📖Слова, які підтримують 🫶

Бувають дні, коли важко знайти потрібні слова. Коли хочеться трохи тиші, спокою й відчуття, що ти не один.
 
Іноді саме поезія допомагає знайти слова, коли власних бракує. Українська поетеса Аліна Войтенко написала:
 
«Бо треба жити. Всім нам треба жити.
Серед новин... і вічної зими...
І як важливо душу не згубити
У цих тенетах вражої пітьми.»
 
У непрості часи особливо гостро відчуваєш, наскільки важливо берегти одне одного. Бути поруч із рідними, підтримати друзів, зателефонувати тим, про кого давно думав, обійняти тих, кого любиш. Не забувати й про наших домашніх улюбленців, які теж відчувають тривогу й шукають спокою поруч із нами.
 
Книги не можуть змінити світ навколо. Але вони можуть допомогти нам не втратити внутрішню рівновагу. Іноді достатньо кількох сторінок чи навіть рядків, щоб трохи перепочити, зібрати думки або просто побути в тиші.
 
Бібліотека – це не лише місце, де живуть книги. Це простір, у якому завжди знайдеться час для спокійного читання, роздумів і невеликої паузи серед щоденних турбот.
 
Бережіть себе й тих, кого любите. Нехай поруч із вами завжди будуть люди, які підтримують, і книги, до яких хочеться повертатися.
 
Ще трохи рядків від українських поетів, які повертають сили, нагадують про наше коріння та дарують витримку:
 
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
 
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
(Леся Українка)
***
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
(Ліна Костенко)
***
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
 
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
(Василь Симоненко)

𝄞Пісня, що пахне чорнобривцями🏵️

🪶 ♪12 листопада – день народження Миколи Сингаївського, українського поета, чиї рядки стали мелодіями, що лунають у серцях поколінь. Народжений 1936 року в селі Шатрище Коростенського району на Житомирщині в родині хліборобів (молодший з 12 дітей), Микола Федорович виріс серед поліських лісів і полів, де природа надихала на перші вірші. У 1961 році він закінчив філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка і почав працювати в пресі, а згодом став відомим автором, чиї твори відображають теплоту українського села, кохання та ностальгію.
 
🦪Справжня перлина його творчості – пісня «Чорнобривці», слова до якої він написав 1957 року, коли був студентом.
 
💡Історія натхнення: За однією з версій, ідея виникла, коли поет побачив у Києві велику клумбу з цими квітами біля гуртожитку, що викликало в нього гостру ностальгію за рідним домом і матір'ю. Проте є й інша, більш романтична легенда: ідея народилася під час його візиту до Франції, де він побачив чорнобривці та згадав про матір, яка виховувала велику сім'ю в непрості часи.
 
Так чи інакше, вірш швидко знайшов мелодію: композитор Володимир Верменич поклав його на музику, і 1960 року пісня зазвучала вперше у виконанні Костянтина Огневого. Відтоді «Чорнобривці» стали символом ніжної любові, материнської турботи та української душі – її виконували зірки естради, а народ співає досі.
 
Ось фрагмент, що торкає до сліз:
 
Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою...
 
💡Цікавий факт: пісня народилася не одразу – Сингаївський створив близько 10 варіантів, обравши найбільш нейтральний, без патріотичних мотивів. Робота з Верменичем стала найдовшою серед їхніх спільних творів. А ще Микола Федорович написав десятки інших "співучих" текстів, як «Полісяночка» чи «Безсмертник», які теж стали народними хітами. Він пішов з життя 22 лютого 2013 року в Києві, але його слова живуть у кожному, хто співає про квіти й дім.
 
Такі історії нагадують, як слово може зцілити й об'єднати.

«Осінь – час поетів і задумливих жінок» 🍂

Яка ж гарна цього року осінь – дерева ніби вбралися у різнобарвні пишні костюми 😊. Погода так і закликає погуляти парком чи податися до лісу у вихідні дні, назбирати там красивого зелено-жовто-червоного листя і покласти його між сторінок улюблених книг, а потім – у морозну й білосніжну зимову пору – відкрити ці книжки і раптом знайти там такий от приємний привіт від золотої пори – засушений листочок клена чи берізки 🍁 📕.
 
А ще восени хочеться писати і читати поезію – ввечері, після роботи чи навчання всістися зручно у кріслі і насолоджуватися гарними віршами. Саме для такої нагоди ми підготували відео із добіркою поезій про осінь 📽.

Зустріч з поезією

Поезія - це неповторність, це океан відчуттів, що дарують емоції, це те, що надає крила, це те, чим можна насолоджуватися все життя і не набридне. В бібліотеках Солом'янки поезії вистачить на всіх. Пропонуємо прослухати чудовий вірш Софії Кримовської "Жінка". 

Кожна з нас неповторна, особлива, чарівна!

«Дзуйхіцу від сакури», Людмила Скирда🌸

Людмила Скирда – відома українська поетеса, автор більш як 20 книг, лауреат міжнародних літературних премій, критик, вчений-літературознавець, есеїст і культуролог – належить до числа щедро обдарованих представників української національної творчої еліти.

«Дзуйхіцу від сакури» – це третя книга Людмили Скирди, яку видали в Японії. Вона є своєрідною поетичною рефлексією на новий, незнаний світ, який відкриває для себе поетеса щодня і яким щиро захоплюється.

Відомий японський письменник Рей Наканісі у статті, присвяченій Людмилі Скирді, назвав японський період її творчості «поетичною дипломатією найвищої проби».

«Заговорено на любов», Катерина Бабкіна

Катерина Бабкіна – одна з найпомітніших постатей у сучасній українській літературі, авторка збірок поезій, оповідань, повістей для дітей та роману «Соня»; три книжки авторки увійшли до довгих списків «Книги року BBC». Тексти письменниці перекладені польською, німецькою, англійською, шведською, французькою, румунською, чеською, івритом та російською, її книжки виходять друком в Австрії та Німеччині, Франції та Ізраїлі. За сценаріями авторки знято кілька успішних короткометражних стрічок, а написану нею п’єсу «Гамлет. Вавилон» ставили в Києві, Женеві та Відні.

Збірка поезій «Заговорено на любов» – це радше збірка емоцій, щастя, таємниць та сердечних ран, аніж вірші. Навіть ті, хто не звик зачитуватися поезіями, знайдуть серед текстів Катерини Бабкіної слова, здатні описати саме їхні любов чи тугу, радість, гіркоту, біль, страхи або надії. Тут із граничною відвертістю постають перед читачем і найсильніші почуття, і сучасна буденність, і свято душі, і війна, котра непомітно, але невідступно пронизує мрії, переживання і вплітається у кожен наш день, у кожну думку, кожен порив серця.

Українські вірші про літо🌞

Літо це особлива пора; ідеальний період, щоб розслабитися і розважитися. На літній відпочинок чекають усі – і школярі, і студенти, і дорослі. Це час прогулянок теплими вечорами, розваг і, звісно ж, час подорожей різними місцями. Вирушаючи на літній відпочинок, обов’язково потрібно потурбуватися про те, щоб під рукою були цікаві книжки, які зроблять дозвілля під час відпустки ще цікавішим.

Липень це розпал літньої пори – хтось вже встиг з’їздити у відпустку і набратися сил для подальшої роботи, а хтось ще тільки чекає з нетерпінням на відпочинок. У цьому дописі ми вирішили запропонувати вашій увазі українські вірші про літо. Комусь вони нагадають про прекрасні моменти літнього відпочинку, що вже минули; когось ці вірші надихнуть на майбутню відпустку.

Спинилось літо на порозі
І дише полум'ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.

Умиється зелене літо
І засміється, як дитя, –
Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?

Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?

Максим Рильський

***

Лазурне небо світлом мерехтить

У віддзеркаленні морської хвилі, 

Повітря мене вабить і п`янить, 

Пухкі гойдає хмарки білокрилі.

Я тішусь, зігріваючись теплом, 

Ласкавих, ніжних променів від сонця, 

Лиш чайка тишу сколихне крилом, 

Залишивши хлібець в моїй долоньці.

Я по доріжці сонячній пройдусь, 

Занурюсь у обійми хвиль грайливо, 

Чарівна мить, я сонцю посміхнусь,

Назустріч попливу йому, щаслива!

Олена Коленченко

***

Під маленькими яличками

у смарагдовій траві

літо виросло суничками –

то по одній, то по дві.

Ой, сестриченько-яличко,

ти не дряпай моє личко,

я суничок назбираю

жменьку мамі і собі!

Ліна Костенко

***

– Липа, липа зацвіла! –

Засурмила всім бджола.–

Гей, злітайтеся, подруги,

У гайок на край села.

Там уже не видно віт,

А лише пахучий цвіт.

Наберем багато меду.

Вирушаймо ж у політ! –

Бджоли з пасіки летять,

Липі крону золотять.

І здається, що у липи

Віти струнами бринять.

Тамара Коломієць

***

Літня спека, грози, грім,

Літо, ти прекрасне всім!

Скільки в тебе є скарбів:

В лісі – ягід та грибів;

У садках – смачна малина,

Аґрус, яблука, ожина.

Фрукти й зелень соковита –

Це смачні дарунки літа.

Ген тече срібляста річка...

Ой і тепла ж в ній водичка!

Можна влітку засмагати,

Можна плавати й пірнати.

Тетяна Корольова

***

Від спеки можна закипіти.

Я ж в холодочку не лежу.

Що брат не встигне доробити,

Те я йому допоможу.

Цвітуть довкола густо липи

І бджоли мед несуть в село...

Узимку чаю з цвітом випий –

Простуди – наче й не було!

Ігор Січовик

***

Літо, літо золоте

Випиває роси

Та з пшениченьки плете

Україні коси.

Виглядає з-поміж віт

Вишнями в садочку,

Одяга на цілий світ

Сонячну сорочку.

А. Загрудний

«Сама. Антологія сучасної української жіночої поезії», упорядники: Галина Тарасюк, Теодозія Зарівна

Світ сучасної української жіночої поезії такий багатий, різнобарвний, талановитий і не пізнаний, що зорієнтуватись у цьому безмежжі імен доволі складно. Його неможливо вмістити в одній книжці, але антологія «Сама» – саме така спроба ознайомити читачів із творчістю п’ятдесяти п’яти відомих київських поетес різних поколінь, від тих, чий літературний дебют припав на шістдесяті роки XX століття, до наймолодших, що яскраво заявили про себе у XXI столітті.

Створюємо «морський настрій» із гарними світлинами та віршами про море🌊

Море це завжди радість, насолода і релакс. Особливо гостро відчувається потреба бути біля моря саме в таку погоду, як зараз. Якщо ви не можете поїхати до моря просто цієї миті, пропонуємо вам хоча б трішки «доторкнутися» до цього чуда за допомогою нашого відео із красивими морськими фото і уривками із віршів українських поетів.

Вишиванка – символ української душі і єдності народу🇺🇦

Сьогодні, 21-го травня 2020 року, відзначається День вишиванки. Це не просто красивий національний одяг, вишиванка для українців – це оберіг, символ добробуту, єднання, краси та сили. На жаль, історики не можуть визначити точний час виникнення вишиванки, але археологічні розкопки свідчать про те, що історія вишиванки розпочалася багато віків тому назад.

Існує думка, що український народ вкладає в орнамент вишиванок код щастя та волі.

Вдягнемо ж вишиванки та відчуймо свою етнічну силу, енергію пращурів, які споконвіку прагнули волі – так само, як і ми з вами – сучасні українці.  

У цьому дописі пропонуємо вам добірку чудових поезій про вишиванку🌻.