понеділок, 30 вересня 2019 р.

Вітаємо із Всеукраїнським Днем бібліотек! 🌹

30 вересня в Україні традиційно відзначається Всеукраїнський день бібліотек, який було засновано 14 травня 1998 р. на підставі Указу Президента України «Про встановлення Всеукраїнського дня бібліотек».

Бібліотекар – це дуже древня професія, яка з’явилася понад чотири з половиною тисячі років тому. Першими бібліотекарями були писці, які збирали глиняні таблички. Цікаво, що у стародавні часи це була виключно чоловіча професія, тоді як в наші часи переважна більшість (близько 90%) бібліотекарів – це жінки.

Що ж входить до обов’язків бібліотекарів? Якщо хтось гадає, що бібліотекар цілісінькими днями сидить собі спокійно за столом і у тихій обстановці читає улюблені книжки, він глибоко помиляється. Бібліотекарі завжди мали багато роботи. Раніше, поки не було інтернету, з усіма своїми запитаннями люди йшли саме до бібліотек, вважаючи що бібліотекарі обов’язково мають знати відповіді на ці запитання – ну а як же інакше? 😊 У бібліотеках величезна кількість людей і навчалася, і працювала, і дозвілля проводила. Так було раніше. А чим же займаються бібліотеки та їхні співробітники сьогодні?

В епоху Google будь-яке своє запитання можна ввести у пошуковик і отримати на нього розгорнуту відповідь за лічені секунди, не виходячи з дому. Більшість книжок можна завантажити з інтернету і почитати з екрана свого гаджета. Так навіщо ж кудись іти? Так можуть думати деякі люди, але насправді бібліотеки і зараз залишаються вкрай важливими для величезної кількості людей різного віку. Студенти часто тільки у бібліотеках можуть знайти рідкісні наукові праці; старше покоління йде до бібліотек, не тільки щоб почитати, але і щоб поспілкуватися, про щось порадитися; ну а для юного покоління бібліотеки стають тим місцем, в якому вони близько знайомляться з книжками та літературою, вчаться дбайливо ставитися до книг, але це далеко не все… В наш час бібліотека стає справжнім осередком різноманітних культурних заходів – в першу чергу для дітей. У бібліотеці проходять і тематичні свята, і зустрічі з письменниками та поетами, і виставки, і майстер-класи, і пізнавально-розвиваючі ігри, квести, конкурси і т. д.
Саме враховуючи великий внесок бібліотек у розвиток української освіти, науки та культури, необхідність подальшого підвищення їх ролі у житті нашого суспільства 1998 року і було засновано Всеукраїнський день бібліотек.

Робота в бібліотеці – це не тільки видача та приймання книжок. Бібліотекар – це хранитель книг у прямому та переносному сенсі. Бібліотекарю відомі класифікації книжок, складання бібліографічних довідників і каталогів. Бібліотекар досконало знає, в яких умовах мають зберігатися книги, особливо давні екземпляри, аудіо та відеозаписи. Бібліотекар вміє відремонтувати книжку, яка зносилася.

Сучасний бібліотекар добре розбирається в сучасних технологіях: володіє комп’ютером, різними видами оргтехніки, фото- та відеоапаратурою. Бібліотекар сьогодення – це хороший організатор, менеджер, вихователь, який до того ж повинен вміти і зацікавити, і розважити.
Дуже важливо для бібліотекаря добре вміти  спілкуватися з людьми, розуміти їх, щоб правильно підібрати користувачеві книжку, яка точно припаде йому до смаку.  

Бібліотеки Солом’янки мають величезний загальний книжковий фонд, наші співробітники радо відчиняють двері для усіх відвідувачів і завжди готові порадити і допомогти, але крім цього ми регулярно проводимо різні культурні заходи, тож обов’язково приходьте до бібліотек – нам є, що вам запропонувати 😏

Усіх працівників бібліотек вітаємо із професійним святом! Бажаємо успіхів у роботі та привітних і вдячних користувачів!

суботу, 28 вересня 2019 р.

Бібліотека = Мода 😎

26-го вересня у бібліотеці з питань мистецтв  ім. М. Бажана відбувалося неймовірне дійство – унікальне свято ерудованої краси та інтелектуальної моди. Всі бібліотеки Солом’янського району влаштували справжній модний показ креативного бібліотечного вбрання власного дизайну, виготовленого із вторинних матеріалів.
Ми хотіли показати, що бібліотекар – це не тільки скромна і серйозна тітонька в сірому строгому костюмчику та окулярах, бібліотекар сьогодення – це красива усміхнена й привітна жінка у модному одязі, і байдуже, скільки їй років, адже жінка має право бути прекрасною незалежно від віку та виду діяльності. Також нам би дуже хотілося, щоб усі побачили, що співробітники сучасних бібліотек також уміють розважатися :).

На конкурсі було представлено дуже багато ексклюзивних суконь та костюмів, які відповідали темі «БібліоСтиль». Солом’янські бібліотекарки в черговий раз довели, що вони майстрині на всі руки та ще й справжні красуні.
Бібліотека ім. О. Довженка з радістю може повідомити, що наша сукня була відзначена призовим місцем, а наша завідувачка Юлія Голубенко, котра і представляла нашу дизайнерську роботу на конкурсі, отримала звання «Королева Солом’янських бібліотек 2019»!
Наша бібліотека презентувала пишне вбрання у старовинному стилі. Це XIX століття – час, коли усі зачитувалися книжками. В ту епоху література була одним з основних способів проведення часу серед освічених людей. Ми обрали саме такий дизайн сукні, щоб нагадати сучасним людям про те, що, хоча ми й живемо у світі новітніх технологій та великих можливостей, читання книжок і зараз залишається актуальним, як і в позаминулому столітті, коли ні комп’ютерів, ні смартфонів ще не існувало.
Дякуємо організаторам цього чудового свята і членам журі, а також усім, хто завітав на цю прекрасну подію!

пʼятницю, 27 вересня 2019 р.

Приємні моменти з нашого ювілею 😊

Дозвольте поділитися з вами кількома радісними моментами, які були під час святкування 45-річчя нашої бібліотеки. Ще раз дякуємо усім нашим гостям за те, що розділили з нами цю радість, і допомогли зробити свято цікавим!

Бібліотеці 45 🌸


У бібліотеці імені О. Довженка відбулася радісна подія – виповнилося 45 років з моменту відкриття нашого закладу! З цієї нагоди було організовано чудове свято, на яке завітали друзі «ювілярки» – дирекція ЦБС Солом’янського району, колишнє керівництво бібліотеки, співробітники закладів, з якими співпрацюємо, і, звичайно, наші любі користувачі.


Святкування пройшло в урочисто-теплій атмосфері:). Нам було дуже приємно побачити серед гостей багато знайомих облич – це люди, з якими ми протягом багатьох років товаришуємо та співпрацюємо. Саме такі заходи доводять, що бібліотеки не просто і нині актуальні, вони необхідні, адже роблять суттєвий внесок в освітній та культурний розвиток молодого покоління українців, та часто стають другою домівкою для вже дорослого покоління людей, які за будь-якої нагоди заходять до «книжкової оселі», щоби щось почитати, дізнатися щось новеньке або просто поспілкуватися на різні теми.

Так як же це було?
Урочисто відкрила наш творчий вечір завідувачка бібліотеки – активна та амбіційна Юлія Павлівна Голубенко. Вона ще раз нагадала усім присутнім про важливість роботи таких закладів, як наш, про приємні моменти, які часто бувають у житті бібліотекарів, а також і про складнощі, з якими їм часом доводиться стикатися; показала презентацію у вигляді слайдів, які стисло відображають цікаву та кропітку діяльність співробітників бібліотеки, світлини з заходів, які проводимо.

Нам було дуже приємно почути привітання і добрі слова від наших гостей: директора ЦБС Солом’янського району Іванни Юріївни Щербини; попередньої завідувачки нашої бібліотеки Ніни Олександрівни Алексеєнко; Заслуженого журналіста України Андрія Васильовича Мельничука;

методиста дитячого садочка, з яким провадимо тісну колаборацію, Наталії Володимирівни, ерудованої користувачки нашої бібліотеки Маргарити Зурахівни Віксман, яка зачитала нам свої прекрасні чуттєві вірші; ще однієї нашої талановитої користувачки, вчителя музики Наталії Федорівни Рубальської, котра потішила аудиторію чудовими піснями під супровід фортепіано; нашої гості з Національного центру народної культури музею І. Гончара Олени Степанченко, яка також заспівала нам прекрасні українські пісні.

До речі, деякі наші гості люб’язно поповнили нашу бібліоскарбницю новими чудовими книжками, тож обов’язково заходьте почитати!

Далі ми усі разом вшанували пам'ять людини, на честь якої названо нашу бібліотеку – Олександра Петровича Довженка, 125-ліття від дня народження якого ми нещодавно відзначали. Наша завідуюча розповіла про основні досягнення та звершення цього видатного письменника та режисера, про його геніальні твори та про неймовірно талановитих послідовників О. Довженка. Ми з великим задоволенням пригадали прекрасний фільм, який знімався на кіностудії імені Довженка, «В бій ідуть тільки старики». А геніальну музичну композицію «Ніч яка місячна», котра лунала у цій кінострічці, виконала на акордеоні наша юна користувачка, учениця музичної школи Ксенія Березинська.
На завершення творчого вечора для всіх гостей було підготовлено особливий сюрприз – виступ пісочного аніматора Андрія, який коротко ознайомив усіх присутніх із ключовими подіями життя О. Довженка у досить оригінальній та сучасній формі. Цей виступ став справжньою прикрасою нашого ювілею, презентація пана Андрія просто зачарувала усіх нас.

А закривала наш урочистий захід українська пісня, у виконанні нашої юної та обдарованої Ксенії, адже України немає без пісні, пісня – це складова її образу.

Щиро дякуємо усім, хто завітав на наше свято! З нетерпінням чекаємо на нові зустрічі :)

вівторок, 24 вересня 2019 р.

Що таке «цундоку» і як це пов’язано з книжками?

Якщо у вас вся домівка заповнена книжками, багато з яких ви, ймовірно, навіть ніколи не почнете читати, вас можна звинуватити в цундоку :)

Не лякайтеся, нічого аж надто страшного в цьому немає, та й саме по собі слово є абсолютно цензурним, просто прийшло воно до нас з японської мови, тому і звучить так дивно. То що ж це таке?

У кожній мові є слова, які означають щось настільки специфічне, що складно буде знайти їхній еквівалент у будь-якій іншій мові. Наша рідна мова також дуже багата на різні унікальні та незрозумілі іноземцям слова та вислови. Наприклад, такі колоритні українські слова, як «борщ», «вареники», «гопак», «козак», «бандура» та інші вже давно були запозичені іншими мовами та активно в них застосовуються у своєму оригінальному вигляді.

Не так давно японська мова також збагатила і інші мови світу (в тому числі і нашу) новим терміном «цундоку». Це слово означає дію або захоплення, пов’язане з накопиченням величезної кількості книжок, які людина ніколи не зможе прочитати навіть за все своє життя. Інколи цундоку також називають власне людей, які збирають у себе вдома книжки, котрі вони не читатимуть. Тож, якщо ваші полиці, шафки та різні закуточки заповнені книгами, які ви не плануєте читати, ви цундоку. Деякі люди купують все більше і більше нових книжок, щоб естетично заповнити простір у своїй оселі, інші все ж спочатку планують прочитати кожну нову книжку, але потім відкладають її, купують іншу книжку, забуваючи про попередню, і так до нескінченості… Таким людям просто приносить задоволення усвідомлення того факту, що вони є власниками величезної домашньої бібліотеки.

Спочатку цей термін, як і багато інших нових слів, був сленговим. Цундоку це поєднання двох слів – «tsunde-oku» (відкладати речі на потім і не торкатися їх після) і «dokusho» (читання книг).

Це слово в жодному разі не має негативного значення. Просто звичка накопичувати книжки є настільки розповсюдженою, що вона й дійсно заслуговує на спеціальну назву одним словом.

Ми ж усе-таки радимо вам не збирати купи книжок у себе вдома, а брати їх у бібліотеці, адже зараз у моді вільний простір, а у нас книжок вистачить усім ;).

понеділок, 23 вересня 2019 р.

Письменникам бібліотека завжди рада

Для бібліотеки завжди велика радість і честь проводити у своїх стінах зустрічі письменників із читачами. І от знову до нас завітав вже добре відомий нашим користувачам, справжній друг бібліотеки – письменник В’ячеслав Купрієнко, автор чудової і дуже доброї дитячої книжки «Мишасько і розгардіяш».
Цього разу письменник презентував книжку учням шостого класу школи №159. Попри те, що наші гості вже досить дорослі, вони з цікавістю слухали автора, разом із ним зачитували уривки із казки, сміялися та веселилися.
«Родзинкою» зустрічі вже традиційно стали пісні, написані В’ячеславом Купрієнко, та заспівані ним разом із дітьми під супровід гітари. А особливим сюрпризом стала прем’єра відеокліпу на пісню В’ячеслава «Першоклашка».
Ми щиро віримо у те, що такі заходи не тільки сприяють інтелектуальному та культурному розвитку наших юних користувачів, але і роблять їх добрішими, покращують їм настрій, а це так важливо у наші непрості часи :).

Ми дякуємо В. Купрієнко за прекрасну зустріч і з нетерпінням чекаємо на його нові книжки, які, сподіваємося, він презентуватиме і в нашій бібліотеці також!

пʼятницю, 20 вересня 2019 р.

За що ми любимо королеву детективу Агату Крісті

Якщо і є автор, твори якого читали абсолютно всі прихильники детективного жанру, то це єдина і неповторна Агата Крісті. Письменниця, яка так любила використовувати так звані відволікаючі маневри в своїх творах, написала щонайменше сімдесят дві книжки, в деяких з яких вона використовувала одних і тих самих персонажів, наприклад таких як Еркюль Пуаро – один із найвідоміших вигаданих детективів із неповторними вусами. Цікаво, що приватне життя Агати Крісті було майже таким само загадковим, як її романи. Нещодавно виповнилося 129 років від дня народження видатної письменниці, тому ми вирішили вшанувати її пам'ять і нагадати собі та усім вам, за що ми так любимо Королеву детективу.

1. У Еркюля Пуаро був реальний прототип
Еркюль Пуаро, детектив із легендарного «Убивства у «Східному експресі»», здається диваком, але такий чоловік дійсно існував у реальному житті. Крісті написала свого Пуаро з одного бельгійця, якого вона якось побачила в автобусі на початку 1910-х рр. У чоловіка були унікальні та просто незабутні вуса та дуже цікавий вираз обличчя, який настільки запам’ятався Агаті Крісті, що згодом вона написала цілих тридцять дев’ять книжок про цього персонажа.
2. Люди, які їй не подобалися, ставали жертвами в її книжках
Деякі люди, які мали погані стосунки з Агатою Крісті, ставали жертвами в її романах. Наприклад, відомо, що Крісті не подобалася дружині відомого у свій час археолога Леонарда Вуллі, з яким тоді працював її чоловік, теж археолог, Макс Маллован. Кажуть, що пані Вуллі була проти того, щоб Агата Крісті була присутня на розкопках, тож Маллован був змушений щодня їздити до дружини потягом. Невдовзі після цієї історії Крісті написала роман «Убивство у Месопотамії», в якому вбивають дружину археолога, керівника розкопок. Вона навіть присвятила родині Вуллі книжку.

3. Агата Крісті інколи писала романтичні твори
Королева детективу також могла створювати і романтичні твори, коли їй цього бажалося. 1930 року вона почала писати під псевдонімом Мері Вестмакотт. Вона написала шість досить успішних любовних романів: «Хліб велетнів», «Незакінчений портрет», «Розлучені навесні», «Роза і тис», «Дочка є дочка» і «Тягар». Крісті писала свої знамениті детективні романи та любовні романи одночасно – жінка, яка вміла добре тримати баланс. Тож, як бачите, пані Крісті була не тільки загадковою, але також і сильною жінкою, котра писала історії про інших сильних жінок.

4. Вона була проти насильства
Агата Крісті у своїх творах часто обирала як спосіб убивства жертви отруту або удар по голові. Письменниця, коли це було можливо, уникала жорстоких способів убивства, тільки зрідка описуючи злочини з використанням пістолета. Ерклюль Пуаро також пацифіст, який не носить при собі зброю, а свідки злочинів у романах Крісті ніколи не стріляють у нападників.

5. Вона мала схильність до раптових зникнень
1926 року Агата Крісті зникла зі свого дому в Лондоні на цілих десять днів. Про її раптове зникнення писали газети, її розшукувала поліція. ЇЇ покинутий автомобіль знайшли досить далеко від Лондона. Врешті-решт поліції вдалося знайти Крісті, яка спокійно слухала виступ музичного гурту в готелі. Письменниця ніколи не пояснювала, чому вона тоді пішла з дому, але існує багато версій тієї пригоди – від її потреби втекти від сімейного життя до приступу амнезії та навіть до спроби таким чином збільшити продаж своїх книжок.
6. Агата Крісті стала письменницею на спір
Агати Крісті завжди дуже любила читати книжки, і якось її старша сестра кинула їй виклик, запропонувавши їй спробувати написати власний роман. Крісті сприйняла той виклик дуже серйозно і незабаром написала свій перший роман «Таємнича пригода в Стайлзі». Твір було завершено ще 1916 року, а опубліковано тільки 1920 року – після шести відмов від різних видавництв роман зрештою погодився надрукувати Джон Лейн.

Безперечно, Агата Крісті була достатньо рішучою і талановитою, щоб стати письменницею, а ми, читачі, безмірно вдячні їй за її завзятість.

вівторок, 17 вересня 2019 р.

Михайло Коцюбинський – письменник, завдяки якому про Україну заговорила вся Європа

Сьогодні виповнюється 155 років від дня народження одного з найоригінальніших українських письменників, класика української літератури, громадського діяча, Михайла Михайловича Коцюбинського. В цей день бібліотека не могла не згадати цього видатного українця, тому нижче пропонуємо вашій увазі життєпис М. Коцюбинського.

Михайло Коцюбинський народився 17-го вересня 1864 року в м. Вінниці в родині дрібного урядовця. Батько майбутнього письменника часто змінював роботу, тому сім'я увесь час переїздила з одного містечка чи села Поділля до іншого. З 1875 р. по 1876 р. Михайло Коцюбинський навчався у Барській початковій школі, а пізніше (1876 — 1880 рр.) здобував освіту в Шаргородському духовному училищі. 1880 року, закінчивши духовне училище, М. Коцюбинський подався до Кам’янця-Подільського, щоб вступити до університету, але, на жаль, цьому його наміру не судилося здійснилася у зв'язку з матеріальними складнощами родини, однак він продовжував навчатися самостійно.
Що ж до літературної діяльності, Коцюбинський почав пробувати писати рано. Писав поезію та нариси, робив переклади, але незабаром він зрозумів, що справжнім його покликанням є художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1885). В той самий період, 1885 року, увійшов до складу підпільної “Молодої громади”, за що був притягнутий до судової відповідальності.

В період з 1886 р. по 1889 р. М. Коцюбинський заробляв на життя приватними уроками, не полишаючи при цьому самоосвіти. 1891 р. він екстерном склав іспит на народного учителя при Вінницькому реальному училищі та почав працювати репетитором.

1890 року у львівському дитячому журналі «Дзвінок» було опубліковано вірш Коцюбинського «Наша хатка». Саме в той час Коцюбинський, відвідав Львів, де встановив зв'язки з місцевими літераторами та видавцями, в тому числі познайомився з Іваном Франком. Завдяки цьому він зміг налагодити співпрацю з редакціями західноукраїнських журналів і почав публікувати в них свої твори.

1891 р. Коцюбинський переїхав до села на Вінниччині, де працював домашнім учителем в родині місцевого службовця та водночас ретельно вивчав життя села, народну мову та культуру, і розпочав серйозну літературну діяльність. Тільки за 1891 рік Коцюбинський написав такі твори, як «Харитя», «Ялинка», «П'ятизлотник», «На віру», «Завидющий брат». Ця низка творів привернула увагу літературної громадськості, визнані майстри слова засвідчили, що до української прози прийшов талановитий художник.

На початку 1890-х рр. частина молодої української інтелігенції перейнялася ліберально-просвітительськими ідеями та утворила організацію «Братство тарасівців». Коцюбинський певний час підтримував зв'язок із цією організацією і цей зв'язок залишив слід також і в його творчості. Власне, у казці «Хо» (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.

У 1892–1896 рр. працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду на території колишнього Новоросійського генерал-губернаторства. Робота в селах Бессарабської і Таврійської губерній дала йому матеріал для написання циклу «молдовських» («Для загального добра», «Пе-Коптьор») і «кримських» («В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами») оповідань.
1897 р. Коцюбинський покинув роботу у філоксерній комісії та вирішив спробувати одержати посаду завідуючого книжковим складом у Чернігівській губернській земській управі, проте йому це не вдалося. Після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила його родина, Коцюбинський тимчасово оселився у Житомирі, де в період з 1897 р. по 1898 р. працював у редакції місцевої газети «Волынь».1898 р. Михайло Коцюбинський все ж отримав роботу в чернігівському земстві. У Чернігові він спочатку обіймав посаду діловода, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии». У вересні 1900 р. влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911 р. В той період, а саме 1901 р., написав оповідання «Лялечка», в якому яскраво продемонстрував свої здібності до психологічного аналізу та значний світоглядно-художній розвиток. Суттєва увага до психологічних колізій стала врешті-решт визначальною рисою творчості Коцюбинського.

У Чернігові Коцюбинський зустрів свою майбутню дружину Віру Устимівну Дейшу. Саме тут виросли його діти: Юрій, Оксана, Ірина та Роман.
1911 року, перебуваючи під враженням візиту до Гуцульщини, Коцюбинський написав один із найкращих своїх творів — повість «Тіні забутих предків», за сюжетом якого Сергій Параджанов пізніше створив однойменний фільм, який став одним зі світових шедеврів кінематографу.
В останні роки життя письменник дуже страждав від астми й туберкульозу. З метою лікування він відвідував Італію та інші країни Європи. Під час своїх подорожей на острів Капрі письменник часто зустрічався з Максимом Горьким, взимку 1911—1912 рр. жив у нього і написав там свої відомі твори «Коні не винні» та «Подарунок на іменини».

Помер Михайло Коцюбинський 25-го квітня 1913 р. Його поховали на Болдиній горі у Чернігові.

Михайло Коцюбинський по праву вважається одним із найоригінальніших українських письменників. Він вивів нашу літературу на європейський рівень, урізноманітнив її різними напрямками, в тому числі модернізмом. Коцюбинський по-новому зобразив проблеми сучасної йому інтелігенції. Він вперше заявив, що невдачі інтелігенції значною мірою пов'язані зі страхом. Коцюбинський привніс власні новаторські елементи в стилістику і манеру подачі матеріалу, величезну увагу приділяв словотворчості, часто використовував оригінальні мовні конструкції. І разом з тим все це відбувалося на основі народної мови, гармонійно з нею зливалося.

суботу, 14 вересня 2019 р.

125-річчя О. Довженка: показ фільму «Повість полум'яних літ» у бібліотеці

 Ми завершуємо цикл заходів, присвячених 125-річчю Олександра Довженка, показом кінострічки «Повість полум'яних літ» (1960), знятої за його сценарієм.

«Повість полум'яних літ» – це перша радянська ігрова широкоформатна стрічка, знята за сценарієм Олександра Довженка його дружиною Юлією Солнцевою вже після смерті видатного письменника і кінорежисера. Цей фільм отримав премії міжнародних кінофестивалів у Каннах, Лондоні та Лос-Анджелесі.
Дія стрічки розпочинається 1941 року – на початку війни. Головний герой, український колгоспник Іван Орлюк з Придніпров'я, стає солдатом. Взявши до рук зброю, він бере участь у перших битвах на Дніпрі, а далі долає довгий і тяжкий шлях від рідної домівки до самого Берліну. Пізнавши радість перемоги у війні, герой повертається на рідну землю, але там на нього чекають нові труднощі…


пʼятницю, 13 вересня 2019 р.

Виконання ПДР – це життя

Щороку автомобілів на дорогах стає все більше і більше, а отже і рівень небезпеки, яку становлять машини, також зростає. Порушення правил дорожнього руху як водіями авто, так і пішоходами в наш час становить страшну загрозу. Перевищення швидкості та неуважність, мабуть, є одними з основних проблем на дорогах, але найголовніша біда – це незнання та невиконання правил, що забезпечують безпеку руху.

Ми, дорослі люди, маємо своїм прикладом показувати дітям, наскільки важливо дотримуватися правил дорожнього руху та бути зосередженими та уважними під час переходу дороги. Вчителі шкіл та батьки обов’язково повинні вчити дітей цим правилам і регулярно їм про них нагадувати!

В цьому дописі ми вирішили, що буде не зайвим нагадати усім основні правила безпечної поведінки на вулицях і шляхах. Отже, що необхідно знати й виконувати, читаймо далі:

1. Переходити проїжджу частину можна виключно пішохідними переходами.
2. Очікувати громадський транспорт дозволено тільки на спеціально відведених для цього майданчиках (зупинках громадського транспорту).
3. Не можна гратися на проїжджій частині.
4. Необхідно бути вкрай уважними під час переходу проїжджої частини.
5. Потрібно обирати найкоротший та найбезпечніший шлях до школи.
6. Рухатися тротуаром потрібно, тримаючись його правої частини.
7. Перед тим як зійти з тротуару на дорогу, обов'язково потрібно упевнитися в тому, що транспорт вже зупинився.
8. Необхідно знати сигнали світлофора та у місцях переходу вулиць, котрі регулюються світлофором, користуватися його сигналами.
9. В жодному разі не можна раптово вибігати на проїжджу частину, перебігати її.
10. У місцях, де є підземний пішохідний перехід, обов'язково потрібно користуватися ним для переходу вулиці.

Дуже важливо, щоб дорослі не просто вчили дітей правилам дорожнього руху, а й самі завжди суворо їх дотримувалися – без винятків! Адже, якщо діти бачитимуть, як дорослі порушують ПДР, то й самі так робитимуть, а це вже біда. Тож будьмо відповідальними!

четвер, 12 вересня 2019 р.

125-річчя О. Довженка: перегляд кінострічки «Земля» у бібліотеці

Ми продовжуємо проведення циклу заходів, присвячених 125-річчю видатного українського кінорежисера і письменника Олександра Довженка.

У бібліотеці відбувся показ фільму «Земля» (1930 р.). Це третій фільм української трилогії Довженка: («Звенигора», «Арсенал», «Земля»), який є одним із найвідоміших радянських фільмів. Ця стрічка знімалася в ті часи, коли не було ні спецефектів, ні сучасної оптики – був лише величезний талант художника та любов до своєї справи. Цей фільм був актуальним тоді, коли тільки вийшов на екрани, і залишається актуальним і досі.
«Земля» – це гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття. Стрічка демонструє глибоке філософське осмислення життя, смерті, кохання. На думку різних критиків, це фільм не про колективізацію, а про велич і багатогранність космосу людського світу.

середу, 11 вересня 2019 р.

Письменник кличе на урок

Бібліотека радо приймала у своїх стінах київську поетесу Тетяну Яровицину, яка провела прекрасну інтерактивну зуcтріч із вихованцями старших груп дитячого садочку № 383.
Після знайомства з аудиторією Тетяна розпочала дружню та невимушену бесіду з дітьми на різні теми. Далі поетеса запропонувала юним гостям обговорити книжку «Мишасько і розгардіяш», яку написав її колега і товариш В’ячеслав Купрієнко (минулої весни бібліотека організовувала зустрічі дітей із письменником В. Купрієнко, який презентував свою книжку «Мишасько і розгардіяш»).  Річ у тому, що ця чудова дитяча казка спочатку була написана російською мовою, але автор бажав видати її українською, і саме Тетяна Яровицина займалася перекладом книжки на нашу рідну мову.

Було дуже приємно та радісно, що діти одразу пригадали ту зустріч і книжку про мишеня-бешкетника, яке тільки пізнає світ та вчиться жити. Тож аудиторія із великим задоволенням пристала на пропозицію Тетяни почитати уривки з казки. Цікаво, що поетеса запропонувала дітям самим вирішити, яку саме історію вони бажали б почитати разом з нею. Обравши історію, діти з цікавістю слухали, як Тетяна читає уривок із вже знайомого їм твору. По ходу читання усі разом обговорювали зміст історії і теми, котрі в ній підіймаються: дружбу з тваринами, цікавість до навколишнього світу і користь від мрій, адже саме мрії є головною темою казки про Мишаська. Діти брали активну участь у спілкуванні з поетесою, жваво ставили різні запитання по тексту і відповідали на запитання Тетяни.
А далі було ще цікавіше… Тетяна Яровицина й бібліотекарі розігрували сценки з казки про Мишаська. Дорослі імітували голоси героїв книжки і відтворювали їхні рухи, а діти спостерігали за перфомансом, не відриваючи очей, сміялися та коментували :). Потім наші юні гості, приємно вражені виступом, забажали погортати сторінки книжки та ближче поспілкуватися з Тетяною.
Далі поетеса запитала у дітей, чи знають вони, що таке поезія, адже саме це і є її основною справою та пристрастю. Зробивши невеличкий вступ, під час якого Тетяна у гумористичній манері розповіла дітям кілька цікавих фактів про тварин і не тільки, поетеса перейшла до поетичного читання. Діти почули вірші про дівчинку, котра не любила взуватися, про тварин і навіть про ГМО. По ходу авторка пояснювала дітям, про що саме йдеться у віршах, якщо малечі було щось не зрозуміло.
Тетяна Яровицина – дуже приємна людина, яка одразу викликає прихильність до себе, а діти, як ніхто інший відчувають щирість і доброту в людях, тож Тетяна просто не могла їм не сподобатися. Наприкінці зустрічі
наші юні гості підбігли пообійматися та поспілкуватися з поетесою.
Та на цьому приємності не закінчилися. Після інтерактивної зустрічі з вихованцями дитячого садочку Тетяна вирішила потішити і дорослих. Поетеса натхненно декламувала власні вірші із збірки «Тендітна сила» та поділилася радісною новиною про те, що вже незабаром збирається видати нову збірку поезій. Тетяна люб’язно подарувала бібліотеці свою «Тендітну силу», тож заходьте до нас почитати чуттєві й ніжні вірші талановитої авторки.
Ми чекатимемо на нові зустрічі з Тетяною Яровициною!

вівторок, 10 вересня 2019 р.

Святкуємо 125-річчя Олександра Довженка


Бібліотека запрошує вас відвідати заходи, присвячені 125-річчю від дня народження видатного українського письменника та кінорежисера, Олександра Довженка.


понеділок, 9 вересня 2019 р.

Довженкова слава, наче пісня, іде в безсмертя літ ясних…


«Народ мiй український чесний, тихий i роботящий, що нiколи в життi не зазiхав на чуже, потерпає i гине, спантеличений, обездолений… Болить у мене серце день i нiч…»

О. Довженко

10-го вересня виповнюється 125 років від дня народження Олександра Довженка – видатного українського письменника, найвідомішого українського кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кінематографа, цвіту української нації. Наша бібліотека названа на честь цієї геніальної людини, а тому найближчими днями ми проводитимемо цикл заходів, присвячених саме Довженку, тож запрошуємо вас відвідати виставки, екскурсії музейною кімнатою і спеціальні кінопокази. В цьому ж дописі хочемо пригадати його біографію, досягнення і цікаві факти з життя.
Олександр Петрович Довженко народився 10-го вересня 1894 року в селищі Сосниця Чернігівської губернії (нині Чернігівська область) у бідній та багатодітній родині селян. Варто відзначити, що існують різні дані щодо точної дати народження О. Довженка: 10, 11 або 12 вересня, проте, згідно з актовим записом у метричній книзі церкви містечка Сосниця, він народився 29-го серпня 1894 року за «старим стилем» — тобто 10-го вересня за новим. Дитинство майбутнього кінорежисера та письменника було важким: він пережив злидні, бачив ранні смерті своїх братів і сестер. Саме тому у спогадах про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон».
Попри усю складність становища родини, батько О. Довженка бажав дати синові освіту, тому, щоб дістати гроші на навчання, він продав одну з семи десятин землі. Протягом 1911-1914 років Довженко навчався у Глухівському вчительському інституті. За три роки після закінчення інституту, 1917 року, Довженко переїхав до Києва. Там він певний час працював учителем і одночасно вчився у Київському комерційному інституті. Упродовж 1918-1919 років воював проти більшовиків у лавах армії УНР. 1919 року разом із двома товаришами втік до Житомира. Коли місто зайняли червоні, був заарештований Волинською ЧК та відправлений до концтабору як «ворог робітничо-селянського уряду», де протягом 3 місяців відбував покарання. Врятував тоді Довженка письменник Василь Еллан-Блакитний. Існує версія, що саме в той час Олександра Довженка завербували чекісти.

В період з 1921 по 1923 рік Довженко перебував на дипломатичній службі. 1922 року його перевели на посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва УСРР у Німеччині, де він також навчався живопису.

До України Довженко повернувся 1923 року та оселився у Харкові. Там він працював художником-ілюстратором у редакції газети «Вісті ВУЦВК» та карикатуристом під псевдонімом «Сашко».

1926 року Олександр Довженко без тями «закохався» у кінематограф. Його не злякала ні відсутність досвіду, ні відсутність освіти у цій сфері. Він почав працювати на Одеській кінофабриці. Перша його режисерська робота – короткометражна стрічка «Ягідка кохання». Вперше Довженко заявив про себе, як про цікавого та самобутнього майстра кінознімання після виходу на екрани фільму «Звенигора» 1928 року. Вже 1930 року Довженко зняв один із найвідоміших своїх фільмів «Земля» – геніальний твір, гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі. «Звенигора» та «Земля» це одночасно і величезний успіх Довженка, і його особиста трагедія, адже за ці дві стрічки його згодом постійно звинувачували в буржуазному націоналізмі.
За якихось чотири роки, з 1926 по 1930 рік, творчість Довженка зазнала кардинальних змін – від легких соціальних комедій до соціальних та особистісних трагедій. В той період він зняв такі знамениті стрічки, як «Іван», «Аероград», «Щорс». Хоча слід зазначити, що останні дві стрічки Довженко знімав на замовлення Сталіна. Сам він у той час мріяв зняти «Тараса Бульбу», однак цілком зрозуміло, що наказ генсека проігнорувати було неможливо, тому 1939 року світ побачив гімн більшовицькій міфології та героїзму – фільм «Щорс», але цікаво, що фільм цей був поставлений на суто українському тлі (знімання проходило в Чернігові та селах навколо нього) і важливо, що він був сповнений народними піснями й танцями, місцевими звичаями, думами, набув національного забарвлення. Російська та українська мови там були органічно поєднані.

Водночас Олександр Довженко не відмовлявся від своєї мрії зняти «Тараса Бульбу». Наприкінці травня 1940 року він нарешті зумів закінчити сценарій до цього фільму, проте саме тоді, коли Довженко готувався від'їжджати до Інкерманської фортеці на натурні зйомки, почалася війна…

В роки війни Довженко зняв кілька документальних стрічок, писав публіцистичні статті та нариси. Він сам попросився на фронт і працював там кореспондентом газети «Красная звезда». 1942 року Олександр Довженко надрукував у «Известиях» статтю «Україна в огні». Протягом 1941-1943 рр. працював над сценарієм до фільму з тією ж назвою. 30-го січня 1944 року його викликали до Сталіна, від якого він дізнався про заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, пораженства, ревізування національної політики й заохочення українського замість радянського патріотизму». У той же день Довженко знищив три «найкрамольніші» зошити свого щоденника, який він вів з 1939 року.
В останні роки життя Довженко зняв лише один повнометражний художній фільм «Мічурін» за власною п'єсою «Життя в цвіту», та й той на замовлення Сталіна. Ця стрічка вийшла із суттєвим переробленням цензури. Це останній твір, закінчений за життя автора. Проекти «Золоті ворота» і «Тарас Бульба» так і не були реалізовані. В той період Довженко здебільшого займався написанням сценаріїв та педагогічною роботою. Фільми за творами Олександра Петровича, такі як «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна», «Незабутнє» і «Золоті ворота», знімала вже вдова Довженка Юлія Солнцева.

Олександр Довженко помер від інфаркту на своїй дачі у Московській області 25-го листопада 1956 року. Поховано режисера на Новодівочому кладовищі в Москві. 2006 року громадські кола України підняли питання перед владою про перенесення праху О. П. Довженка та його дружини до України, яку він завжди так любив і за якою тужив. Також підіймалося питання щодо повернення на Батьківщину і архівів режисера, однак наразі ці питання залишаються відкритими…

Завітайте цього тижня до бібліотеки та візьміть участь у заходах, які будуть організовані задля вшанування пам'яті Олександра Довженка. Вже зараз ви можете відвідати книжкову виставку, присвячену 125-рійччю від дня народження О.Довженка.



пʼятницю, 6 вересня 2019 р.

Пастор католицької школи проти «Гаррі Поттера»

Вже протягом багатьох років серія книжок про юного чаклуна «Гаррі Поттер» користується неймовірною популярністю серед мільйонів читачів в усьому світі. Справжні фани цього твору знають на пам'ять усі чи майже всі закляття та, мабуть, із задоволенням накладали б їх інколи у реальному житті, якби це було можливо. Погодьтеся, трапляються ситуації, коли деякі закляття з «Гаррі Поттера» могли б стати у пригоді 😊. Але декого це дуже лякає. От, наприклад, католицька школа у штаті Теннессі, США, побоюється, що закляття з твору Джоан Ролінґ можуть бути справжніми, а тому не бажає, щоб «Гаррі Поттер» знаходився у її стінах.

Пастор школи імені Святого Едварда у місті Нешвіл, Ден Ріхіл, заборонив зберігати популярну серію дитячих книжок про чаклуна у бібліотеках навчального закладу. На думку пастора закляття і прокляття з твору є реальними і створюють загрозу для дітей в усьому світі.

«Ці книжки представляють магію як щось водночас хороше та погане, що не відповідає дійсності, це, швидше, майстерна брехня. Прокляття й закляття, описані в книжках, це справжні прокляття й закляття; коли їх читає людина, виникає ризик викликати злих духів», – пояснює пастор Ріхіл.  

Пастор прийняв рішення про заборону «Гаррі Поттера» у своїй школі, після того як до нього звернувся батько одного з учнів з приводу небезпечності твору, та після консультацій з кількома екзорцистами, які рекомендували накласти заборону на книжки Джоан Ролінґ.

Насправді, це не перший випадок, коли серію книжок «Гаррі Поттер» забороняють з релігійних причин. І, мабуть, не останній… Протестанти і взагалі роками звинувачують твір у пропаганді сатанізму та чаклунства. «Гаррі Поттер» є однією з найбільш суперечливих книжок 21-го століття за версією Бібліотечної асоціації США.

А що ви думаєте з цього приводу? Чи й справді «Гаррі Поттер» небезпечний? 😨

четвер, 5 вересня 2019 р.

Іван Котляревський – новатор української літератури

9-го вересня виповнюється 250 років від дня народження Івана Котляревського – письменника, поета, драматурга, основоположника сучасної української літератури. В цьому дописі пропонуємо вам разом з нами вшанувати пам’ять письменника та пригадати біографію і факти з життя цієї видатної людини.
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. у місті Полтава в сім'ї канцеляриста. 1789 р. родину Котляревських було внесено до переліку дворян. Юний Іван навчався у Полтавській духовній семінарії, а пізніше служив у канцелярії в Полтаві та працював домашнім учителем у родинах поміщиків. Паралельно Іван Петрович вивчав фольклор і народні звичаї. У 1796–1808 рр. перебував на військовій службі у Сіверському карабінерському полку. А в період з 1806 по 1812 рік брав участь у російсько-турецькій війні.

Після виходу у відставку 1810 року Котляревський працював наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян. У 1816–1821 роках Котляревський був директором Полтавського вільного театру. Цікаво, що 1818 року він разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини».

Що стосується літературної діяльності Котляревського, її він розпочав ще в часи навчання в семінарії – тоді він писав вірші  «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха». Та найвидатнішим твором письменника, який приніс йому неймовірну славу, стала «Енеїда» – перший твір нової української літератури, написаний народною мовою. В основі сюжету цього легендарного твору лежить однойменна поема Вергілія, але Котляревський все переробив по-своєму та в традиціях давнього українського бурлеску написав свій оригінальний художній твір. Основна ідея «Енеїди» Котляревського: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, волелюбності; засудження негативних соціальних явищ українського суспільства кінця XVIII ст. 1798 р. колезький асесор М. Парпур посприяв виходу у Петербурзі твору «Енеида, на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ», та сам Котляревський про це нічого не знав. Тільки 1809 року Іван Котляревський вже сам підготував і видав у Петербурзі поему «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложеная И. Котляревським» у чотирьох частинах. На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненая противу прежних изданий». Національне забарвлення і щире співчуття автора  до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників.
1819 року Котляревський написав для Полтавського театру п'єсу «Наталка Полтавка» (вперше надрукована 1838 р.) і водевіль «Москаль-чарівник» (надрукований 1841 р.). Власне, ці твори стали основою започаткування нової української драматургії.

1821 року Іван Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства. У 1827–1835 роках Котляревський був попечителем «богоугодних» закладів.

Помер видатний поет і письменник 29 жовтня (10 листопада) 1838 року. Його було поховано у Полтаві. Котляревський ніколи не був одружений, тож його спадкоємицею та хазяйкою садиби стала економка Мотрона Веклевичева.

Нині Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури. Основні риси його драматургії: невелика кількість дійових осіб, напруженість і природність розвитку сюжету, народна, індивідуалізована й гранично виразна мова, гумор, чіткість ідей. Його творчість високо цінував Тарас Шевченко. 1838 року поет написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», в якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».

Іван Петрович Котляревський належить до тих діячів історії нашої культури, які особливо яскраво й різнобічно відобразили у своїй творчості душу простого народу, його національну своєрідність, поетичний характер. Навіть у тяжкі часи самодержавства він розкривав духовну велич українського народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в краще майбутнє. Велика заслуга І. П. Котляревського у тому, що він підняв нові теми в літературі, звернувся до невичерпних скарбів фольклору, він перший серед українських письменників дошевченківського періоду звернувся до мови народу, поєднавши її з життєздатною, книжною мовою, удосконалив техніку вірша і п’єси.

У бібліотеці ви завжди можете знайти твори, які Іван Котляревський лишив нам з вами у спадок. Чекаємо на вас!