🌍«Україна у світовій культурній родині» 🇺🇦

12 травня 1954 року Україна офіційно стала членом ЮНЕСКО. Саме цього дня наш голос у міжнародному культурному просторі почав лунати сильніше.

 

Сьогодні до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО внесено 8 унікальних українських об’єктів (7 культурних та 1 природний):

 

🔹 Софійський собор та Києво-Печерська лавра;

🔹 Історичний центр Львова;

🔹 Резиденція митрополитів Буковини і Далмації у Чернівцях;

🔹 Історичний центр міста-порту Одеси (внесений 2023 року);

🔹 Дерев’яні церкви Карпатського регіону;

🔹 Херсонес Таврійський (який наразі перебуває на тимчасово окупованій території Криму);

🔹 Геодезична дуга Струве;

🔹 Букові праліси Карпат та давні букові ліси Європи.

 

Світове визнання отримала і наша нематеріальна спадщина. До списків ЮНЕСКО увійшли:

 

✨ Петриківський розпис та кримськотатарський орнамент «Орнек».

 

🚨 У списку об'єктів, що потребують термінової охорони, перебувають козацькі пісні Дніпропетровщини та традиція приготування українського борщу. Це підкреслює, наскільки важливо сьогодні берегти ці живі традиції від зникнення.

 

Особливо болісно усвідомлювати, що через війну під загрозою опинилися Софія Київська, Києво-Печерська лавра та історичний центр Львова. Зруйновані музеї, пошкоджені храми й бібліотеки – це рани не лише на тілі України, а й усієї світової культури.

 

Захищати свою спадщину – означає захищати своє коріння. Попри всі випробування, українська культура продовжує жити й звучати. Бо наша спадщина – це наша пам’ять, наша сила і наш неповторний голос у великій світовій родині.🇺🇦✨

🇪🇺«Європейський смак: подорож країнами»🍷🧀🍝

Щороку у травні Україна разом із європейськими країнами відзначає День Європи – свято єдності, взаєморозуміння та спільних культурних цінностей. Для України це не лише символ партнерства з європейською спільнотою, а й нагадування про багатство культур, традицій і людських історій, що об’єднують народи Європи.

 

Кожна країна має свої звичаї, музику, архітектуру, літературу – і, звісно ж, кухню. Адже саме через традиційні страви часто можна найкраще відчути характер народу, його історію та спосіб життя.

 

Тож сьогодні ми запрошуємо у символічну кулінарну мандрівку Європою – своєрідний гастрономічний квест сторінками культурних традицій різних країн. Без валіз і квитків, але з цікавими фактами, ароматами уяви та атмосферою справжньої європейської подорожі.

 

🍕 Італія

Країна, де їжа – справжнє мистецтво. Саме тут народилася піца «Маргарита», створена наприкінці XIX століття на честь королеви Маргарити Савойської. Її кольори – червоний, білий і зелений – символізують прапор Італії.

Цікавий факт: італійці дуже серйозно ставляться до пасти – у різних регіонах існують сотні її видів, і кожен має своє традиційне призначення.

 

🥐 Франція

Французька гастрономічна традиція внесена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Саме французи перетворили звичайний прийом їжі на витончену культурну традицію.

А ще круасан, який сьогодні вважають символом Франції, має австрійське коріння – його прообраз з’явився у Відні після перемоги над Османською імперією у XVII столітті.

 

🥨 Німеччина

Німеччина славиться не лише ковбасками та брецелями. Тут налічують понад 3000 видів і різновидів хліба – один із найбільших хлібних асортиментів у світі.

Цікавий факт: у багатьох німецьких містах досі працюють сімейні пекарні, рецепти яких передаються поколіннями понад сто років.

 

🧀 Нідерланди

Голландські сири – ґауда та едам – відомі далеко за межами країни. Сирні ринки в Нідерландах існують ще з середньовіччя і досі залишаються популярною традицією.

А ще голландці – одні з найвищих людей у світі, і дослідники частково пов’язують це з якісним харчуванням та любов’ю до молочних продуктів.

 

🔎Наша невелика «подорож» Європою – це можливість поглянути на культуру під іншим кутом: через смаки, родинні рецепти, традиції та історії, які століттями передаються від покоління до покоління.

 

Бо культура – це не лише книги й музеї. Іноді вона починається з теплого хліба, родинного рецепта та смаку, який пам’ятають покоління. 🇪🇺✨

🛞 🎻Роми: традиція, талант, сучасність ✨

8 квітня відзначається Міжнародний день ромів – день, присвячений культурі, історії та правам ромського народу. Саме цього дня у 1971 році у передмісті Лондона (Орпінгтоні) відбувся Перший всесвітній конгрес ромів. Ця подія започаткувала міжнародний ромський рух та затвердила національні символи – синьо-зелений прапор із червоним колесом та гімн «Джелем, джелем».
 
🤝Захист прав та інтеграція
 
В Україні роми є однією з національних меншин. У 2021 році держава ухвалила важливий документ – Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, до 2030 року.
 
Основні напрями роботи згідно зі Стратегією:
 
📌 Освіта – підтримка ромських дітей у навчальному процесі.
📌 Документування – допомога в отриманні паспортів та інших базових документів.
📌 Охорона здоров’я – покращення доступу до медицини.
📌 Працевлаштування – створення можливостей для професійного розвитку.
📌 Протидія дискримінації – формування толерантного суспільства.
 
📖 𝄞Культура, що живе поруч
 
Роми – одна з найбільших етнічних меншин Європи. За офіційними даними перепису, в Україні мешкає майже 48 тисяч ромів, однак самі лідери ромських громад називають цифри від 200 до 400 тисяч – через те, що значна частина не реєструється в державних органах. В Україні мешкає кілька етнічних груп ромів, найчисленніші серед них – серви, котляри, ловарі, крими та інші.
 
Ромська культура – це передусім жива традиція: музика, спів, танець, що передаються від покоління до покоління. В Україні вона має і своє інституційне втілення: наприклад, діє «Романс» – київський музично-драматичний театр, заснований у 1994 році, який представляє ромську культуру через сценічне мистецтво.
 
Сьогодні роми є невід'ємною частиною українського суспільства. В Україні роми, які не воюють на фронті, роблять свій внесок іншими способами: збирають кошти на закупівлю військового обладнання, ромські артисти проводять концерти для армії, ромські НУО роздають безкоштовну їжу нужденним. Нові голоси ромської спільноти звучать і в літературі – зокрема завдяки таким авторам, як Микола Бурмек-Дюрі, чиї книжки руйнують стереотипи і відкривають читачеві автентичний ромський світ.
 
📚Книжки, що допомагають зрозуміти ромський світ:

📘«Циганка Аза» Михайло Старицький
Класика української драматургії, написана за мотивами повісті Юзефа Крашевського. Твір уже понад століття є одним із найвідоміших відображень ромських характерів в українському театральному мистецтві.
 
📗«Рома в Україні. Історичний та етнокультурний розвиток циган (рома) України (XVI–XX ст.)»
Це науковий збірник матеріалів Міжнародного круглого столу, що відбувся у 2006 році в Донецьку. Видання є результатом спільної роботи провідних наукових установ, зокрема Донецького центру Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України та Центру «Схід-Захід».
 
📕«Бахтало. Ромські спільноти України» Єва Райська
Документальна книга у форматі художніх репортажів, що розповідає про життя ромських громад в Україні сьогодні – без стереотипів, через реальні історії людей, їхній досвід, гідність і щоденність.
 
📔«Культура циган України: минуле і сучасність» Олексій Данілкин
Видання 2001 року є однією з перших ґрунтовних наукових спроб в Україні дослідити ромську культуру як цілісну систему. Книга з’явилася завдяки фінансовій підтримці програми «Ромські культурні ініціативи» Інституту відкритого суспільства та базується на унікальних матеріалах. Автор знайомить нас і з циганською кочівлею, і з типами міграцій циганських груп, і з предметами циганського побуту, і з циганським одягом і костюмом.
 
📙«Щоденник молодого рома-мандрівника» Микола Бурмек-Дюрі
Книга сучасного закарпатського письменника, який через власні спогади та роздуми знайомить читача з побутом і традиціями сучасних ромів. Це щирий голос нового покоління, що допомагає подолати упередження.
 
📘«Шлях (до) ромів». Антологія малої прози
Антологія об'єднує 19 прозових текстів українських авторів, зокрема ромського походження, – серед них Андрій Любка, Микола Бурмек-Дюрі, Єва Райська та інші. Книга вийшла у 2020 році за сприяння Ромської програми Міжнародного фонду «Відродження». Це видання покликане руйнувати стереотипи – через живі, художні й поетичні оповідання про співжиття в полікультурній громаді.
 
Ромська культура – це важлива частина нашої спільної історії. Найкраще, що ми можемо зробити, – це дізнаватися більше одне про одного з повагою та цікавістю.🌍🤝

Сергій Параджанов: мистецтво поза рамками🎬✨

9 січня народився Сергій Йосипович Параджанов (1924–1990) – кінорежисер, сценарист і композитор, чия творчість стала одним із найяскравіших явищ світового кінематографа ХХ століття.
 
Народжений у Тіфлісі (нині Тбілісі) в вірменській родині, Параджанов тісно пов’язав свою творчу долю з Україною. Саме тут він створив фільм, який назавжди змінив уявлення про можливості кіно, — «Тіні забутих предків» (знятий у 1964 році, прем'єра – 1965). Стрічка, знята за повістю Михайла Коцюбинського, відкрила світові українське поетичне кіно й стала подією міжнародного масштабу.
 
🎥Мова образів замість пояснень
Параджанов відмовлявся від традиційного сюжетного кіно. Його фільми побудовані на символах, ритмі, кольорі, фольклорі та візуальній метафорі. Для нього кіно було не розповіддю, а візуальним мисленням, де кожен кадр мав самостійну художню цінність.
 
🕊Свобода як принцип
Творча незалежність Параджанова та його відмова пристосовуватися до ідеологічних вимог радянської системи призвели до переслідувань. 1973 року його заарештували, і він провів кілька років у таборах. Навіть у неволі Параджанов не припиняв творити – малював, створював колажі, писав листи, що сьогодні є важливою частиною його мистецької спадщини.
 
🎭Поза жанрами й кордонами
Його творчість не вкладалася в ідеологічні рамки. Шедевр «Колір граната» (1968), знятий ще до арешту, вразив світ унікальною візуальною мовою. Навіть після років забуття та заборон, повернувшись у кіно в 80-х, Параджанов продовжив створювати світи, що були позачасовими й універсальними.
 
📽Спадщина Параджанова сьогодні
Сергій Параджанов залишив по собі не лише фільми, а й приклад митця, для якого свобода мислення була важливішою за комфорт і визнання. Його ім’я й досі символізує право художника бути собою – навіть тоді, коли це складно і небезпечно.
 
Його мистецтво нагадує: справжня культура народжується там, де немає страху перед інакшістю.

Книги, що ожили на екрані🎥📘

🎬13 вересня ми відзначаємо День українського кіно. Це чудова нагода вшанувати не лише режисерів, акторів і сценаристів, а й тих, хто закладає фундамент багатьох шедеврів: письменників. Адже перш ніж історія засяє на екрані, вона народжується у слові, в уяві автора, на сторінках книжки. Книги й кіно – два мистецтва, які не змагаються, а взаємно збагачують одне одного, творячи спільну культурну пам’ять.
 
Пригадаймо деякі приклади того, як літературні рядки перетворилися на живі кадри, як слово стало образом:
 
🎞️«Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський
Поетична повість про пристрасне кохання Івана та Марічки серед гуцульських гір отримала нове дихання у фільмі Сергія Параджанова (1964). Ця стрічка, з її магічними кадрами й музикою, стала справжнім проривом, відкриваючи світові глибину української душі.
 
🎞️«Камінний хрест» Василь Стефаник
У 1968 році Леонід Осика екранізував цю розповідь про трагедію селянина, що полишає рідну землю. Фільм передав не лише біль розлуки, а й силу слова Стефаника, змусивши глядачів по-новому відчути історію.
 
🎞️«Лісова пісня» Леся Українка
Ця драма-феєрія не раз надихала кінематографістів, але остання версія – анімація «Мавка. Лісова пісня» (2023) – зачарувала світ. Зберігаючи поетичність оригіналу, вона оживила історію Мавки сучасними візуальними образами, звертаючись до сердець як дітей, так і дорослих.
 
🌟Ці екранізації – не просто адаптації, а міст між літературою й кіно, де кожна книга отримує нове життя, а нові покоління відкривають класику. І тут постає магія: слово письменника, оживаючи на екрані, стає ближчим, зрозумілішим, а іноді навіть актуальнішим, ніж колись.
 
⋆˚࿔Саме тому книги й кіно – нерозлучна пара. Книга дарує глибину думки й емоцій, а кіно додає рух, колір і душу. Разом вони творять цілий всесвіт – відгуки наших історій, відображення цінностей і мрій. У День українського кіно віддамо шану не лише режисерам, а й письменникам, які разом з ними плекають нашу живу, невмирущу культуру.
 
📚🎬Читаймо книжки, дивімося українське кіно й любімо красу нашого слова, що оживає в образах. Нехай цей день надихає нас берегти й розвивати нашу культурну спадщину!
До вашої уваги тематичне відео до Дня українського кіно.

10 книг, які допоможуть краще зрозуміти Україну💙💛

📚Книжки бувають різні. Одні – просто для відпочинку, а інші – справжні помічники, щоб відчути, хто ми, звідки й куди йдемо. У цьому дописі пропонуємо вашій увазі список, який є не сухим переліком, а радше «живою розмовою» з тими, хто формував і формує українську ідентичність. Читайте, відчувайте та надихайтеся.

🕊️«Кобзар» Тарас Шевченко

Не просто збірка віршів, а душа України, що говорить про свободу, гідність і любов до рідної землі. «Кобзар» формував українську свідомість у XIX столітті й залишається актуальним нині.

 

🛡️«Захар Беркут» Іван Франко

Історична повість про боротьбу мешканців місцевості Тухля проти загарбників. Це і про відвагу, і про єдність, і про те, як важливо не зрадити власних цінностей.

 

✨«Лісова пісня» Леся Українка

Казка для дорослих, де реальний світ переплітається з магією. Про свободу душі, ціну вибору і те, як важливо не зраджувати себе.

 

🌲«Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський

Вікно в гуцульський світ із його легендами, звичаями та пристрасним коханням. Відчуйте атмосферу Карпат на кожній сторінці.

 

🏙️«Місто» Валер’ян Підмогильний

Роман про амбітного хлопця з села, який приїжджає до Києва у 1920-х роках. Його історія про пошук себе, успіх і розчарування знайома багатьом і сьогодні.

💥«Польові дослідження з українського сексу» Оксана Забужко

Сучасна класика, яка відверто й гостро говорить про особисту й національну ідентичність, про жіночий голос у літературі.

 

💔«Інтернат» Сергій Жадан

Роман про війну на Донбасі, про зламані долі й про те, як залишитися людиною в часи, коли навколо руйнується світ.

 

🥀«Солодка Даруся» Марія Матіос

Сильна і трагічна історія про життя буковинської жінки, що показує, як велика історія впливає на долю однієї людини.

 

🌫️«Сірі бджоли» Андрій Курков

Твір про життя на лінії розмежування – тихо, сумно, але з теплим гумором і великою людяністю. Книжка, що змушує замислитися.

 

🤔«Чарунки долі» Вахтанґ Кебуладзе

Філософські есеї, у яких автор розмірковує про історію, культуру й сучасний досвід України.

 

📖Ці книги – різні за стилем і епохою, але разом вони як мозаїка, з якої складається портрет нашої країни. Читаючи їх, ми бачимо її красу і трагедії, її силу і боротьбу, і починаємо розуміти, чому вона така, якою є сьогодні.

🏛️📜Музеї: храми пам'яті та джерела натхнення

📆Щорічно 18 травня світ відзначає Міжнародний день музеїв – свято, яке підкреслює важливу роль музеїв у культурному обміні, збереженні історії та збагаченні суспільства. 2025 року, за ініціативою Міжнародної ради музеїв (ICOM), за попередніми даними, тема свята – "Майбутнє музеїв у спільнотах, що швидко змінюються", що відображає виклики та можливості музеїв у сучасному світі. У цей день ми маємо чудову нагоду замислитися над тим, що ж робить музеї такими особливими та необхідними.
 
⌛🏺Музеї – це не просто сховища старих речей. Це живі організми, що розповідають історії, зберігають пам'ять про минуле, надихають на нові ідеї та сприяють діалогу між культурами. Кожен експонат – це вікно в інший час, іншу епоху, інший світ. Відкриваючи двері музею, ми робимо крок у безмежний простір знань та відкриттів.
 
У сучасному світі, де інформація стає все більш доступною в цифровому форматі, роль музеїв залишається незамінною. Вони пропонують унікальний досвід безпосереднього контакту з оригінальними предметами, дозволяючи відчути дух часу, енергію творчості та глибину історії🗿.
 
📚🏛Бібліотеки та музеї мають багато спільного у своїй місії – зберігати та поширювати знання. Бібліотеки відкривають нам світ через книги, а музеї – через предмети матеріальної культури. Разом вони створюють потужний освітній та культурний простір, доступний кожному.
 
У часи війни українські музеї стали не лише місцем для збереження історії, а й свідками нових її сторінок. Деякі з них евакуйовують фонди, інші – відкриваються попри небезпеку. Усі вони працюють задля майбутнього.
 
📲І навіть якщо ви давно не були в музеї фізично – сучасні технології дають змогу доторкнутись до культурної спадщини онлайн. Інтерактивні виставки, 3D-моделі, цифрові архіви – все це наближає музей до кожного з нас.
 
Тож у цей день згадаймо про свою улюблену експозицію, поділімося світлиною з музею чи заплануймо візит. Адже кожен наш крок до музею – це крок до глибшого розуміння себе, свого народу, своєї країни.
 
🎬До вашої уваги тематичне відео «Музеї: віконця в історію»:

Культура робить націю безсмертною ⚜

15-го квітня багато країн світу відзначають Міжнародний день культури, для того щоб зайвий раз підкреслити важливість усіх сфер діяльності культурного світу. Це свято було засновано на честь прийняття 15-го квітня 1935 року міжнародного договору «Про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам’яток» – так званий «Пакт Реріха».

Вперше з ініціативою відзначати дату підписання Пакту як Міжнародний день культури 1998 року виступила Міжнародна ліга захисту культури. Пізніше надходили й інші пропозиції щодо заснування цього свята, а 2008 року за ініціативою суспільних організацій різних країн було створено Міжнародний рух за затвердження 15-го квітня Всесвітнім днем культури.

Попри те, що День культури було засновано не так давно, він все ж має вікову історію. Ідея створення організаційної охорони культурних цінностей належить видатному митцю та діячу світової культури Миколі Реріху, який вважав культуру головною силою на шляху вдосконалення людського суспільства, вбачав саме в культурі основу для єднання людей різних національностей та віросповідань. 1929 року Реріх підготував і  опублікував проект договору про захист культурних цінностей. Проект договору став всесвітньо відомим і ініціативу Реріха тоді підтримали Ромен Роллан, Бернард Шоу, Альберт Ейнштейн, Герберт Велз, Моріс Метерлінк, Томас Манн, Рабіндранат Тагор. У багатьох країнах були організовані комітети на підтримку Пакту.

До речі, ідея про проведення Всесвітнього дня культури також належить Миколі Реріху – ще 1931 року у Бельгії на конференції, присвяченій просуванню міжнародного договору про охорону культурних цінностей, він висловив пропозицію щодо цього і описав основне завдання Дня – широкий заклик до краси і знання, нагадування людству про справжні цінності. Врешті-решт 15-го квітня 1935 р. в Білому Домі у Вашингтоні лідери 21 держави підписали перший у світовій історії міжнародний договір «Про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам’яток» (Пакт Реріха). В цьому договорі викладені загальні принципові положення про захист культурних цінностей та повагу, яку слід їм виявляти. Пакт відіграв важливу роль в подальшому формуванні міжнародно-правових норм і суспільної діяльності у сфері охорони культурної спадщини. Договір було використано як основу для багатьох документів сучасного міжнародного співробітництва у сфері охорони культурної спадщини, в тому числі в різних актах ЮНЕСКО.

Нині, коли світова спільнота переживає так багато нових глобальних економічних та екологічних криз, природних катаклізмів і військових конфліктів, турбота про культуру є особливо актуальною. Тільки її збереження і розвиток зможуть об’єднати людей незалежно від їх національності, віку, статі, суспільного чи фінансового статусу і т. д. Культура допоможе нам вирішити конфлікти. Прийняття державами Культури як національної ідеї це запорука Миру на Землі.