23
серпня в Україні щороку відзначають День Державного Прапора України. Це свято
було встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2004 року на
вшанування багатовікової історії українського державотворення.
Синьо-жовтий
прапор –
лише один із трьох державних символів України поряд із Тризубом і Державним
Гімном. Історія кожного з них значно довша за історію сучасної незалежної
держави: вони пов'язані з різними періодами українського державотворення,
культурою та боротьбою за власну державність.
Напередодні
Дня Державного Прапора пропонуємо подивитися на ці теми через книжки – від
історії України загалом до окремих досліджень української символіки📚.
📘«Брама
Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності», Сергій Плохій
Одна
з відомих сучасних праць з історії України. Сергій Плохій послідовно розповідає
про українські землі від давніх часів до проголошення незалежності, пояснюючи
події та процеси, які впливали на формування української державності.
📘«Національна
символіка України», Володимир Сергійчук
Автор цієї книжки
розповідає про історію українських гербів, прапорів та гімнів, спираючись на
історичні джерела. Видання ґрунтовно висвітлює
багатовікову історію виникнення, становлення й утвердження державних та
національних символів України – Синьо-жовтого прапора, Тризуба й Державного
Гімну «Ще не вмерла України…».
📘«Український
тризуб: історія дослідження та історичний реконструкт», Олександр Бєлов,
Георгій Шаповалов
Це
ґрунтовне монографічне дослідження, присвячене одному з найдавніших і
найзагадковіших знаків нашої ідентичності – українському Тризубу.
Автори детально аналізують еволюцію наукових поглядів на цей символ, охоплюючи
період від ХІХ століття й до початку XXI століття.
📘«Наш
герб. Українські символи від княжих часів до сьогодення»,
Андрій Гречило, Богдан Завітій
Великий
ілюстрований альбом, присвячений історії української державної символіки.
Книжка розповідає про Тризуб та інші символи української державності,
простежуючи їхню історію від княжих часів до ХХ століття. Значну частину
видання присвячено історії Тризуба, його утвердженню як державного символу та
художнім інтерпретаціям українського герба. Окремі розділи розповідають також
про інші символи, які в різні періоди претендували на роль
загальнонаціонального герба.
📘«Історія
України від діда Свирида», Дід Свирид
Для
тих, хто хоче почати знайомство з історією України у легшій формі. Це
багатотомна історія України, написана у своєрідній оповідній манері з гумором
та діалогами. Перша книга охоплює період від первісних людей і заселення
території України до 1036 року. Друга книга охоплює
період від середини XI до кінця XIV століття: від часів Ярослава Мудрого до
битви на Синіх Водах включно.
📘«Символи
нескореної держави. Нагороди уряду Української Народної Республіки», Ярослав
Тинченко
Ця
книжка присвячена нагородній системі Української Народної Республіки. Автор
розповідає про державні відзнаки УНР та людей, пов'язаних із їхнім
створенням, виготовленням і врученням. Окрему увагу приділено традиціям
української державності, які продовжували зберігатися в еміграції.
📘«Дошкільнятам
про державні символи України», О. Дроб’язко
Невеликий
методичний посібник для вихователів, присвячений знайомству дошкільнят із
державними та національними символами України. У книжці зібрано розробки інтегрованих
занять для молодшої, середньої та старшої груп.
Історія державних символів – це не лише окремі дати
й документи. Це історія того, як змінювалися уявлення українців про власну
державу, її знаки та право самим визначати своє майбутнє.
📖Можна почати з однієї книжки –
тієї, яка найбільше зацікавила. А далі, можливо, захочеться дізнатися більше:
чому саме Тризуб став гербом, як формувалася українська національна символіка, коли
синьо-жовті барви стали національними кольорами та як державні символи
закріпилися в законодавстві незалежної України.
День
Прапора –
хороший привід просто взяти з полиці книжку й трохи краще познайомитися з
історією символів, які ми бачимо щодня.
💙💛Іноді кілька сторінок
історії допомагають краще зрозуміти те, що для нас сьогодні здається звичним.
Сьогодні ми можемо написати кілька
слів за секунду – і так само швидко отримати відповідь. Колись лист ішов до
адресата днями, тижнями, а іноді й місяцями.
Та деякі листи пережили своїх авторів
на десятиліття й навіть століття. Вони зберегли не лише думки письменників,
художників чи науковців, а й те, що рідко потрапляє до біографій: сумніви,
жарти, турботу, робочі клопоти, суперечки та просте людське бажання бути
почутим.
Пропонуємо зазирнути в кілька таких
листів📜.
𓂃🪶Леся Українка – Ольга Кобилянська: дружба, що почалася з
листування
Леся Українка та Ольга Кобилянська
познайомилися через листування 1899 року. Їхня епістолярна дружба тривала
багато років, а листи дають можливість побачити не лише двох видатних
письменниць, а й живих людей – із власними турботами, творчими
планами, жартами та потребою в підтримці.
В одному з перших листів до
Кобилянської, написаному 20 травня 1899 року в Берліні, Леся Українка пише про
своє перше враження від неї – і навіть жартома застерігає, що
реальна людина може не відповідати тому «високому ідеалові», який склався за її
творами. Лист зберігся в автографі; його текст звірено з академічними
виданнями. Текст листа можна переглянути тут.
А вже 15 серпня 1901 року з Буркута
Леся Українка пише Кобилянській жартівливого листа про те, як пошта загубила її
попереднє послання. Навіть через понад століття ця ситуація звучить напрочуд
сучасно: лист загубився, адресат чекає, а авторка виправдовується – і
трохи звинувачує пошту😊. Текст
листа доступний тут.
Цікаво: 1901 року Леся Українка кілька
разів гостювала у Кобилянської в Чернівцях; того ж року вони разом побували в
Кімполунзі. Про це докладно свідчить хронологія життя і творчості Лесі
Українки.
𓂃🪶Вінсент ван Гог – Тео: листи як частина творчої лабораторії
Вінсент ван Гог залишив величезну
епістолярну спадщину. Сучасне наукове видання «Vincent van Gogh: The Letters»,
підготовлене дослідниками Музею Ван Гога та «Huygens Institute», містить усі
відомі листи художника до його брата Тео, друзів-художників та інших
кореспондентів.
І ці листи цікаві тим, що Ван Гог
писав у них не лише про особисте. Він обговорював колір, композицію, матеріали,
малюнок, побачене довкола, а також надсилав Тео свої роботи й реагував на його
думки.
Наприклад, у листі до Тео від 31 липня
1882 року Ван Гог докладно міркує про чорний, білий та різні відтінки сірого,
пояснюючи своє бачення кольору в природі.
А в іншому листі того ж року він
описує свою майстерню, роботу та бажання повернутися до малювання після
хвороби. Такі документи дозволяють бачити за знаменитими картинами щоденну
працю художника.
Тексти листів легендарного митця до брата
доступні тут і тут.
𓂃🪶Вірджинія Вулф – Віта Секвілл-Вест: листування довжиною в роки
Вірджинія Вулф і письменниця Віта
Секвілл-Вест познайомилися 1922 року. Їхнє листування тривало багато років і
згодом було зібране в окремі видання. Одне з них містить понад 500 листів, що
охоплюють 19 років.
Ці листи цікаві не лише через особисті
стосунки двох письменниць. У них є розмови про літературу, роботу, подорожі,
повсякденні справи, друзів і творчість. Саме тому епістолярна спадщина дозволяє
побачити Вулф і Секвілл-Вест не лише як відомих авторок, а як людей, які жили,
працювали, сварилися, жартували й підтримували одна одну.
Їхнє листування збереглося у книжкових
та архівних зібраннях і сьогодні залишається важливим джерелом для дослідження
життя й творчості обох письменниць.
𓂃🪶Чарльз Дарвін: листи, які допомагали створювати науку
Листування може бути не лише особистою
історією – іноді воно стає частиною самої науки.
Чарльз Дарвін був надзвичайно активним
кореспондентом. Дарвінівський кореспондентський проєкт Кембриджського
університету опрацював понад 15 000 відомих листів, написаних Дарвіном і
отриманих ним. Повне академічне видання його листування вийшло у 30 томах у
1985–2023 роках.
Для Дарвіна листи були своєрідним
робочим інструментом. Через них він отримував спостереження, обговорював
наукові ідеї з колегами та збирав відомості, які допомагали йому працювати над
своїми дослідженнями. Деякі листи він буквально розбирав на частини, робив на
них позначки й використовував отриману інформацію у своїй науковій роботі.
Особливо цікаве листування Дарвіна з
ботаніком Джозефом Долтоном Гукером: вони обмінювалися листами понад сорок
років. Тому перед нами вже не просто набір документів, а своєрідний
багаторічний науковий діалог.
💌Чому
ми досі читаємо чужі листи?
Мабуть, тому, що лист – це розмова,
яка пережила свій час. У книжці ми зустрічаємо письменника через його
творчість. У музеї – художника через картини. У підручнику – науковця через
його відкриття. А в листі можемо побачити людину такою, якою вона є. І,
можливо, саме тому старі листи так дивно діють на нас. Ми читаємо слова людини,
якої давно немає, – і раптом відчуваємо, що вона говорить із нами.
8 травня в Україні відзначають День
пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років.
Це свято у нинішньому вигляді Україна офіційно вшановує з 2023 року,
приєднавшись до європейської традиції пам'яті. Це день не гучних святкувань, а
спокійної пам’яті – про людей, чиї життя назавжди змінила Друга світова війна.
Друга світова війна почалася 1 вересня
1939 року з нападу нацистської Німеччини на Польщу. Уже 17 вересня, відповідно
до таємного протоколу пакту Молотова — Ріббентропа, зі сходу в Польщу увійшли
радянські війська. Саме цей пакт фактично відкрив шлях до поділу Європи між
двома тоталітарними режимами.
Для України ця війна не була «далекою
історією». Війна двічі прокотилася її територією. Мільйони українців воювали у
складі різних армій, були вивезені на примусові роботи, пережили окупацію,
Голокост, концтабори, бомбардування й голод.
За різними оцінками, Україна втратила
у Другій світовій війні від 8 до 10 мільйонів людей – військових і цивільних. Було
зруйновано майже 700 міст і 28 тисяч сіл. І за кожною цифрою – чиєсь життя,
чиясь родина, чиясь незавершена історія.
Сьогодні історики все частіше
наголошують, що пам’ять про війну виходить далеко за межі фронту й зброї. Вона
живе в історіях звичайних людей: у листах, які так і не дійшли, у дітях, які
надто рано подорослішали, у книжках, які доводилося ховати від окупантів, у
вчителях, бібліотекарях і лікарях, які намагалися зберегти людяність навіть
там, де війна її нищила.
Саме тому 8 травня в багатьох країнах
Європи – це день пам’яті, а не тріумфу. День, коли важливо не повторювати
гучних лозунгів, а чесно говорити про ціну війни.
📚Книги, щоденники, архіви й спогади допомагають побачити
історію не як набір дат, а як досвід реальних людей. І, можливо, саме через
знання пам’ять стає живою – без пафосу, але з відповідальністю.
Сьогодні ми згадуємо всіх, чиє життя
забрала Друга світова війна, і всіх, хто пройшов крізь неї та зберіг пам’ять
для наступних поколінь.
Історична вікторина до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом:
У бібліотек є своя пам’ять. Вона – не
тільки в книгах, а й у стінах, зустрічах, голосах читачів. Наша – не виняток.
Ось кілька фактів, які допоможуть
побачити її трохи інакше.
📜Початок історії
Наша бібліотека відкрилася 1974 року.
Вона починалася як звичайна районна бібліотека – без гучного імені, але з дуже
простою і важливою місією: бути поруч із читачем. І, по суті, ця місія не
змінилася й досі.
🎬Ім’я, яке зобов’язує
1984 року (у рік 90-річчя від дня
народження митця) бібліотеці було присвоєно ім’я Олександра Довженка – одного з
найвизначніших творців української та світової культури. Це ім’я – не просто
формальність. Воно задає тон: тут цінують мистецтво, слово і глибину.
✨Місце з особливою
атмосферою
Бібліотека розташована в районі,
історично пов’язаному з культурним життям Києва та кінематографом. Поруч –
простір, де творилася історія українського кіно. І це відчувається: у розмовах,
у заходах, у виборі тем.
👨💼Довженко поруч
У бібліотеці діє історико-літературна
експозиція, присвячена митцю. Це не просто куточок пам’яті – це місце, де
школярі, студенти й дорослі відкривають для себе Довженка заново. І часто –
вперше по-справжньому.
💫Бібліотека, яка живе
Сьогодні бібліотека – це не лише про
книги.
Тут відбуваються:
✍🏼 творчі зустрічі з письменниками;
✂️ майстер-класи для дітей і дорослих;
📖 літературні читання;
🎭 тематичні події до важливих дат.
Це простір, де можна не тільки читати,
а й говорити, слухати, створювати.
🏠︎Частина великої
бібліотечної родини
Після адміністративних змін у Києві
бібліотека увійшла до Централізованої бібліотечної системи Солом’янського
району. Але попри всі зміни – вона зберегла своє обличчя. Ту саму атмосферу,
заради якої сюди повертаються.
📖 Бібліотека – це завжди трохи більше, ніж книги. Це
місце, де історія триває – щодня, разом із читачами.
8 квітня відзначається Міжнародний
день ромів – день, присвячений культурі, історії та правам ромського
народу. Саме цього дня у 1971 році у передмісті Лондона (Орпінгтоні) відбувся
Перший всесвітній конгрес ромів. Ця подія започаткувала міжнародний ромський
рух та затвердила національні символи – синьо-зелений прапор із червоним
колесом та гімн «Джелем, джелем».
🤝Захист
прав та інтеграція
В Україні роми є однією з національних
меншин. У 2021 році держава ухвалила важливий документ –
Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської
національної меншини, до 2030 року.
Основні напрями роботи згідно зі Стратегією:
📌 Освіта – підтримка ромських дітей у
навчальному процесі.
📌 Документування – допомога в отриманні
паспортів та інших базових документів.
📌 Охорона здоров’я – покращення
доступу до медицини.
📌 Працевлаштування – створення можливостей для
професійного розвитку.
📌 Протидія дискримінації – формування
толерантного суспільства.
📖 𝄞Культура, що живе поруч
Роми – одна з найбільших
етнічних меншин Європи. За офіційними даними перепису, в Україні мешкає майже
48 тисяч ромів, однак самі лідери ромських громад називають цифри від 200 до
400 тисяч – через те, що значна частина не реєструється в державних органах. В Україні
мешкає кілька етнічних груп ромів, найчисленніші серед них – серви, котляри,
ловарі, крими та інші.
Ромська культура –
це передусім жива традиція: музика, спів, танець, що передаються від покоління
до покоління. В Україні вона має і своє інституційне втілення: наприклад, діє «Романс»
– київський музично-драматичний театр, заснований у 1994 році, який представляє
ромську культуру через сценічне мистецтво.
Сьогодні роми є невід'ємною частиною
українського суспільства. В Україні роми, які не воюють на фронті, роблять свій
внесок іншими способами: збирають кошти на закупівлю військового обладнання,
ромські артисти проводять концерти для армії, ромські НУО роздають безкоштовну
їжу нужденним. Нові голоси ромської спільноти звучать і в літературі – зокрема
завдяки таким авторам, як Микола Бурмек-Дюрі, чиї книжки руйнують стереотипи і
відкривають читачеві автентичний ромський світ.
📚Книжки,
що допомагають зрозуміти ромський світ:
📘«Циганка
Аза» Михайло Старицький
Класика української драматургії,
написана за мотивами повісті Юзефа Крашевського. Твір уже понад століття є
одним із найвідоміших відображень ромських характерів в українському
театральному мистецтві.
📗«Рома
в Україні. Історичний та етнокультурний розвиток циган (рома) України (XVI–XX
ст.)»
Це науковий збірник матеріалів
Міжнародного круглого столу, що відбувся у 2006 році в Донецьку. Видання є
результатом спільної роботи провідних наукових установ, зокрема Донецького
центру Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України та Центру «Схід-Захід».
📕«Бахтало.
Ромські спільноти України» Єва Райська
Документальна книга у форматі художніх
репортажів, що розповідає про життя ромських громад в Україні сьогодні – без
стереотипів, через реальні історії людей, їхній досвід, гідність і щоденність.
📔«Культура
циган України: минуле і сучасність» Олексій Данілкин
Видання
2001 року є однією з перших ґрунтовних наукових спроб в Україні дослідити
ромську культуру як цілісну систему. Книга з’явилася завдяки фінансовій
підтримці програми «Ромські культурні ініціативи» Інституту відкритого
суспільства та базується на унікальних матеріалах. Автор знайомить нас і з
циганською кочівлею, і з типами міграцій циганських груп, і з предметами
циганського побуту, і з циганським одягом і костюмом.
📙«Щоденник
молодого рома-мандрівника» Микола Бурмек-Дюрі
Книга сучасного закарпатського
письменника, який через власні спогади та роздуми знайомить читача з побутом і
традиціями сучасних ромів. Це щирий голос нового покоління, що допомагає
подолати упередження.
📘«Шлях
(до) ромів». Антологія малої прози
Антологія об'єднує 19 прозових текстів
українських авторів, зокрема ромського походження, – серед них Андрій Любка,
Микола Бурмек-Дюрі, Єва Райська та інші. Книга вийшла у 2020 році за сприяння
Ромської програми Міжнародного фонду «Відродження». Це видання покликане
руйнувати стереотипи – через живі, художні й поетичні оповідання про співжиття
в полікультурній громаді.
Ромська культура – це важлива частина
нашої спільної історії. Найкраще, що ми можемо зробити, – це дізнаватися більше
одне про одного з повагою та цікавістю.🌍🤝
💁🏻♂️25 листопада у бібліотеці
естетичного виховання імені Олександра Довженка ЦБС Солом'янського району м.
Києва відбулася лекція «Вулиця Західна і довкола», яку
провів краєзнавець та києвознавець, дослідник історії та церковної, громадської
та промислової архітектури України Олександр Михайлик.
Пан Михайлик – автор численних
публікацій про маловідомі сторінки історії та архітектури Києва, учасник
багатьох радіо- й телепрограм, присвячених столиці та подорожам Україною. Під
час лекції він провів слухачів невеликою, але надзвичайно цікавою частиною
Солом’янського району – територією на межі трьох місцевостей: Відрадного,
Караваєвих Дач та Казенних Дач.
💡Учасники дізналися чимало фактів про історію вулиць
Західної, Гарматної, Андрія Мельника та інших прилеглих територій, почули
розповідь про Шулявське кладовище та церкву св. Іоанна Хрестителя, Палац
культури «Росток» і про архітектурні та історичні об’єкти, що формують
унікальність цього куточка Солом’янки.
Олександр Михайлик продемонстрував
унікальну листівку із зображенням вулиці Гарматної 1960 року, а також історичні
карти забудови – як змінювалася територія, де нині пролягають вулиці Гарматна,
Борщагівська, Західна, Мельника та інші.
Лекція подарувала гостям новий погляд
на добре відомі вулиці й нагадала, що історія – поруч із нами, варто лише
уважно придивитися. 
Поза сумнівом козацтво для нас не
просто сторінки в книгах, а частина серця й історії. У цьому дописі коротко про
його минуле, образи в культурі, легенди та як ми це бачимо сьогодні.📖
Коротко про роль козацтва🐎
Українське козацтво – це більше, ніж
просто воїни. З давніх літописів і досліджень відомо, що воно було складним
явищем: армією, частиною політики, способом господарювання, правом і джерелом
традицій. Саме ця багатогранність робить його важливим чинником нашої історії.
Походження терміну й ранні початки🔎
Слово «козак» має непросте походження –
версії різні, але часто згадують тюркські впливи. Дослідження показують, як у
степах Центральної та Східної Європи з'являвся тип вільних воїнів на кордонах
імперій.
Ключові моменти історії: від Січі до сьогодення📜
З часів Запорозької Січі та
Гетьманщини козаки брали участь в обороні, політиці й навіть у духовному житті
(через ікони, пісні та обряди). У ХХ столітті ця тема не зникала: наприклад, 16
жовтня 1918 року гетьман Павло Скоропадський підписав закон про відродження
козацтва – це показує, як козацька спадщина лишилася живою в часи нової
держави.
Легенди та образи: Козак Мамай і народна пам’ять✨
Символи козацтва – як Козак Мамай чи
народні пісні та билини – не тільки прикрашають мистецтво, а й допомагають
тримати нашу ідентичність. Мамай у картинах і текстах показує прості риси:
свободу, радість від життя, гру та тиху тугу. Ці образи – як м'який спосіб
пам'ятати про своє коріння.
Сучасне переосмислення⌛
Сьогодні на козацтво дивляться
по-різному: одні вчені бачать у ньому основу нашої ідентичності та легенд, інші
– як справжню соціальну й політичну силу минулих часів зі своїми правилами та
звичаями. Сергій Плохій у книгах пише, як козацькі історії впливали на наші
національні ідеї в часи імперій і після. Інші автори дають повну картину в
українській історії. Такий подвійний погляд – на реальні факти та міфи –
найкраще допомагає розібратися в темі зараз.
📚До вашої уваги добірка літератури про козацтво. Кожна
книга – гарний спосіб зазирнути в різні куточки теми, від історії до пригод:
📕«Як
козаки Україну боронили» Юрій Мицик, Сергій Плохій
Науково-популярна книга про виникнення
козацтва, його розквіт і занепад. Описує військовий устрій, побут, релігійне
життя, звичаї Січі та як це впливає на сучасну Україну. Ідеально для тих, хто
хоче солідний огляд.
📕«Велика
книжка. Українське козацтво для маленьких патріотів» Олег Зав’язкін
Яскраве дитяче видання (16 сторінок) з
ілюстраціями про побут, звичаї, зброю козаків та відомих ватажків. Чудово для
першого знайомства з темою – просто й цікаво.
📕«Українське
козацтво. Мала енциклопедія» авторський колектив (видавництво Генеза)
Комплексний довідник з 1648 статтями
про походження козацтва, його роль в історії, військове мистецтво, громадський
устрій, судочинство, господарство, побут, звичаї, духовність та міжнародні
зв'язки. Також про видатних постатей і розвиток традицій аж до XIX–XX ст. та
сьогодення. З ілюстраціями та картами – як зручний путівник на тему для
широкого кола читачів.
📕«Українське
козацтво» Віктор Лепко, Олексій Сердюк
Посібник для школярів, учителів та
всіх, хто цікавиться історією: як козацтво з'явилося, розвивалося, боролося за
свободу, з особливостями устрою та життя. Проста мова, для освіти.
📕«Українське
козацтво. Золоті сторінки історії» Тарас Чухліб, Олена Бачинська, Віталій
Щербак
Історичний твір з фактами та художніми
образами: ключові події, битви та героїчні моменти козацької доби. Читається як
пригода.
📕«Джури.
Книга 1. Джури козака Швайки» Володимир Рутківський
Перша частина трилогії для дітей про
пригоди юних козаків на Січі – поєднує історію з пригодами, показуючи
повсякденне життя та виховання. Гарно для молодших читачів, щоб зацікавити
темою.
📕«Історія
Запорозької Січі» Віталій Щербак, Валерій Смолій
Унікальне видання з науково
обґрунтованим описом утворення та розташування Січей (Хортицька, Томаківська,
Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Олешківська,
Підпільненська, Задунайська), їхнього розвитку як «козацької республіки»,
культури громади та впливу на українське суспільство. Ключова книга для
розуміння ролі Січі як центру козацького життя.
📕«Історія
запорізьких козаків. Книга 3» Дмитро Яворницький
Третя частина класичної трилогії з
архівними матеріалами про ключові битви, повстання (як антимосковське Петрика
чи Полтавську битву) та геополітичні конфлікти запорізьких козаків у 1686–1734
рр. Фундаментальна праця для глибокого розуміння історії Січі та втрат
автономії – на 608 сторінках з ілюстраціями.
Знання про козацтво через історію та
літературу допомагає розібратися, звідки в нас взялися ідеї про свободу,
спільноту та мораль. Це не просто минуле – це натхнення для сьогодення: вчить
стояти за своє, цінувати друзів і традиції, а ще нагадує, як прості люди змінюють
світ. У часи викликів такі історії дають сили й допомагають будувати майбутнє
на міцному корінні.💪
📆День незалежності України – це не просто дата в
календарі, а серцебиття нації, що відлунює історією боротьби, мужності та віри
у власну долю. 24 серпня 1991 року стало моментом, коли Україна заявила про
себе як вільна держава, а згодом народ підтвердив цей вибір на референдумі⛓️💥. Цей день символізує не лише минуле, а й щоденну працю
кожного з нас над майбутнім – збереженням
ідентичності, культури та єдності. Пригадаймо ключові
факти, які роблять 24 серпня особливим, і відчуємо гордість за нашу країну!
5
коротких фактів, які варто знати:
📌Рішення парламенту: 24 серпня 1991 року
Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Від того дня на
території України чинні лише Конституція та закони України, що стало початком
нового правового порядку🇺🇦.
📌Воля народу: 1 грудня 1991 року на
всеукраїнському референдумі 92,3% учасників (за явки 84,18%) підтримали
незалежність, а того ж дня обрали першого Президента – Леоніда Кравчука👨💼.
📌Офіційне свято: 20 лютого 1992 року
Верховна Рада Постановою № 2097-XII встановила 24 серпня як щорічний День
незалежності України, скасувавши попередню дату 16 липня📅.
📌Юридична основа: Преамбула
Конституції України посилається на Акт 24 серпня 1991 року, підтверджуючи, що
Основний Закон базується на волі народу, вираженій у цьому Акті та затвердженій
на референдумі 1 грудня 1991 року⚖️.
📌Крок перед тим: 16 липня 1990 року
ухвалено Декларацію про державний суверенітет України – важливий правовий
документ, що став основою для проголошення незалежності✊.
☝️Чому це важливо сьогодні?
День
незалежності – не лише про минуле. Це про щоденний вибір зберігати гідність,
мову, культуру й допомагати одне одному. Кожна добра справа, кожне зусилля – цеглинка
в наш спільний дім свободи.
Зі
святом, друзі! Бережімо Україну – і пам’ятаймо, чому 24 серпня для нас особливе💙💛!
