміну інформацією між учнями, студентами та різними фахівцями.

Бібліотеку можна назвати місцем зустрічі минулого й теперішнього, змішування старого та нового. Бібліотеки Солом’янки своєю спільною діяльністю увесь час демонструють, що вони дійсно не тільки просвітницькі заклади, але також і культурно-розважальні. Згадати тільки нещодавній показ модного ексклюзивного бібліотечного вбрання :).

Звичайно ж, ми в жодному разі не знецінюємо традиційне, загальноприйняте поняття бібліотеки як місця для спокійного читання, але ми хотіли б, щоб користувачі усвідомлювали, що сучасна бібліотека це вже щось значно більше.

 

Григір Тютюнник – «чесний до прямолінійності»

«Читати — найдешевше та найкорисніше задоволення на землі»

Григір Тютюнник

5-го грудня 1931 року у селі Шилівка, що на Полтавщині, у родині селян народився відомий український письменник-прозаїк Григір Михайлович Тютюнник.

1937 року до сім'ї Тютюнників прийшла біда – батька репресували та відіслали до Сибіру. Після арешту батька малого Григора до себе на виховання взяв рідний дядько, котрий мешкав на Донбасі. Трагічні події та важкі умови, в яких зростав письменник, звісно ж, вплинули на його подальшу творчість.

1938 року Григір пішов вчитися до школи. Спершу навчання проходило українською мовою, та згодом письменника перевели на виключно російськомовне навчання. Після закінчення п'ятого класу школи Григір вступив до Зіньківського ремісничого училища та одержав спеціальність слюсаря. Працював на Харківському заводі ім. Малишева, проте захворів і повернувся до Шилівки, де став колгоспником. У зв'язку з тим, що він не відпрацював належних трьох років, на 4 місяці був відісланий до колонії. Потім, після звільнення, повернувся на Донбас, де працював у колгоспі, на відбудові шахт, слюсарював, а також займався самоосвітою.

1951 року Тютюнник пішов служити до морфлоту. Після армії навчався на філологічному факультеті Харківського університету. Саме в цей час він і захопився літературною працею. Суттєвий вплив на формування його літературних смаків мав його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді формувалися характерні риси творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою; наполегливі пошуки влучного слова; довге обмірковування кожного твору.

Першим твором, представленим широкому загалу, стала новела «В сумерки» (1961), написана російською мовою за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский». 1961 року помер старший брат, Григорій Тютюнник. Цю подію письменник переніс дуже тяжко. Після смерті брата (автора роману «Вир») переклав «В сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею.

1963 року Григір Тютюнник переїхав до Києва, де в газеті «Літературна Україна» опублікував декілька своїх нарисів та оповідань: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Крім того, в той же час журнали «Дніпро» та «Зміна» надрукували новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера». Трохи пізніше Тютюнник захопився кінематографом і пішов працювати на Київську кіностудію ім. О. Довженка, де певний час займався сценарною та редакторсько-видавничою роботою.

1966 року було надруковано першу книжку «Зав’язь». Це була одна з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Григора Тютюнника, вирізнивши його серед творчої молоді.

1968 року «Літературна газета» проводила всесоюзний конкурс на найкраще оповідання. Григору Тютюннику тоді було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

У 1970-ті роки у пресі друкуються нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Отчие пороги», «Коріння».

1980 року письменникові було присуджено літературну премію ім. Лесі Українки.

На жаль, тодішня система влади, диктаторський режим не давали змоги багатьом талановитим людям повноцінно реалізувати себе. Григір Тютюнник не став винятком і, звісно, це гнітило письменника. Мабуть, саме тому, 6-го березня 1980 року Григір Тютюнник вчинив самогубство.

1989 року його творчість посмертно відзначена Державною премією ім. Шевченка.

Як зробити читання однією зі святкових традицій?

Всі знають, що найкращий подарунок це книга. Наближається пора зимових свят, тому покваптеся скласти список кращих книжок у подарунок для своїх рідних та друзів. Проте, новорічно-різдвяні свята це не тільки про подарунки, це також про вечірки, подорожі, єднання з близькими людьми і домашній затишок. Багато людей сумлінно зберігають старі святкові традиції, але не менше людей прагнуть чогось нового і тому започатковують нові традиції. В цьому дописі ми пропонуємо вашій увазі кілька святкових розваг – і усталених, і сучасних – пов’язаних із читанням книг.

Літературних «білий слон»

У багатьох офісах та організаціях, шкільних класах та студентських групах в цю пору року влаштовуються вечірки. Замість того щоб просто купити подарунки кільком своїм колегам, чому б не влаштувати книжкову версію «білого слона»? «Білий слон» – це гра, згідно з правилами якої, якщо ми говоримо про книжкову версію, кожен учасник вечірки приносить загорнену у папір книжку (нову чи вживану), потім ці книжки складаються в одному місці, а учасники визначають, у якому порядку вони відкриватимуть книжкові подарунки. Перший гравець повинен відкрити подарунок, а кожен наступний учасник має вибір: він обирає для себе вже розгорнену іншим гравцем книжку (тобто «краде» його подарунок) чи розгортає новий подарунок. Це має бути дуже весело й цікаво. Врешті-решт кожному гравцеві буде що почитати, всі отримають подаруночок і при цьому ніхто не повинен купувати багато подарунків для усіх колег.

Вечір читання вголос

Можливо, комусь це здасться старомодним, але уявіть собі, як добре буде зібрати друзів чи родину, скажімо, біля каміна та по черзі читати уривки з улюблених книжок. Повірте, це так приємно розділити книжку, яка тебе «зачепила», із близькими людьми. Ще один плюс: така розвага неодмінно буде до вподоби дітям.

Святковий стіл із книжковими стравами

У багатьох книжках описуються різні застілля; так чому б не проявити фантазію та не приготувати святкову вечерю зі страв, про які ви читали в улюблених книжках? Так, можливо, інжирний пудинг чи авокадо, фарширований крабами, це аж занадто екстравагантно, проте така вечеря точно зробить ці свята незабутніми :).

Книжкова версія Всесвітнього дня відмови від покупок

Всесвітній день відмови від покупок відзначається в період зимових свят у багатьох країнах світу; суть свята полягає у тому, що люди на добу відмовляються від будь-яких покупок, нагадуючи собі про те, що надмірне споживання – небезпечна суспільна тенденція. Ідея цього дня: обмінюватися та ділитися краще, ніж купувати нове. Якщо ви також бажаєте відзначити Всесвітній день відмови від покупок, чому б вам не запропонувати друзям принести на вечірку книжки, які вони вже прочитали, і якими хотіли б поділитися? Кожен зможе отримати книжку, яку він ще не читав без необхідності її купувати.

Літературні шаради

Якщо ваша родина любить читати, гарною розвагою на свята була б гра в шаради на літературну тематику. Якщо члени вашої родини читають одні й ті самі книжки, то гра буде ще цікавішою: ви зможете вигадати свої унікальні загадки та підказки, залучити якісь сімейні спогади чи жарти.

Антистресовий вечір читання

Свята це не тільки радість. Для багатьох людей це також метушня, переживання та поспіх, пов’язані з влаштуванням вечірок, купівлею подарунків та підготовкою до подорожей. Якщо це все актуально і для вас, подумайте про те, щоб провести один спокійний, антистресовий вечір. Проведіть цей вечір тільки з кількома найближчими людьми і просто разом почитайте книжки, скажімо, після вечері. Така розвага допоможе вам відновити сили, особливо, якщо ви інтроверт.

Книжкова благодійність як святкова традиція

Якщо ваша родина чи компанія друзів вже любить читати, чому б на ці свята не долучити до читання книжок також і інших людей? Зв’яжіться із місцевими будинками для людей похилого віку, дитячими будинками, лікарнями і т. п. та запитайте, чи хотіли б вони прийняти відвідувачів, які могли б почитати разом із мешканцями/пацієнтами таких закладів. Мета такого заходу – провести час разом і збудувати нові відносини з людьми, котрим бракує уваги та спілкування, особливо у святкову пору.

Ми вчергове наголошуємо, що читання ніколи не виходить із моди. Воно поза часом і тенденціями. Книжки актуальні завжди! Святкові традиції, пов’язані з читанням, дійсно можуть допомогти ще більше зміцнити стосунки з близькими людьми та зблизитися з «новими» людьми.

Якщо для перерахованих вище розваг вам не вистачатиме книжок, бібліотека неодмінно допоможе вам вирішити цю проблему – книжок у нас вистачить на всіх ;)

Безоплатна правова допомога: як отримати та її види

В рамках проекту «Я маю право» у бібліотеці відбувся семінар за участі представниці Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ігнатенко Вікторії Миколаївни.

Користувачі бібліотеки, які відвідали семінар, дізналися про те, як працює безоплатна правова допомога, і не тільки.

Вікторія Миколаївна розповіла аудиторії, що таке безоплатна правова допомога, які її види існують, які категорії осіб мають на неї право. Та, мабуть, найважливіше, що наші користувачі дізналися з семінару, це те, як реально можливо отримати безоплатну правову допомогу в нашій державі: для цього потрібно звернутися до найближчого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, бюро правової допомоги або до громадських правозахисних організацій. Знайти найближчі представництва/офіси цих установ можна на веб-сайті або за телефоном гарячої лінії, які наша гостя надала аудиторії.

Пам’ятайте, що в разі, якщо у вас виникли юридичні проблеми чи питання, ви маєте право отримати безкоштовну правову консультацію чи допомогу!

Перша українська феміністка: вшановуємо пам'ять письменниці Ольги Кобилянської

27-го листопада 1863 року у містечку Гура-Ґумора на півдні Буковини у родині дрібного урядовця народилася Ольга Кобилянська – відома українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині.

Протягом 1873-1877 рр. Ольга Кобилянська навчалася у початковій чотирикласній німецькій школі, де заняття проводилися винятково німецькою мовою. Але Ольга з дитинства самотужки також вивчала українську та польську мови. У школі на О. Кобилянську суттєвий вплив мала її вчителька — пані Міллер, яка з ранніх років прищепила їй любов до книг. Після початкової школи Ольга перейшла до дівочої школи, в якій навчалася тільки до п'ятого курсу, тому що для оплати подальшого навчання в її батьків бракувало коштів. Однак жага Ольги до знань була дуже великою, тож вона перейшла на самостійне навчання і зрештою стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.

1891 року майбутня письменниця переїхала на постійне проживання до Чернівців, там вона брала активну участь у жіночому русі. 1894 року виступила однією з ініціаторок заснування «Товариства руських жінок на Буковині». Мету цього руху Ольга Кобилянська описала у брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про складне становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя. Роздуми саме на ці теми наводяться в ранніх творах письменниці. У деяких з них («Гортенза», «Вона вийшла заміж» та ін.) Кобилянська робить наголос на пошуках особистого щастя своїх героїнь. В «Людині» та в «Царівні» особисте щастя героїнь вже пов’язується з соціальними проблемами, активною позицією людини у житті, з необхідністю протистояти обставинам, які обмежують розвиток її духовних сил.

Порушивши морально-етичні проблеми життя інтелігенції у таких новелах, як «Аристократка», «Impromptu phantasie», Кобилянська продовжила розробляти їх і в наступних своїх творах. Так, з'явилося три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні «Valse melancolique». Пізніше письменниця повернулася до цієї теми у повістях «Ніоба», «Через кладку», «За ситуаціями». Насправді, тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянської – від її ранніх оповідань та повістей до “Апостола черні” (1926 р.).

Другою провідною лінією творчості Кобилянської є зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем. Її «Щоденники» свідчать про те, що у другій половині 80-х рр. вона вже замислюється над долею народу, пов’язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі «Жебрачка» письменниця вперше показує людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 90-х рр. письменниця поглиблює знання життя селянства, чому сприяють її тісні контакти з мешканцями буковинських сіл, що згодом увійде в її творчість страшною трагедією-братовбивством («Земля»).

Одним з найпоетичніших творів вважається лірично-романтична повість «В неділю рано зілля копала», написана за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Протягом 1915-1923 рр. Кобилянська пише низку новел на антивоєнні теми, серед яких можна виділити такі твори як «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» ін. Важливим явищем в історії української прози став роман «Апостол черні», в якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників духівництва.

У 1926-1929 pp. у Харкові вийшло дев'ятитомне зібрання творів письменниці. 1941 року румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею.

Ольга Кобилянська померла 21-го березня 1942 р. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.

Найкращі твори Ольги Кобилянської вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими. За творами письменниці знято фільми: «Земля», «Вовчиха», «Меланхолійний вальс», «Царівна» та ін.

Вшановуємо пам’ять жертв голодоморів

У четверту суботу листопада місяця в Україні щорічно, починаючи з 1998 року, відзначається День пам’яті жертв голодоморів. Цього дня традиційно відбудуться жалобні заходи, поминальні панахиди, реквієми, тематичні виставки та акція «Засвіти свічку».

Трохи історії…

Протягом 1932-1933 рр. відбувався акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР шляхом створення штучного масового голоду. Представники радянської влади в ході реалізації страшного плану знищення українців конфіскували врожай зернових і усіх інших продуктів харчування у селян. При цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах і здійснювала його експорт за кордон під час голодомору. Статистика того часу жахає: протягом 1932 р. голодом було замордовано сотні тисяч людей, а 1933 року вже мільйони людей загинули від штучно створеного голоду. Тоді керівництво Радянського Союзу заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від міжнародної благодійної допомоги, яка пропонувалася. В самому СРСР десятиліттями тривала заборона на пам’ять про жертв Голодомору.

Після відновлення державної незалежності український народ домігся скасування заборони теми Голодомору і пам’яті про 7 мільйонів загиблих у 1932-1933 роках людей. Звісно ж, зняття цього табу відбулося також і завдяки тим людям, які, незважаючи на офіційні замовчування, завжди пам’ятали про той жахливий штучний голод та передавали своїм дітям знання та пам'ять про ті жахливі події.

Цьогоріч 23-го листопада відбудуться жалобні заходи на території Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» за участі представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості, духовенства та іноземних гостей. О 16:00 буде оголошено хвилину мовчання для вшанування пам’яті жертв голодоморів, а також проведено загальноукраїнську акцію «Засвіти свічку». У цей час кожен охочий може долучитися до акції і встановити свічку на підвіконні.

Найбільш «прибуткові» літературні жанри

А чи знаєте ви, які жанри книжок приносять найбільший прибуток? Зазвичай усі звертають увагу на конкретні назви найуспішніших книжок року чи десятиліття і т. д., а от над тим, які жанри книжок можна вважати найрентабельнішими, мало хто замислюється.

Американський веб-ресурс Bookstr провів власне дослідження та визначив 5 літературних жанрів, котрі приносять найбільший прибуток.

1. Любовний роман/Еротичний роман – $1,44 млрд.

Від надзвичайно успішної трилогії «П'ятдесят відтінків сірого» до безлічі романів від таких авторів, як мегапопулярна Даніела Стіл – усе це дуже-дуже успішні книжки, які допомогли своїм авторам заробити чимало грошей, тож зовсім не дивно, що саме любовні/еротичні романи посідають перше місце у переліку найприбутковіших жанрів літератури.

2. Детективний роман – $728,2 млн.

Що може бути кращим за емоції, які ти переживаєш під час читання детективного роману? Невідомість, яка завжди присутня в таких творах, інтригує та захоплює настільки, що відірватися від книжки просто неможливо. Емоційне піднесення, сюрпризи і несподівані розчарування – це те, що нам дає детектив. Величезна кількість людей в усьому світі надає перевагу саме цьому жанру, тому абсолютно закономірно, що детектив є одним із фінансово найвигідніших жанрів.

3. Релігійні/Мотиваційні твори – $720 млн.

Навіть якщо у вас у житті все добре, додатковий стимул зайвим ніколи не буде. Усім нам час від часу потрібне натхнення, певна мотивація. Книги-посібники, релігійні книжки, мемуари й автобіографії – такі твори часто допомагають нам подивитися на складну ситуацію по-іншому, повірити в свої сили та почати діяти і навіть досягти успіхів. Саме тому такі книжки купують у великій кількості.

4. Наукова фантастика/Фентезі – $590,2 млн.

Дракони, ельфи, відьми, роботи та безмежні можливості… Нам  подобається занурюватися у вигаданий світ літератури, переноситися у нереальні світи. У цього жанру величезна армія відданих прихильників, які приносять авторам науково фантастичних творів та книжок у стилі фентезі значні прибутки.

5. Книги жахів – $79,6 млн.

Бу! Книги жахів, або так званий «хоррор», заслужено потрапили до цього переліку. Дуже багато читачів захоплюються книжками легендарного Стівена Кінга, творами про Дракулу та Франкенштейна, а також багатьма іншими книгами в цьому стилі і, відповідно, забезпечують авторів хоррор-книг стабільними доходами.

У нас у бібліотеці ви можете знайти книжки усіх цих жанрів і не тільки, тож заходьте!

Ніхто не може засуджувати інших, поки не навчиться засуджувати самого себе

Починаючи з 1995 року, за рішенням ЮНЕСКО 16-го листопада весь світ щорічно відзначає Міжнародний день толерантності. Цю дату було обрано тому, що саме цього дня було ухвалено Декларацію принципів терпимості, у якій йдеться про рівність абсолютно усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етносу, кольору шкіри та ін. Декларація принципів терпимості звертається до держав, які повинні забезпечити створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм.

У перекладі з латинської «tolerance» означає «терпіння». Толерантність людини – це найважливіша умова миру та злагоди в суспільстві. Толерантній особистості притаманні моральні й духовні цінності та якості. Олександр Довженко писав: «…людина повинна бути Людиною…».

Особистість та життя кожної людини з дитинства формується під впливом умов, в яких ця людина живе, поглядів людей навколо – зокрема батьків, вихователів і вчителів, тому дуже важливо, щоб кожен із нас прищеплював своїм дітям чи вихованцям виключно хороші якості – доброту, щирість, любов і терпимість до інших людей. Це дуже важливо, тому що моральні принципи здебільшого закладаються саме в юному віці.

Ми всі повинні вміти знаходити спільну мову, щоб людство успішно розвивалося. У світі існує дуже багато різних культур, релігій, переконань, і між людьми, які мають різні погляди, часто виникають суперечки, а інколи навіть війни – найстрашніше, що може бути в житті. Це так безглуздо, і водночас так жахливо, що через розходження в думках люди можуть знущатися один над одним, цькувати, вбивати… І тут на допомогу має прийти «рятівний круг» толерантності.

Основний заклик толерантності – твори добро! Ми маємо вчити дітей не просто бути «такими як усі», а, поважаючи думку інших, висловлювати свою власну точку зору та відстоювати свою позицію. Саме тому ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів ООН.