ПАМ’ЯТАЄМО!

До Дня пам’яті трагедії Бабиного Яру
 
29 вересня в Україні вшановують пам’ять жертв Бабиного Яру – одного з найвідоміших місць масових убивств часів нацистської окупації Києва.
 
29–30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр нацистські окупаційні сили та їхні допоміжні підрозділи розстріляли 33 771 єврея, переважно мешканців Києва. Така кількість жертв за ці два дні зазначена у звітах айнзатцгрупи.
 
Це було цілеспрямоване масове вбивство єврейського населення Києва. Після перших розстрілів Бабин Яр залишався місцем масових убивств протягом 1941–1943 років. Тут нацисти вбивали також ромів, радянських військовополонених, українських цивільних, пацієнтів психіатричної лікарні та інших людей.
 
Тому історія Бабиного Яру виходить далеко за межі двох вересневих днів 1941 року. Це історія масових злочинів нацистського режиму та його політики переслідування і знищення людей за національними, політичними та іншими ознаками.
 
Бабин Яр став одним із символів Голокосту та важливим місцем пам’яті про злочини нацистської Німеччини в Європі. За роки окупації тут було вбито близько 100 тисяч людей.
 
Водночас історія Бабиного Яру – це і історія пам’яті. У післявоєнні десятиліття про трагедію довгий час не розповідали належним чином, а єврейський характер масового вбивства 1941 року замовчувався. Сьогодні Бабин Яр є місцем пам’яті жертв різних груп, знищених під час нацистської окупації.
 
Пам’ятати – означає знати, що сталося, називати жертв і злочинців своїми іменами та зберігати свідчення про минуле.
 
📚Що прочитати й де дізнатися більше?

📕«Бабин Яр», Анатолій Кузнєцов – роман-документ київського письменника, який був дитиною під час нацистської окупації Києва. Книга поєднує особисті спогади автора, свідчення та документальні матеріали. Вперше твір був опублікований 1966 року в журналі «Юність» у скороченому цензурою вигляді. Повний авторський текст вийшов за кордоном 1970 року.
 
📕«Бабин Яр: пам’ять на тлі історії. Путівник для вчителя» – навчально-методичне видання Українського інституту національної пам’яті та Українського центру вивчення історії Голокосту. Воно містить матеріали віртуальної виставки та документального фільму «Бабин Яр у пошуках пам’яті».
 
📕«Праведники Бабиного Яру», Ілля Левітас – книга про людей, які під час нацистської окупації, ризикуючи власним життям, допомагали рятувати переслідуваних євреїв. Видання розповідає про Праведників та їхні історії.
 
📕«Бабин Яр. Простір живої пам'яті» №136 (2024) – тематичний випуск із матеріалами про історію Бабиного Яру, окупацію Києва, культуру пам'яті, музейні та мистецькі проєкти, присвячені цій темі.
 
📕«Бабин Яр. Голосами» Маріанна Кіяновська – поетична збірка, присвячена пам'яті жертв Бабиного Яру. Це художнє осмислення трагедії через поетичне слово.
 
Також для самостійного ознайомлення варто звернутися до матеріалів Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», Українського центру вивчення історії Голокосту, Меморіального музею Голокосту США та Яд Вашем, де зібрані історичні документи, свідчення, фотографії та дослідницькі матеріали про трагедію Бабиного Яру.
 
Пам’ятаємо жертв. Знаємо правду. Зберігаємо пам’ять.

📚Нові надходження вже на полицях

Книжковий фонд нашої бібліотеки знову поповнився📖.
 
Ми вже не раз розповідали вам про нові надходження – і щоразу приємно бачити, наскільки різноманітними стають наші книжкові полиці. Тут знаходиться місце і для сучасної української літератури, і для світової прози, і для історії, і для біографій, і для книжок, які допомагають краще зрозуміти складні процеси та події.
 
Цього разу серед новинок – чимало видань, які можуть зацікавити дуже різних читачів.
 
📘«Шок свободи. Інша історія Східної Німеччини з 1989 року до сьогодення», Ілько-Саша Ковальчук
Історична книжка про суспільні та політичні процеси у Східній Німеччині після об’єднання Німеччини, про зміни, свободу, демократію та те, як історичний досвід впливає на сучасне суспільство.
 
📘«Велика тривога. Польща 1944–1947. Народна реакція на кризу», Марчін Заремба
Дослідження повоєнного польського суспільства, у якому автор звертається до історії, соціології та психології, щоб показати, як страхи й переживання людей впливали на суспільне життя того часу.
 
📘«Берлін: Падіння – 1945 рік», Ентоні Бівор
Документальна історична праця британського військового історика про останні місяці Другої світової війни в Європі та падіння нацистського режиму. Автор спирається на архівні матеріали й свідчення очевидців.
 
📘«Острів ГУР. Таємниці. Операції. Війна», Максим Бутченко
Сучасне українське видання про розвідку, спеціальні операції та події російсько-української війни. Книга поєднує документальний матеріал і розповідь про людей та події.
 
А для тих, хто шукає художню літературу, також є цікаві новинки:
 
📕«Змова проти Америки», Філіп Рот – роман, у якому автор уявляє, як могла б розвиватися історія Америки в 1940-х роках, якби події пішли інакше.
 
📕«Урізька готика», Галина Пагутяк – роман про українське Підгір’я з елементами фольклору та місцевого колориту.
 
📕«Агата Крісті. Невловима жінка», Люсі Ворслі – біографічне дослідження життя й творчості знаменитої письменниці, створене на основі листів, архівних матеріалів та інших джерел.
 
📕«Гамбіт крадіїв. Королівське пограбування», Кейвіон Льюїс – динамічний роман для підлітків та молоді, продовження серії про команду молодих героїв, які опиняються у світі пограбувань, суперництва та пригод.
 
І це лише частина нових книжок, які вже чекають на своїх читачів📚✨.
 
Тож якщо давно не заходили до бібліотеки – саме час завітати. Можливо, серед новинок на вас уже чекає та сама книга, яку ви шукали.
 
💡Читайте та відкривайте нове.

🌍📚Стежками європейських мов

(Мовний квест до Європейського дня мов)
 
26 вересня відзначається Європейський день мов. Це день, коли вся Європа згадує про те, наскільки різноманітним є її мовний простір. Європейський день мов започаткували 2001 року за ініціативою Ради Європи та у співпраці з Європейським Союзом. Його мета – підтримувати мовне різноманіття, заохочувати вивчення мов і допомагати людям краще розуміти інші культури.
 
2026 року його гасло звучить просто й дуже влучно: «Languages unite!» – «Мови об’єднують!»
 
🌍Мова – це значно більше, ніж набір слів.
 
У кожній мові живуть історія, пам’ять, література, жарти, пісні, звичаї та спосіб бачити світ. Європейський день мов нагадує нам: знати інші мови – означає отримувати ще один ключ до іншої культури. Але щоб відкривати світ, не потрібно забувати власну мову.
 
Українська – наша мова, наша культурна спадщина і важлива частина європейського мовного розмаїття.🇺🇦
 
Тож відкриваймо словники, читаймо книжки в оригіналі, вчімо нові слова й не біймося мовних помилок. Бо кожне нове слово – це ще одна стежка. А стежок у Європі – безліч.📚🌍
 
А чи добре ми знаємо європейські мови?
 
Пропонуємо перевірити себе. Вирушаймо у мовний квест! 🧩
 
🔎ЗАВДАННЯ 1. Впізнай мову
 
Перед вами кілька слів. До якої мови вони належать?
 
А. bonjour, merci, livre
Б. ciao, grazie, libro
В. Guten Morgen, danke, Buch
Г. buenos días, gracias, libro
 
Варіанти:
🇩🇪 німецька
🇪🇸 іспанська
🇫🇷 французька
🇮🇹 італійська
 
Зможете правильно розподілити?
 
🧩ЗАВДАННЯ 2. Знайди мовних родичів
 
Перед вами чотири слова:
 
три – three – drei – tres
 
1. Якою мовою написане кожне слово?
 
2. А тепер подумайте: що об’єднує ці слова, хоча звучать вони по-різному?
 
💡Підказка: шукайте відповідь не в сучасному перекладі, а в історії мов.
 
🗣️ ЗАВДАННЯ 3. Хто сказав би так?
 
Перед вами прислів’я. Спробуйте визначити мову.
 
1. Chi va piano, va sano e va lontano.
2. A caballo regalado no se le mira el diente.
3. L'habit ne fait pas le moine.
4. Übung macht den Meister.
 
А тепер спробуйте здогадатися про значення.
 
📚 ЗАВДАННЯ 4. Поєднай письменника з мовою
 
Хто якою мовою писав?
 
1. Вільям Шекспір
2. Мігель де Сервантес
3. Йоганн Вольфганг фон Ґете
4. Віктор Гюго
5. Данте Аліґ’єрі
6. Леся Українка
 
А ось мови:
 
🇩🇪 німецька
🇮🇹 італійська
🇬🇧 англійська
🇪🇸 іспанська
🇺🇦 українська
🇫🇷 французька
 
Чи вдасться скласти всі пари без помилки?
 
✨А тепер – особливий раунд.
 
Українська – одна з європейських мов.
 
Вона належить до східнослов’янської групи слов’янських мов, а слов’янські мови входять до великої індоєвропейської мовної сім’ї.
 
Українська мова має давню писемну та літературну традицію, а сучасна українська літературна мова формувалася протягом тривалого історичного розвитку.
 
Сьогодні українська є державною мовою України. Це визначено статтею 10 Конституції України.
 
А українська культура давно є частиною європейського культурного простору – через літературу, музику, театр, мистецтво, переклади та живі культурні зв’язки.
 
🇺🇦 ЗАВДАННЯ 5. Яка мовна родина об’єднує ці мови?
 
Українська, польська, чеська, болгарська та хорватська — це…
 
А. романські мови
Б. германські мови
В. слов'янські мови
Г. балтійські мови
 
А тепер бонус:
 
Яка з цих мов НЕ належить до слов'янських?
 
🇵🇱 польська
🇨🇿 чеська
🇭🇷 хорватська
🇭🇺 угорська
 
🏆 ВІДПОВІДІ
 
Завдання 1:
А – 🇫🇷 французька
Б – 🇮🇹 італійська
В – 🇩🇪 німецька
Г – 🇪🇸 іспанська
 
Завдання 2:
три – українська, three – англійська, drei – німецька, tres – іспанська. Усі чотири форми історично споріднені й походять від спільної праіндоєвропейської основи.
 
Завдання 3:
1 – 🇮🇹 італійська: «Поволі їдеш – далі будеш».
2 – 🇪🇸 іспанська: «Дарованому коневі в зуби не заглядають».
3 – 🇫🇷 французька: «За одягом зустрічають, а за розумом проводжають».
4 – 🇩🇪 німецька: «Практика веде до досконалості».
 
Завдання 4:
1 – Шекспір – 🇬🇧 англійська
2 – Сервантес – 🇪🇸 іспанська
3 – Ґете – 🇩🇪 німецька
4 – Гюго – 🇫🇷 французька
5 – Данте – 🇮🇹 італійська
6 – Леся Українка – 🇺🇦 українська
 
Завдання 5:
Відповідь: В – слов'янські мови.
Відповідь: угорська.

🌊Море, яке живе в книгах

Сьогодні відзначається Всесвітній день моря.
 
Море для кожної людини означає різне: для когось це робота і заробіток, для когось – небезпека, подорож чи місце, де можна побути наодинці. У літературі море часто використовують як місце випробування героя або як простір, де він залишається наодинці з власними думками. Тому море так часто з’являється в книжках📚.
 
У «Мобі Діку» Германа Мелвілла море – простір великої подорожі й переслідування білого кита. Роман вийшов друком 1851 року.
 
У «Двадцяти тисячах льє під водою» Жуля Верна море вже не просто поверхня, якою мандрують кораблі. Читач разом із героями опиняється під водою – на борту «Наутілуса». Роман друкувався в журналі в 1869–1870 роках, а книжкове видання з'явилося 1870 року.
 
А в «Старому і морі» Ернеста Гемінґвея море стає місцем самотньої боротьби старого кубинського рибалки з величезною рибою. Повість вийшла 1952 року, а 1954-го Гемінґвей отримав Нобелівську премію з літератури. У формулюванні премії «Старого і море» названо найновішим прикладом майстерності Гемінґвея-оповідача.
 
Є море і в українській літературі. Наприклад, роман Юрія Яновського «Майстер корабля», опублікований 1928 року, пов'язаний з Одесою та досвідом письменника на Одеській кінофабриці. У творі є кораблі, портове місто, море, кіно і люди, які працюють над створенням фільму. Одеський літературний музей зазначає, що роман побудований на спогадах Яновського про роботу на Одеській кінофабриці.
 
Але море присутнє не тільки в літературі.
 
🎨Його можна побачити на картинах і гравюрах. Один із найвідоміших прикладів – «Велика хвиля біля Канагави» Кацусіки Хокусая, створена приблизно у 1830–1832 роках. Це кольорова ксилографія з серії «Тридцять шість видів Фудзі». Один із відбитків цієї гравюри зберігається в колекції Metropolitan Museum of Art.
 
🎬Кінематограф теж неодноразово повертався до морських історій – від екранізацій класичних романів до фільмів, де море стає самостійним персонажем. На екрані воно може бути спокійним і майже нерухомим, а за кілька хвилин – змінити все життя героя.
 
Саме тому море так часто стає темою творів мистецтва. Воно постійно змінюється, але залишається впізнаваним: може бути місцем подорожі, роботи, випробуванням або просто краєвидом.
 
До речі, тема Всесвітнього дня моря у 2026–2027 роках – «From Policy to Practice: Powering Maritime Excellence» («Від політики до практики: сприяння досягненню досконалості у морській галузі»). Міжнародна морська організація наголошує на тому, що міжнародні правила мають працювати не лише на папері, а й перетворюватися на реальні дії – через національне законодавство, контроль, навчання та практичну роботу в морській сфері, задля безпеки судноплавства, захисту довкілля та людей, які працюють на морі.
 
Можливо, сьогодні варто просто відкрити одну з книжок про море і вирушити в подорож, сидячи вдома чи в бібліотеці📖🌊.

📷Україна в старих фотографіях🕰️

Коли дивишся на старі фотографії, історія виглядає конкретнішою. Перед нами – вулиці, якими колись ходили люди, будинки, які здавалися їм звичними, одяг, транспорт і міські краєвиди, що сьогодні вже стали частиною минулого.
 
У цьому дописі до вашої уваги кілька таких світлин кінця ХІХ – початку ХХ століття. Це фотографії місць і людей на території сучасної України. У той період українські землі входили до складу різних держав, тому в архівних описах інколи трапляються історичні назви міст та тогочасні адміністративні позначення. Ми залишаємо їх лише там, де вони є частиною оригінального опису джерела.
 
🏙️Київ. Хрещатик, 1897 рік
 
На першій світлині – Хрещатик у Києві. Праворуч видно готель «Національ». Фотографія датована 1897 роком і походить зі скану старої листівки; автора знімка не встановлено.
 
Цікаво просто придивитися до деталей: яким був масштаб вулиці, як виглядали будинки, що можна було побачити з тротуару понад століття тому.

🚋Київ. Поділ, 1902 рік
 
Ще одна київська світлина показує Поділ 1902 року. Зображення походить з ілюстрованого видання, опублікованого в Одесі. На фотографії – міський Поділ початку ХХ століття, зовсім не такий, яким ми звикли бачити його сьогодні.
 
Подібні фотографії цінні саме своєю буденністю: вони не обов'язково фіксують якусь визначну історичну подію. Натомість показують звичайне міське життя, яке для людей того часу було просто повсякденням.

🎭Одеса. Оперний театр, 1889 рік
 
Ця фотографія переносить нас до Одеси кінця ХІХ століття. На ній – Одеський оперний театр. Зображення датоване 31 січня 1889 року; воно зберігається у фондах Department of Image Collections Національної бібліотеки мистецтв у Вашингтоні (National Gallery of Art Library). Автор фотографії невідомий.
 
Сама будівля театру була відкрита 1887 року, тож фотографія показує її вже через два роки після відкриття.

🌿Полтавщина. 1894 рік
 
А тепер – не місто, а людина.
 
На світлині 1894 року – жінка з Полтавщини. Фотографія зберігається в онлайн-архіві Кунсткамери; її автор – фотограф та етнограф Самуїл Дудін (1863–1929).
 
Такі етнографічні фотографії дозволяють побачити і обличчя людей минулого, і особливості їхнього одягу та зовнішнього вигляду.

🏛️Львів. Початок ХХ століття
 
І ще одна міська фотографія – Львів, проспект Свободи (тодішні назви в архівних описах – Lemberg/Lwów). Точна дата знімка не встановлена, але Library of Congress визначає орієнтовний час його створення як 1900–1918 роки. Фотографія походить із колекції Джорджа Грентема Бейна та нині доступна через цифрові фонди Бібліотеки Конгресу США.
 
На ній – місто понад столітньої давнини: його вулиця, будинки та люди. І, мабуть, найцікавіше тут – спробувати уявити, скільки поколінь пройшло цими самими місцями після того, як було зроблено цей знімок.

Старі фотографії не завжди розповідають про великі історичні події. Часто вони просто зберігають звичайні деталі – вулицю, будинок, перехожого, одяг. І саме завдяки цьому ми можемо побачити, як виглядало повсякденне життя понад сто років тому. І саме тому вони такі цінні.
 
Історія зберігається й у таких деталях.

🕊️Мир починається з людини

21 вересня відзначається Міжнародний день миру. Цей день, започаткований Генеральною Асамблеєю ООН 1981 року, спочатку був пов’язаний із днем відкриття її щорічної сесії. 2001 року ООН визначила 21 вересня як постійну дату Міжнародного дня миру та проголосила його днем глобального припинення вогню і ненасильства.
 
2026 року тема дня звучить так: «Invest in Peace – For Everyone, Everywhere, Every Day» – «Інвестуймо в мир – для всіх, усюди і щодня». ООН цього року говорить про так званих «щоденних творців миру» – людей, які своїми діями у громадах, школах, на роботі та в повсякденному житті допомагають долати розбіжності, підтримувати діалог і створювати умови для мирного співіснування.
 
Мир легко уявити символічно – як білого голуба, оливкову гілку чи дзвін. Але в реальному житті він складається з речей набагато буденніших.
 
Почути людину, яка думає інакше. Не принижувати того, з ким не погоджуєшся. Вміти говорити про складне без образ. Допомогти тому, хто поруч. Захищати людську гідність. Не поширювати неправдиву інформацію. Шукати можливість домовитися там, де це можливо.
 
У посланні до Міжнародного дня миру 2026 року Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш нагадує: мир включає безпеку, гідність, можливості, співпрацю, освіту, захист прав людини, діалог і переговори.
 
Для бібліотеки ця тема особливо близька. Адже бібліотека – це простір, де люди зустрічаються з різними думками, культурами, історіями та досвідами. Тут можна читати, слухати, ставити запитання, сперечатися про книжки й водночас залишатися уважними одне до одного.
 
📚Що почитати про людяність, надію і мир?
 
Ми зібрали невелику книжкову полицю, щоб говорити про ці теми через людські історії, а не через гучні заяви:

📖«Щоденник Анни Франк», Анна Франк
Особиста історія дівчини, яка писала свій щоденник під час нацистської окупації Нідерландів. Це книга про життя, яке продовжується навіть у надзвичайно важких обставинах, і про людську здатність зберігати внутрішній світ попри страх.
 
📖«Крадійка книжок», Маркус Зузак
Роман розповідає історію дівчинки Лізель у нацистській Німеччині. Серед страху й насильства в її житті залишаються книжки, дружба та люди, готові ризикувати заради іншого.
 
📖«Маленький принц», Антуан де Сент-Екзюпері
Книжка, яку можна перечитувати в різному віці. Її теми – дружба, любов, відповідальність, самотність і цінність людських зв’язків. Саме тому вона добре пасує до розмови про те, що робить наш світ людянішим.
 
📖«Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі», Віктор Франкл
Книга про людську гідність, внутрішню свободу та пошук сенсу навіть у надзвичайно важких обставинах.
 
📖«Листи на війну. Діти пишуть солдатам», упорядниці Валентина Вздульська та Оксана Лущевська
Документальна книжка-білінгва, що містить листи українських дітей до військових. У них – слова підтримки, вдячності, надія та мрії про мирне майбутнє України.
 
📖«Квіти для Елджернона», Деніел Кіз
Роман про Чарлі Гордона, який проходить експеримент, покликаний змінити його інтелект. Історія порушує питання людяності, гідності, самотності та того, як ми ставимося до тих, хто від нас відрізняється.
 
Можливо, мир справді починається не з великої промови, а з конкретної людини. З її слова, вибору, готовності почути іншого і не додавати в цей світ зайвої ворожнечі.
 
А вже з таких щоденних вчинків поступово складається щось більше – довіра між людьми, взаємоповага і суспільство, у якому є місце для діалогу.
 
Миру нам. І нехай він буде не лише словом у календарі, а щоденною цінністю.🕊️

"Вау, як круто в бібліотеці🤩!"
 
 А згодом і почули іншу не менш приємну фразу: «Оце я розумію –  професія бібліотекар!" – саме з такими словами нещодавно до бібліотеки естетичного виховання імені Олександра Довженка завітала дівчинка років 11 і була вражена. Колись бібліотеку відвідувала з мамою, ще як меншою була, а потім війна, виїзд…
 
І зараз ось з подружками прийшла за компанію і йти не хотіла додому😅))
 
А дійсно так і є, що бібліотеки – простори для всіх. Книги, емоції, зустрічі, нові знайомства, творчість, нові відкриття, спокій – у бібліотеці кожен знайде щось потрібне для себе.

Михайло Драгоманов: історик, публіцист, мислитель 🪶

Сьогодні виповнюється 185 років від дня народження Михайла Драгоманова – історика, фольклориста, публіциста, літературознавця та громадського діяча, одного з ключових представників української інтелектуальної думки ХІХ століття. Він народився 1841 року в Гадячі на Полтавщині.
 
Драгоманов належав до людей, для яких освіта не обмежувалася однією дисципліною. Ще в юності його цікавили історія, географія, мови та античний світ. Навчаючись на історико-філологічному факультеті Київського університету, він поєднував наукову роботу з громадською діяльністю. Згодом став одним із організаторів київської «Старої громади».
 
Важливу роль у його житті відігравала Європа. 1870 року Київський університет відрядив Драгоманова за кордон для наукового стажування. Він побував у кількох європейських містах, і ці подорожі дали йому можливість безпосередньо знайомитися з європейським науковим та культурним середовищем і порівнювати його з українськими реаліями.
 
Драгоманов активно працював із європейським інтелектуальним середовищем, публікувався за кордоном і прагнув знайомити європейську аудиторію з українською історією, культурою та суспільними питаннями.
 
Не менш важливою була його наукова робота. Драгоманов досліджував історію, народну творчість, фольклор і літературу, використовуючи історико-порівняльний підхід. Разом із Володимиром Антоновичем він підготував фундаментальне дослідження українських історичних пісень, перший том якого вийшов 1874 року.
 
1875 року Драгоманова звільнили з Київського університету, після чого він виїхав за кордон. У Женеві він став одним із центральних діячів української політичної еміграції та заснував українську друкарню. Там видавав збірник «Громада», який мав на меті поширювати матеріали для вивчення України, її історії та культури. Пізніше, з 1889 року, Драгоманов жив і працював у Софії, викладав у Софійському університеті.
 
Цікаво, що його вплив відчувався не лише в науковому чи громадському середовищі. Драгоманов був старшим братом Олени Пчілки та дядьком Лесі Українки. Його інтелектуальний вплив на племінницю був помітним, а сама Леся Українка мала широку самоосвіту й знала європейські та класичні мови.
 
Драгоманов багато писав – про історію, про культуру, про суспільство. Його тексти не завжди були простими чи беззаперечними навіть для сучасників, але його спадщина цікава саме цим: він мислив широко, порівнював Україну з Європою і говорив про майбутнє через освіту, культуру та слово.
 
Ця думка, висловлена в еміграції, добре передає його позицію:
 
«Українцям лишається йти своєю дорогою і працювати, працювати й працювати для свого народу, сподіваючись тільки на свої сили…»
 
Через 185 років після народження Драгоманова його ідеї й підхід до світу досі заслуговують на увагу. Він прагнув пізнавати Європу і водночас глибоко розуміти власну культуру.