Чорнобиль: пам’ять, яка говорить ☢️⌛

Є дати, які не віддаляються з часом. Вони залишаються з нами назавжди. Не як сухі факти з підручника, а як тихе, постійне нагадування.
 
26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, якій за Міжнародною шкалою ядерних подій присвоєно найвищий – сьомий рівень. Вибух четвертого енергоблока призвів до викиду значної кількості радіоактивних речовин у довкілля. Забруднення торкнулося не лише території України, а й значної частини Європи.
 
Але Чорнобиль – це не тільки про масштаб аварії. Це про порожні вулиці Прип’яті, про села, яких більше немає на карті, про залишені речі, що так і чекають на своїх господарів.
 
І водночас – це про довгу, складну правду.
 
Радіація невидима. Вона не має запаху чи кольору. Саме тому її небезпека стала випробуванням не лише для медицини чи науки, а й для довіри – до інформації, до рішень, до відповідальності. У перші дні після аварії світ не знав повної картини, і ця затримка коштувала надто дорого.
 
Минуло вже багато років, але наслідки катастрофи досліджують і сьогодні. Вчені фіксують довготривалий вплив радіації на здоров’я людей і довкілля. Частина територій залишається забрудненою, а зона відчуження – обмеженою для постійного проживання.
 
І все ж Чорнобиль – це не лише про втрату. Це ще й про пам’ять, яка вимагає точності. Без перебільшень. Без забуття.
 
Бо правда тут – найважливіша.
 
Про Чорнобиль неможливо мовчати. Поетеса Ліна Костенко, яка протягом десятиліть брала участь у культурно-етнографічних експедиціях до Зони відчуження, казала, що їздить туди «набратися сил» і «рятувати душу». Вона прагнула врятувати пам'ять – предмети побуту, ікони та пісні Полісся, які радіація намагалася викреслити з історії.
 
У 2022 році ми знову відчули холодний подих атомної загрози, коли ЧАЕС опинилася в окупації. Це нагадало нам: Чорнобиль – це не закрита сторінка історії, а крихкий мир, який ми мусимо берегти щодня.
 
📚 Книжки, які допомагають зрозуміти Чорнобиль глибше:

🔹 «Чорнобильська молитва» Світлана Алексієвич
Документальна книга, створена з голосів очевидців: ліквідаторів, переселенців, вдів. Це жива пам’ять, зібрана у свідченнях, які неможливо читати байдуже.
 
🔹 «Опівночі в Чорнобилі. Історія катастрофи» Адам Гіґґінботам
Ґрунтовне документальне дослідження, створене на основі архівів, свідчень очевидців і багаторічної роботи автора. Книга детально відтворює події ночі аварії та пояснює її причини, поєднуючи технічний аналіз із людськими історіями. Читається як напружений документальний виклад, але залишається точною і достовірною розповіддю про трагедію.
 
🔹 «Чорнобильська рулетка. Війна в ядерній зоні» Сергій Плохій
Це сучасне дослідження, яке поєднує історію Чорнобиля з подіями повномасштабної війни 2022 року. Автор розповідає про російську окупацію станції та людей, від рішень яких залежала безпека не лише України, а й усього світу. Книга показує, що загроза ядерної катастрофи не залишилася в минулому, а й досі є реальністю.
 
🔹 «Чорнобиль. Сповідь репортера» Ігор Костін
Особисте свідчення фотожурналіста про роботу в зоні, про ризик і про те, як фіксувалася правда в умовах небезпеки.
 
🔹 «Чорнобильська хроніка. Люди» Алла Багірова, Ольга Купрієнко
Документальна книга, що зібрала свідчення шістнадцяти учасників ліквідації аварії на ЧАЕС: пожежників, медиків, енергетиків та інших. Вона передає їхні особисті історії – про життя до катастрофи, самі події та їхні наслідки – чесно й без прикрас. Це книга пам’яті про людей, які ціною власного здоров’я рятували інших.
 
🔹 «Пройти крізь Чорнобиль» Галя Аккерман
Глибока документальна розповідь про Чорнобильську трагедію крізь людські долі, культурну пам’ять і соціальні наслідки. Авторка поєднує особисті спостереження, історичні факти та свідчення очевидців, показуючи Чорнобиль не лише як аварію, а як драму цілої епохи.
 
🔹 «Чорнобиль: Я бачив» Володимир Шовкошитний
Це збірка свідчень і роздумів автора, який одним із перших документував події після аварії на ЧАЕС. Книга відтворює атмосферу перших днів трагедії та показує людський вимір катастрофи через реальні історії очевидців. Це чесна й емоційно сильна розповідь про біль, мужність і наслідки Чорнобиля.
 
Ці книги важливі тим, що вони не прикрашають і не драматизують – вони просто свідчать.
 
Чорнобиль – це не лише про минуле. Це про те, як важливо зберігати правду і не повторювати помилок.

Відновлення після Чорнобиля: чи можливе повернення

26 квітня – день, що назавжди закарбувався в колективній пам’яті не лише українців, а й усього світу. 1986 року вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції став однією з найстрашніших техногенних катастроф людства. Подія, що змінила життя сотень тисяч людей, зруйнувала домівки, мрії, здоров’я й цілі екосистеми.
 
Сьогодні, коли минуло вже майже сорок років, ми все ще шукаємо відповіді. Відповіді на питання про причини, наслідки, а головне – про майбутнє. Чи можливе повернення? Не лише фізичне – у зону відчуження, а й емоційне, соціальне, людське.
 
📌 Повернення природи
Ізольована від людини зона відчуження несподівано стала унікальним прикладом відновлення природи. Тут знову оселилися дикі коні Пржевальського, вовки, рисі, лосі та інші тварини, які вже зникли в інших регіонах. Це змушує замислитись: як багато впливу має людина, і як швидко природа може відновитися без її присутності.
 
📌 Повернення людей
Деякі жителі зони, так звані «самосели», повернулися в рідні домівки, попри всі застереження. Вони живуть на своїй землі, вирощують овочі, тримають господарство. Їхній вибір – це водночас акт глибокої любові до рідної землі й прояв особистої трагедії, що змусила обирати між безпекою та домом.
 
📌 Повернення пам’яті
Чорнобиль – це не лише про минуле. Це також про пам’ять, яка зобов’язує. Сотні ліквідаторів, які першими прийшли на допомогу, жертвуючи здоров’ям і життям. Тисячі евакуйованих, чиї історії – це біль, що передається через покоління. Тому ми згадуємо і розповідаємо – щоб ніколи знову не повторилася така трагедія.
 
📌 Повернення довіри до науки
Одним із найважливіших уроків Чорнобиля стало усвідомлення того, наскільки важливою є прозорість, відповідальність і етика в науці й технологіях. Після трагедії було змінено міжнародні стандарти ядерної безпеки. А саме слово «Чорнобиль» стало застереженням для всього людства.
 
📌 Повернення до роздумів
В день пам’яті Чорнобильської трагедії, ми закликаємо кожного замислитися: що ми винесли з цього уроку? Чи вміємо ми берегти планету, одне одного, життя?
 
Відновлення можливе. Але воно починається з пам’яті. З відповідальності. І з любові до життя.

З думкою про Чорнобиль

14 грудня в Україні щороку вшановують героїв – учасників ліквідації наслідків жахливої аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Цей день є нагадуванням про самовідданість і мужність людей, які, ризикуючи життям і здоров’ям, боролися з наслідками найбільшої техногенної катастрофи XX століття. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин зі зруйнованого реактора вдалося лише ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.
 
Чорнобильська трагедія змінила весь світ, адже вона залишила по собі спустошені землі та тисячі людських доль, позначених радіаційним лихом. У цей день ми згадуємо ліквідаторів, чий подвиг є прикладом жертовності заради майбутніх поколінь.
 
Вшанування героїв-ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – це наш моральний обов’язок, адже саме їхній самопожертві та відданості ми завдячуємо можливістю жити. Ці люди, часто без належного захисту, кинулися в бій із невидимим ворогом – радіацією, щоб врятувати мільйони життів і зупинити глобальну катастрофу. Їхній подвиг – це приклад надзвичайної мужності, відповідальності та любові до ближнього.
 
Пам'ять про ліквідаторів – це нагадування про силу людського духу й важливість єднання перед обличчям великих викликів. Це також урок майбутнім поколінням про те, що забувати про такі трагедії – небезпечно, адже лише пам'ятаючи, ми можемо запобігти повторенню подібних катастроф. Шана героям – це не лише слова, а й дії: підтримка постраждалих, збереження правди про Чорнобиль і відповідальне ставлення до навколишнього середовища.
 
Ми обов’язково маємо пам’ятати про подвиг ліквідаторів і передавати цю пам'ять дітям, адже так ми нагадуємо собі про відповідальність перед природою, технологіями і майбутніми поколіннями.
 
Щоб глибше зрозуміти масштаби трагедії, її наслідки та значення для історії, пропонуємо добірку книг, які допоможуть осмислити страшні події 1986 року:
 
«Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» Світлана Алексієвич

Ця книга – голоси очевидців катастрофи. Авторка створює глибоку, емоційну розповідь, де крізь спогади ліквідаторів, мешканців Прип’яті та постраждалих проглядає трагізм подій.
 
«Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи» Сергій Плохій

Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки.
 
«Оформляндія або Прогулянка в Зону» Маркіян Камиш

Роман-прогулянка Чорнобильською зоною, який переносить читача в атмосферу покинутих сіл, полишених міст і природи, що відновлюється після катастрофи.
 
«Опівночі в Чорнобилі: Невимовна історія найбільшої у світі ядерної катастрофи» Адам Гіґґінботам

Документальний трилер. Вичерпний звіт про події, що відбулися в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, і операції з ліквідації аварії. Похвилинно задокументована історія катастрофи на Чорнобильській АЕС.
 
«Чорнобиль. Етюди з натури» Олег Векленко

Збірка есеїв, що дозволяють поглянути на Чорнобиль очима сучасного українця.
 
«Київ-86» Маркіян Камиш

Роман, що розповідає про вплив Чорнобильської катастрофи на життя звичайних киян.
 
«Пройти крізь Чорнобиль» Галя Аккерман

Це «подорож» письменника крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль.
 
«Ймення зорі Чорнобиль: Фотоальбом» Микола Лябах

У книзі зібрано фотографії, які були зроблені одразу за квітневим вибухом, і після, в часи ліквідації наслідків аварії. Документальна книга розкриває найстрашнішу правду про Чорнобиль.

Не забути цього ніколи

26 квітня – Міжнародний день пам’яті Чорнобиля, саме у цей день тридцять сім років тому на Чорнобильській атомній електростанції стався надпотужний вибух, у результаті якого в атмосферу було викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів, а радіоактивному опромінюванню піддалося майже 8 400 000 людей.
 
Ми обов’язково маємо пам’ятати про цю трагедію, вшановувати усіх ліквідаторів катастрофи, адже їм ми завдячуємо життям, і робити усе, щоб таке лихо не повторилося більше ніколи.

Завітайте до бібліотеки і погортайте сторінки книг, присвячених аварії на ЧАЕС. У нас є і книги-альбоми про історію і сучасне життя чорнобильської зони, і книга спогадів ліквідатора наслідків катастрофи на атомній електростанції, і книжка-присвята ліквідаторам, в якій зібрані історії героїв, та інші цікаві видання на тему Чорнобиля.

«Двадцять шосте квітня. Тривожна ніч. Здригнулася земля…»

26 квітня 1986 року є одним з найстрашніших днів в історії всього світу, це трагічна дата, адже саме в цей день сталася найбільша техногенна катастрофа, якій привласнений сьомий рівень за Міжнародною шкалою ядерних подій – аварія на Чорнобильській АЕС.
 
Минуло вже 37 років і здається, що ми вже все знаємо про ту страшну подію, всі секрети розкрито, всі загадки розгадано, однак і досі є факти про Чорнобильську катастрофу, які залишаються маловідомими. Деякі з цих фактів жахають, але їх варто знати, щоб іще краще усвідомлювати, наскільки страшною була аварія на атомній електростанції, щоб ніколи не забувати про цю трагедію, і докладати ще більше зусиль для того, щоб таке лихо ніколи більше не повторилося.

Чи завжди атом мирний

Тих людей, які пережили Чорнобильську катастрофу, нова ядерна загроза, що нависає зараз над Україною, просто жахає. Хоча, мабуть, ця загроза жахає абсолютно всіх адекватних і цивілізованих людей, навіть тих, хто про аварію на ЧАЕС знає виключно з розповідей.
 
14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Україна вже одного разу пережила ядерну катастрофу, яка вважається найстрашнішою в історії, і от тепер, коли навколо Запорізької АЕС точаться запеклі бої, ми боїмося, що станеться іще одна трагедія, подібна чорнобильській…
 
Через аварію на ЧАЕС свого часу сотням тисяч людей довелося назавжди покинути рідні домівки, катастрофа спустошила села та отруїла українську, білоруську та російську землю. Експерти кажуть, що ядерна катастрофа, загроза якої існує нині у Запоріжжі, може становити меншу небезпеку, оскільки захисні конструкції навколо реактора, ймовірно, зможуть зупинити будь-який викид радіації. У Чорнобилі споруд не було. Реактори в Запоріжжі також мають окремі водяні контури для охолодження реактора та утворення пари. Проте загроза залишається значною.
 
Найкраще, мабуть, увесь жах загрози, яка існує сьогодні, розуміють ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС. Саме ліквідатори першими прибули на станцію одразу після вибуху – пожежники, пілоти, лікарі, водії, шахтарі, солдати, які тоді здійснювали геройський подвиг, виявляючи неймовірну мужність і самопожертву, і на той момент навіть не підозрювали про масштаби катастрофи.  
 
Основна частина робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків чорнобильської катастрофи, була виконана протягом 1986-1987 років, в них взяли участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 осіб.
 
Дата вшанування ліквідаторів обрана не випадково. 30 листопада 1986 року було завершено будівництво саркофага над енергоблоком № 4. Через два тижні, 14 грудня, усі ключові видання СРСР опублікували повідомлення про введення в експлуатацію Державною комісією комплексу захисних споруд енергоблока № 4 ЧАЕС. Саме дата публікації цього повідомлення і стала Днем вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
 
Чи робили вони це добровільно, чи під тиском, свідомо чи через незнання, та ліквідатори віддали життя і здоров’я заради обмеження наслідків Чорнобильської катастрофи. Завдяки своїй відданості вони змогли захистити інших від ще гіршої шкоди. Ми завжди будемо вдячні усім, хто брав участь у наймасштабніший і найнебезпечнішій операції з усунення наслідків катастрофи.

«Атомний Вій опустив бетонні повіки»

36 років тому, 26 квітня 1986 року, сталася найстрашніша в історії людства ядерна катастрофа – аварія на Чорнобильській АЕС. 26 квітня 2022 року світ знову у небезпеці від немирного атому, а причиною цієї небезпеки є росія, яка прийшла з війною до України. Близько п’яти тижнів ЧАЕС перебувала під окупацією ворога, який, судячи з усього, взагалі не усвідомлює усієї страшної загрози, яку несе атомна електростанція. Росіяни копали окопи у «рудому лісі», підіймали своєю ворожою технікою радіоактивний пил і нищили обладнання станції. Нині окупантів на ЧАЕС вже немає, однак вони і досі тримають під контролем ще одну українську атомну електростанцію в Енергодарі. Там російські невігласи стріляють в атомні блоки, ведуть бої на майданчиках ядерних об'єктів, перешкоджають енергопостачанню. Українська влада і український народ постійно закликає світову спільноту сильніше тиснути на росію і змусити окупанта припинити агресію і піти з України та зокрема не наражати світ на небезпеку повторення чорнобильської катастрофи.

 

Ми, українці, дуже добре усвідомлюємо загрозу і протягом 36 років робили і робитимемо і надалі усе для того, щоб трагедія Чорнобиля не повторилася, але нам необхідна допомога світу у боротьбі з росією, яка постійно наражає усіх нас на небезпеку від немирного атома своїми обстрілами і ракетними ударами.

 

Вшановуючи пам'ять усіх постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, пропонуємо до вашої уваги вірш Ліни Костенко, присвячений чорнобильській катастрофі:

 
Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Хто нас образив, знівечив, обжер?
Яка орда нам гідність притоптала?
Якщо наука потребує жертв, —
чому ж не вас вона перековтала?!
 
Загидили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів'ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
нікого з вас довіку не простять!

Пекельний вогонь Чорнобиля. Наслідки трагедії

«Хтось мав це зробити…»

Олександр Федотов, ліквідатор

 
Операція з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС була, мабуть, наймасштабнішою і найтяжчою в історії людства. 14 грудня ми вшановуємо учасників ліквідації на ЧАЕС.
 
Що ж стоїть за цим простим словом «ліквідатор»? Ліквідатори – це ті люди, які прибували до місць, визначених як «заражені» в період з 1986 по 1989 роки, для того щоб допомогти зменшити наслідки страшного вибуху на ЧАЕС. Серед цих людей були оператори електростанцій та аварійні працівники, такі як пожежники та військові, а також багато непрофесіоналів. Їхні завдання включали приборкання вогню на станції, прибирання уламків навколо реактора, будівництво саркофагу, очищення від забруднення, будівництво доріг, а також знищення й захоронення забруднених будівель, лісу й обладнання. Інформація про небезпеку більшості ліквідаторів була невідома.
 
Через якийсь час після катастрофи усім стало відомо, що наслідки аварії ліквідувати неможливо – їх можна було тільки зменшити.
 
Багатьох ліквідаторів за радянських часів просто відсилали до зараженої зони працювати на визначений термін за прямим наказом. Проте тисячі ліквідаторів, здебільшого офіцери та кваліфіковані професіонали, зголосилися взяти участь або продовжити свою роботу і після завершення початкового обов’язкового терміну.
 
Скільки точно ліквідаторів взяло участь в операції на ЧАЕС, невідомо. Цифри варіюються від кількох сотень тисяч до майже мільйона осіб. Ймовірно, що безпосередньо було залучено щонайменше 300 000 – 350 000 осіб. У звіті Агентства з ядерної енергетики наводиться цифра «до 800 тисяч». Міжнародна конференція «Десять років після Чорнобиля» говорить про «близько 200 000 «ліквідаторів», які працювали в Чорнобилі в період 1986-1987 рр., і оцінює загальну кількість людей, зареєстрованих як таких, що причетні до ліквідації наслідків аварії, від 600 тис. до 800 тис.
 
Звісно, радянська влада і преса в той час називали ліквідаторів героями, однак реальність полягає у тому, що деяким з них роками довелося боротися за офіційне визнання їхньої участі в операції.
 
За оцінками Міжнародного агентства з атомної енергії, 350 000 ліквідаторів, залучених до первинного очищення станції, отримали середню загальну дозу опромінення тіла 100 мЗв, що дорівнює приблизно 1000 рентгенограм грудної клітини.
 
Після розпаду СРСР, у 1990-х роках, стан здоров’я ліквідаторів було важко контролювати. А небажання Росії надати реальні цифри, пов’язані з катастрофою, дуже ускладнює процес оцінки наслідків аварії. Офіційна інформація така: «від гострої променевої хвороби загинуло 28 працівників, а ще 106 ліквідаторів пролікувалися і вижили». Та стан здоров’я і кількість тих людей, які вижили, продовжує залишатися спірним питанням. Правда ж така: від 90 000 до 200 000 ліквідаторів, які вижили, мають серйозні довгострокові проблеми зі здоров’ям, а справжня кількість загиблих  і досі є предметом серйозних дискусій.
 
Ми глибоко вдячні усім ліквідаторам наслідків найбільшої техногенної катастрофи на планеті ХХ століття. Ці люди виявили неймовірний героїзм і мужність в тих надзвичайно екстремальних обставинах.

Стежками Чорнобильського лиха 🕯

26 квітня 1986 року, рівно 35 років тому, сталося страшне лихо, яке торкнулося долі мільйонів людей і змінило хід світової історії – аварія на Чорнобильській атомній електростанції – найстрашніша в історії людства ядерна катастрофа.
 
Всі ми знаємо, що окрім людей, які безпосередньо брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, від цієї катастрофи постраждали також мільйони людей, які не були на станції одразу після вибуху, але стали жертвами руйнівного впливу радіації.
 
В результаті аварії із зон забруднення було евакуйовано близько 200 000 осіб. Ці люди покидали рідні домівки і вірили, що повернуться всього за кілька днів, але майже ніхто з них більше ніколи не побачив своєї оселі…
 
В наш час більша частина території навколо покинутої АЕС – це пустеля, що складається з порожніх будівель, чагарників і завалів. Прип’ять, де колись, до аварії, мешкало 50 000 осіб, стала містом-примарою.
 
Нині Чорнобильська АЕС, що самотньо стоїть в оточенні лісів, є страшним нагадуванням про необдумані вчинки людей, недбалість і самовпевненість, брак знань і навичок.
 
Зараз світ продовжує розглядати безвуглецеву енергетику як засіб задоволення своїх енергетичних потреб. Головний урок Чорнобиля полягає у тому, що пам’ятаючи те, що може статися, ми можемо бути готовими цьому запобігти, і тим менше ймовірність того, що це повториться.
 
До дня пам’яті Чорнобильської трагедії ми підготували для вас відеодобірку фотографій (із коментарями), зроблених у Чорнобилі та Прип’яті під час ліквідації наслідків аварії, та в наш час. «Пройдіться» стежками Чорнобильського лиха, щоб пам’ятати…

Перегляд фільму про чорнобильську катастрофу

До 33-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС бібліотекарі організували інформаційну годину у вигляді перегляду фільму про катастрофу у Чорнобилі та її наслідки.

Нехай Чорнобиля біда остання буде на планеті

26-го квітня 1986 року о 01 год. 24 хв. сталася найбільша аварія в історії атомної енергетики, страшна катастрофа – вибух у 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції.

Сьогодні, через 33 роки після аварії, ми в черговий раз хочемо згадати про мільйони людей, які постраждали від цієї трагедії, про тих, чиї двори, садки, річки та озера засипало радіоактивним пилом і попелом від палаючої АЕС. Ми хочемо вшанувати і подякувати тим героям, котрі вступили в нерівну боротьбу з наслідками вибуху та радіоактивного забруднення. Ми згадуємо пожежників, військових та резервістів, академіків і рядових фахівців, інженерів, шахтарів, хіміків, дозиметристів, біологів, лікарів, водіїв – усіх, хто прибув у квітні 1986 року до Чорнобиля, щоб ліквідувати наслідки аварії. До дня пам’яті чорнобильської катастрофи бібліотеки Солом’янки організували спеціальні книжкові виставки.

Що ж все-таки сталося тієї страшної ночі, 26 квітня 1986 р., на ЧАЕС?

У той час Чорнобильська АЕС, що знаходиться за 120 км від Києва, була однією з найбільших атомних електростанцій у світі. Це був військово-стратегічний об’єкт Радянського Союзу. Причин збою в роботі атомного реактора було декілька: по-перше, реактор не був обладнаний сучасною системою безпеки; по-друге, рівень автоматичного управління та контролю був надто низьким. Крім того, тієї ночі проводився експеримент із вимірювання інерційного обертання турбогенератора. Перегрів палива став основною причиною руйнування активної зони реактора.

О 01:24 сталося два великих вибухи – приблизно за хвилину після початку експерименту. Пізніше було встановлено, що системи безпеки вимкнулися ще під час першого вибуху, а комбінація радіоактивної пари та водню зруйнувала кришку реактора та знищила дах. За кілька секунд після цього стався другий вибух. І саме він мав характеристики ядерного вибуху. Причиною цієї жахливої ядерної катастрофи стало також те, що перед початком вищезгаданого експерименту реактор необхідно було зупинити, однак той факт, що все це відбувалося напередодні святкування 1 травня, коли електрика була необхідна для завершення виробничого плану, зіграв вирішальну роль у тій трагедії. Саме через це було прийнято рішення зупинити роботу реактора через 9 годин після початку експерименту. Вимкнення реактора повинні були здійснити працівники нічної зміни, які були менш досвідченими та підготовленими…

Палаючий четвертий реактор ЧАЕС, який було зруйновано вибухами, почав викидати в повітря радіацію, забруднюючи спочатку прилеглі території, а потім і віддалені території довкілля. Першочерговим завданням під час ліквідації аварії на станції було загасити вогонь у реакторній залі та на даху, під яким знаходився турбогенератор. Ті хвилини стали останніми в житті багатьох бійців пожежних підрозділів. Завдяки злагодженим та професійним діям цих мужніх людей було зупинено вогонь всередині машинної зали. Проте у самому серці реактора все ще палав графіт.

Тільки уявіть собі: рівень проникаючої радіації був вкрай смертельним – півтори тисячі рентген!

Пожежу на даху навколо реактора, що вибухнув, було загашено тільки 6-го травня. Багато людей тоді було викликано до ЧАЕС, щоб загасити та прибрати з даху 4-го енергоблоку розбиті фрагменти трубок з ядерним паливом, графіт та інше… За два тижні після атомного вибуху Радянські державні органи управління прийняли рішення накрити зруйнований енергоблок спеціальним саркофагом – залізобетонною конструкцією з власною системою охолодження.

Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення було вирішено евакуювати мешканців міста Прип’ять, яку здійснили 27-го квітня. Протягом декількох днів було евакуйовано населення 30-кілометрової зони. Влада не повідомила людям про існування небезпеки і не надала жодних рекомендацій щодо того, як себе потрібно поводити, щоб зменшити вплив радіоактивного забруднення. Тільки ввечері 28-го квітня з’явилося повідомлення ТАСС про те, що на Чорнобильській АЕС сталася аварія, під час якої було пошкоджено один із атомних реакторів. Також повідомлялося, що вживаються заходи з ліквідації наслідків аварії, а постраждалим надається допомога. Про страшну загрозу, яка вже в той час існувала, нічого сказано не було. Люди жили і не усвідомлювали, який страшний вплив на них у той час мала радіація. Тоді коли іноземні ЗМІ говорили про загрозу для життя людей, вітчизняні телевізійні програми про це мовчали, а на вулицях Києва та інших міст України та Білорусії проходили святкові заходи з нагоди 1 травня.

Дані про кількість загиблих у результаті Чорнобильської трагедії різняться. Звичайно, найбільше постраждали працівники ЧАЕС і пожежники, які отримали смертельні дози опромінення. За офіційними даними Чорнобильська катастрофа забрала життя близько 600 000 людей, а загалом близько 10 мільйонів людей вважаються постраждалими від цієї трагедії.

І хоча минуло вже 33 роки від того дня, який розділив життя України та інших країн, які постраждали від аварії на ЧАЕС, на «до» та «після», ми не маємо права забувати про те жахіття, яке сталося 26-го квітня 1986 року, адже пам'ять про такі події хоча б трохи зменшує ризик їх повторення. Наш обов’язок також розповідати про Чорнобильську трагедію і молодшим поколінням.

Бібліотекарі Солом’янки ознайомлювали юних користувачів із виставками до дня пам’яті аварії на ЧАЕС та ділилися своїми знаннями та спогадами про катастрофу.

Дякуємо усім, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС!