Українське кіно – спадщина та сучасність🎬🇺🇦

🎥Кіно – це не лише мистецтво, а й дзеркало історії народу. Український кінематограф має свою неповторну мову, власний стиль та глибокі образи. Його класика, створена майстрами минулого століття, і сьогодні надихає нові покоління митців та глядачів. Одним із творців світового рівня, який прославив Україну у кіномистецтві, став Олександр Довженко – режисер, письменник, художник, якого називають основоположником українського поетичного кіно.
 
✨Спадщина Олександра Довженка
 
Його стрічки стали надбанням не лише української, а й світової культури.
 
🟢«Звенигора» (1928) – перший великий фільм Довженка, який поєднав епічні образи української історії з авангардною кіномовою.
🟢«Арсенал» (1929) – стрічка про події Української революції, де він зобразив драматизм братовбивчої війни.
🟢«Земля» (1930) – вершина творчості режисера, один із найвідоміших українських фільмів у світі. 1958 року на всесвітній виставці в Брюсселі його визнали одним із 12 найкращих фільмів усіх часів.
 
Поетичність кадру, символізм і любов до людей зробили кіно Довженка вічним. Його роботи вплинули на багатьох кінорежисерів у світі, зокрема на Сергія Параджанова та Андрія Тарковського.
 
💫Сучасність українського кіно
 
Сьогодні українське кіно розвивається попри всі виклики. Глядачі знову й знову відкривають для себе українські стрічки:
 
🔵Історичні фільми («Поводир», «Захар Беркут»).
🔵Воєнна та документальна драма («Кіборги», «20 днів у Маріуполі»).
🔵Сучасні авторські роботи, що отримують міжнародні нагороди («Памфір», «Стоп-Земля»).
 
🌎🏆Світ визнає українських режисерів: фільм «20 днів у Маріуполі» 2024 року отримав «Оскар» за найкращий документальний фільм. Це ще одне підтвердження, що українське кіно має сильний голос у світі.
 
Українське кіно – це спадщина, якою ми можемо пишатися, і сучасність, яка твориться тут і зараз. Від поетичних кадрів Довженка до сучасних фестивальних перемог – це шлях, що доводить: українське кіно здатне не лише відображати історію, а й формувати майбутнє культури.
 
Тож, гортаючи сторінки кінематографа, пам’ятаймо: у кожному фільмі – частинка нашої пам’яті, нашого голосу і нашої сили💙💛.

90 років тому вийшов на екрани фільм «Земля» Олександра Довженка 🎬

8-го квітня 1930 року на екрани вперше вийшов найвідоміший і, як стверджують професіонали, найдосконаліший кінофільм «Земля» Олександра Довженка. 1958 року на Брюссельській всесвітній виставці «Землю» було названо серед дванадцяти найкращих фільмів «усіх часів і народів».  

Коли «Земля» ще монтувалася, до Олександра Петровича з Сосниці приїхав батько. Він прийшов на кіностудію, подивився кілька змонтованих частин фільму, подякував і запитав асистента режисера: «Оце все зробив мій Сашко?» Той ствердно кивнув, й очі Петра Семеновича засяяли батьківською втіхою й гордістю за сина. Мабуть, з усієї хвилі подальших схвальних відгуків і рецензій ця невимовлена похвала була найвищою.

Прозаїк Григорій Косинка сказав: «Земля» – краєугольний камінь у показі села таким, яким воно є. Довженко вирішує глибокофілософську проблему». Йоріс Івенс, голландський режисер документального кіно, присутній на тому засіданні, заявив: «Цей фільм без перебільшення є найвище, що досі було створено в радянській та європейській кінематографії». То був лише початок, адже поступово кількість відгуків наростала сніговою лавиною. Не всі вони були схвальні – критиків теж вистачало, і вони мали, за що ухопитися. Олександр Петрович ніколи не вмів, не знав, як треба знімати, щоб усе було «як у людей». Він міг знімати лише по-своєму, по-довженківському.

 Автор радів з того, що широкі кола шанувальників кіномистецтва фільм сприйняли захоплено. Після переглядів «Землі» в селах нерідко відбувалися збори, мітинги, приймалися резолюції, в яких відзначалась актуальність і життєва правдивість фільму, а Олександра Довженка називали «революційним художником». Великий резонанс мав фільм за кордоном. Близько п’ятдесяти позитивних рецензій з’явилося тільки у берлінській пресі.

У «Землі» режисер відкрив нові можливості творення характеру, художньої деталі як елемента екранної драматургії. Сільський юнак Василь виростає в образ фольклорного героя; дід Семен у чистій сорочці помирає серед цвітіння і дозрілих плодів як хлібороб і мислитель; яблунева гілка ніжно торкається молодого усміхненого обличчя Василя в труні; яблуко, омите дощем, про яке французький учений  Марсель Мартен сказав: «Той, хто не бачив яблуко крупним планом у Довженковій «Землі», той взагалі ніколи не бачив яблуко»; щедрий дощ, який поливає в кінці фільму запліднену землю, обважнілі від плодів гілки у садах; з екрана не чути ні звуку яблук, що падають у саду, ні людських голосів, ні дівочих пісень, ні пострілу серед літньої ночі, але екранно-зорові образи, візуальні деталі створюють ілюзію реальної звукової поліфонії. Останні кадри фільму – це молоді коханці, що заклякли в обіймах на тлі чудової, плодючої природи. Трагедію суворої класової битви Олександр Довженко завершував просвітленим, радісним акордом.

«Земля» – останній «німий» фільм Олександра Петровича і, можливо, найкращий, вершинний фільм усього «німого» етапу радянського кіно. «Земля» була четвертою картиною, поставленою на Київській кінофабриці (нині – студія імені О. П. Довженка). Не було техніки, досвіду, засобів, зате не було й обережності, боягузтва, хитрої ощадливості. Багато стрічок створено за десятиліття, що минули, багато серед них видатних, яскравих, великих. Проте «Земля» досі залишається взірцем майже недосяжної чистоти стилю, невловимої досконалості, прикладом художницької відваги, віри у власні сили, поривання в незвідане.

Більше читайте в книжці Панасенко Т. М. – Олександр Довженко. – К: Укрвидавполіграфія, 2012. – 120 с.