Пам’ятати, щоб не допустити🕯️

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
 
Саме цього дня 1945 року було звільнено нацистський концтабір Аушвіц-Біркенау – один із найбільших символів знищення людини людиною. Браму табору тоді відкрили солдати Першого Українського фронту.
 
Голокост – це систематичне, сплановане нацистським режимом винищення євреїв Європи. Хоча переслідування почалися ще у 1933-му, саме у період 1941–1945 років воно перетворилося на масове вбивство мільйонів. Жертвами трагедії стали приблизно шість мільйонів євреїв, серед них – понад півтора мільйона дітей.
 
Мільйони трагедій відбувалися не лише в таборах смерті, а й у містах і селах – через масові розстріли, гетто, депортації. Для України ця пам’ять особливо близька. На нашій землі відбувалися жахливі вбивства єврейського населення: у Бабиному Яру в Києві, у Кам’янці-Подільському, Бердичеві, Рівному, Дрогобичі та сотнях інших місць. Тут Голокост часто мав форму «Голокосту від куль» – розстрілів просто неба.
 
Пам’ять про Голокост – це не лише згадка про минуле. Це відповідальність за правду, за мову, якою ми говоримо про насильство, за здатність розпізнавати дегуманізацію та ненависть ще до того, як вони стають злочином.
 
Сьогодні, вшановуючи жертв, ми говоримо не гучно, а чесно. І пам’ятаємо: трагедії такого масштабу починаються не з убивств, а з мовчазної згоди, байдужості та знецінення людського життя.
 
📚Книги-свідчення

Ці тексти – не художні вигадки, а голоси тих, хто зафіксував трагедію:
 
📙«Чи це людина» Прімо Леві
Свідчення італійського єврея, який пережив Аушвіц. Одна з найточніших і найстриманіших книжок про життя в концтаборі.
 
📙«Ніч. Світанок. День» Елі Візель
Класичний текст пам’яті. Особиста історія втрати родини й віри, написана очевидцем.
 
📙«Щоденник Анни Франк» Анна Франк
Голос дитини, який став голосом мільйонів. Документ життя в укритті під час нацистської окупації.
 
📙«Бабин Яр. Пам’ять на тлі історії»
Видання, яке презентує матеріали, пов’язані з меморіальною експозицією та пам’яттю про трагедію Бабиного Яру. У ньому використано документи, фото та інформацію, що допомагає читачеві осмислити, як ця трагедія вписується в ширший історичний контекст та в українську пам’ять.
 
🕯Пам’ять – це не ритуал. Це вибір бути уважними до людини поруч.

Пам’ятаємо: трагедія Бабиного Яру🕯️

29 вересня – День пам'яті трагедії у Бабиному Яру. Ця трагічна дата нагадує про одну з наймасштабніших розстрільних акцій Голокосту, коли 29–30 вересня 1941 року нацистські окупанти вбили тисячі мирних мешканців Києва. За даними Yad Vashem, у перших масових розстрілах було вбито 33 771 єврея – чоловіків, жінок і дітей.
 
Упродовж 1941–1943 років у Бабиному Яру стратили десятки тисяч людей різних національностей і груп: євреїв, ромів, радянських військовополонених, пацієнтів психіатричних лікарень та інших. Сучасні оцінки кількості жертв коливаються між 70 000 і 100 000 осіб.
 
Розстріли проводили мобільні загони смерті – Einsatzgruppen — за участю підрозділів поліції та місцевих колаборантів. Ця практика масових страт, відома як «Голокост від куль», була характерною для окупованих територій Східної Європи.
 
Радянська влада довго применшувала єврейський аспект трагедії, називаючи жертв «мирними радянськими громадянами». Лише наприкінці ХХ століття почали з’являтися меморіали, що вшановують єврейські жертви. 2016 році було створено Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», який працює над збереженням пам’яті через архіви, освіту та дослідження.
 
У березні 2022 року комплекс пам’яті Бабиного Яру зазнав пошкоджень від російських ракетних ударів, що підкреслило вразливість історичних пам’яток під час війни.
 
Що ми можемо зробити сьогодні:
 
- Читати перевірені історичні джерела та спогади свідків.
- Підтримувати освітні ініціативи та меморіальні проєкти.
- Говорити з молоддю про толерантність і причини ненависті.
- Відвідувати пам’ятні заходи 29 вересня або використовувати бібліотечні матеріали для уроків пам’яті.
 
До вашої уваги добірка джерел про Бабин Яр: архіви, дослідження, спогади. Запрошуємо долучатися до вшанування пам’яті. Пам’ятаємо.
 
Джерела:
Меморіальний центр Голокосту «БабинЯр».
Yad Vashem: «Holocaust in Kiev and the Tragedy of Babi Yar».
US Holocaust Memorial Museum: «Mass Shootings at Babyn Yar». 
Encyclopedia Britannica: «Babi Yar». 
Holocaust Memorial Day Trust.

Мова Голокосту 🕎

27 січня відзначатиметься Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту🕯️– трагедії, що забрала мільйони життів. Цей день був встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2005 року і пов’язаний з датою визволення в’язнів концтабору Аушвіц-Біркенау 1945 року.
 
Голокост став не лише катастрофою для єврейського народу, а й трагічним уроком для всього людства. Знищення близько шести мільйонів євреїв, а також мільйонів представників інших народів, зокрема ромів, слов’ян, політичних в’язнів і людей з інвалідністю, було результатом нацистської політики геноциду.
Особливе місце в цій історії займає «мова» Голокосту – ті терміни, слова та поняття, які увійшли до словникового обігу, стали символами жаху, проте й інструментами пам’яті.
 
🔵Символіка та терміни
 
Голокост (з грецької «винищення», «всеспалення») – слово, що набуло значення масового знищення євреїв та інших груп під час Другої світової війни. У єврейській традиції також використовується термін Шоа («катастрофа»).
 
Аушвіц-Біркенау – концтабір у Польщі, який став символом жахів Голокосту. У цьому таборі загинуло понад 1,1 мільйона людей.
 
Гетто – ізольовані райони, створені нацистами для примусового проживання євреїв. Відомими прикладами є Варшавське, Львівське, Краківське гетто.
 
Остаточне розв'язання єврейського питання – евфемізм, яким нацисти приховували план повного знищення євреїв Європи.
 
🔵Місце України в історії Голокосту
 
Так сталося, що Україна стала однією з ключових арен цієї трагедії. У Бабиному Яру в Києві 1941 року відбувся один з найбільших масових розстрілів євреїв – за два дні було вбито близько 34 тисяч осіб. Інші місця масових знищень, як-от Янівський концтабір у Львові (саме в цьому концтаборі під час тортур, катувань і розстрілів, завжди грала музика; оркестр складався з ув’язнених, вони грали одну і ту ж мелодію – «Танго смерті») чи Дробицький Яр у Харкові (людей гнали групами до 300 осіб до Яру й там розстрілювали, проте, нацисти не витрачали куль на дітей, а натомість кидали їх до урочища живими…), також зберігають пам’ять про жертви.  
 
🔵Чому важливо пам’ятати?
 
Пам’ять про Голокост – це не лише данина шани загиблим, а й нагадування про небезпеку ненависті, ксенофобії та байдужості. Ми маємо вивчати уроки історії, аби запобігти повторенню подібних трагедій у майбутньому.
 
Нехай ця сторінка історії нагадує нам про цінність людського життя та необхідність будувати світ, у якому панують толерантність, повага і співчуття.
 
🔵Радимо вам звернути увагу на видання, які допоможуть краще зрозуміти трагедію Голокосту і ніколи про неї не забувати:
 
«Чи це людина» Прімо Леві – автобіографічна розповідь про жахи життя в Освенцимі, що досліджує втрату людяності та боротьбу за виживання.
 
«Ніч. Світанок. День» Елі Візель – спогади про перебування в нацистських концтаборах, які відображають втрату віри та людських цінностей у найтемніші часи.
 
«Щоденник Анни Франк» Анна Франк – щирий запис думок єврейської дівчинки, що ховається з родиною від нацистів, який показує силу мрій і надії.
 
Пам’ятаємо, щоб жити.

Голокост: «Не передати досвід означає зрадити його» 🕎

27 січня оголошено Генеральною Асамблеєю ООН Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Мета Дня – згадати шість мільйонів євреїв, убитих нацистами під час Другої світової війни, та мільйони інших жертв нацистських переслідувань.

 
Оскільки ми є свідками тривожного зростання антисемітизму в усьому світі, для нас як ніколи важливо визнати важливі уроки історії Голокосту, вшановуючи пам’ять тих, хто загинув, і вшановуючи тих, хто вижив.
 
Єврейське населення Європи в 1930-х роках налічувало дев'ять мільйонів. На момент закінчення Другої світової війни 1945 року було вбито шість мільйонів європейських євреїв. Багато з них були перетворені на попіл у спорудах, побудованих гітлерівським режимом для знищення єврейського народу. Нацисти називали вбивство євреїв «остаточним розв’язанням єврейського питання».
 
Є багато складних запитань, пов’язаних з Голокостом.
 
Чи було систематичне вбивство євреїв у таких страшних масштабах аномалією історії, чи це був найгірший прояв ненависті, який назрівав століттями?
 
Чому багато простих європейців співпрацювали з гітлерівською програмою переслідування євреїв (активно чи пасивно) і чому порівняно небагато чинили опір?
 
Як стало можливим, щоб таке високоосвічене й культурне «християнське» суспільство, як німці 1930-х років, могло породити таке зло?
 
Однозначних відповідей на ці запитання немає, але замислюватися про них украй важливо, адже активне осмислення трагедії Голокосту та дискусії про неї допоможуть зберегти пам’ять про цю трагедію та не допустити у майбутньому подібних актів геноциду. Щоправда, це стосується тільки цивілізованого суспільства, а як ми бачимо, є у сучасному світі частина населення нашої планети, яку цивілізованою назвати не можна, і ця частина населення, на жаль, повторює страшні злочини минулого…
 
Та ми, українці, точно не забудемо закатованих і вбитих жертв Голокосту. Ми пам’ятатимемо.
 
Краще зрозуміти цю трагедію, отримати відповіді на деякі запитання, дізнатися більше допоможуть книги про Голокост. До вашої уваги тематична добірка книг до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.
 
🟧«Хлопчик у смугастій піжамі» Джон Бойн

Почавши читати цю книгу, ви вирушите у подорож разом із дев’ятирічним хлопчиком на ім’я Бруно. Та зрештою ви з Бруно опинитеся біля паркану з колючим дротом…
 
Бруно разом із родиною переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому у загадковому місці Геть-Звідси, де його батько стає комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в’язнем. Між хлопчаками зароджується справжня дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт. Це дуже вдала художня спроба відрефлексувати жахливу реальність Голокосту, яка стала справжньою класикою серед книжок на цю тему.
 
🟧 «Людина в пошуках справжнього сенсу» Віктор Франкл

1942 року Віктор Франкл і його родина потрапили до концтабору, де загинули його батьки, брат і вагітна дружина. Ця книжка – це мемуари психіатра Віктора Франкла, в якій описане його життя в нацистських таборах смерті та уроки духовного виживання. Ґрунтуючись на власному досвіді та розповідях своїх пацієнтів, Франкл стверджує, що ми не можемо уникнути страждань, але ми можемо обрати, як з ними впоратися, знайти в цьому сенс і рухатися вперед з новою метою. В основі його теорії, відомої як логотерапія, лежить переконання, що основним потягом людини є не задоволення, а прагнення до того, що ми вважаємо значущим. Книга «Людина в пошуках справжнього сенсу» стала однією з найвпливовіших книг і продовжує надихати людей в усьому світі знаходити сенс у житті.
 
🟧 «Чи це людина» Прімо Леві

Книга «Чи це людина» є проникливим і щемким свідченням злочинів проти людства, живий голос Голокосту, автобіографічний твір про болючий досвід виживання приреченого на знищення, про глибинну самотність, про пошуки і віднаходження людської душі навіть у пекельних колах табору смерті.
 
Мудрість Гефтлінга, в’язня концтабору – не намагатись зрозуміти, не уявляти майбутнього, не ставити запитань, затямити, що «завтра вранці» на табірному жаргоні означає «ніколи». Цю мудрість Прімо Леві судилося засвоїти, коли йому було двадцять чотири і його, молодого хіміка, відіслали до концтабору в Аушвіці.
 
🟧 «Список Шиндлера» Томас Кініллі

У цій культовій книзі описано надзвичайну історію німецького підприємця, члена нацистської партії Оскара Шиндлера, який ризикував своїм життям, щоб захистити євреїв в окупованій нацистами Польщі, і якого війна перетворила на людину з місією, на співчутливого ангела милосердя.
 
Зачепивши болючу тему Голокосту, автор твору Томас Кініллі навіть не міг подумати, наскільки вразить серце історія про врятування життя польських євреїв однією людиною з ворожого табору. Автор запрошує читачів зазирнути у найстрашнішу сторінку минулого століття – у події Другої Світової війни. Цей твір допоможе зрозуміти, в чому полягає справжня цінність життя.
 
🟧 «Маус. Сповідь уцілілого» Арт Шпігельман

Ця книга є автобіографічною розповіддю нью-йоркського художника-інтелектуала, батьки якого, польські євреї, пережили свого часу Голокост. І формула “свого часу” тут є великою умовністю, адже мовби передбачає, що головний герой, альтер его автора, живе вже в іншому часі (мирному, повоєнному, віддаленому від злочинів минулого). Насправді ж історичний досвід значно ближче, ніж хочеться сподіватися, від нього не втекти, адже всі ми на великий відсоток складаємося з історії – великої й малої, родинної. Минуле накопичується, вирує, проростає в теперішнє (і дим від крематорію Аушвіцу, про який батько головного героя розповідає в одному кадрі, вже в наступному кадрі зливається з димом від цигарки оповідача). Значною мірою, «Маус» досліджує саме те, як можна приручити минуле і жити з ним далі.

Пам'ять про Голокост

27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Хтось, можливо вважає, що Голокост лишився десь у далекому минулому і йому місце тільки у підручниках з історії та музейних експозиціях. Але така думка є хибною. Голокост спричинив страшне спустошення і руйнування, це нелюдське явище призвело до умисного винищення фашистами близько 6 мільйонів євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин. Пам’ятати про цей жах дуже важливо, тому що антисемітизм і фашизм, на жаль, існують у світі і зараз. Ми маємо пам’ятати про тих, чиє життя було вкрадено (як фізично, так і морально), щоб така ненависть ніколи більше не просочувалася так глибоко в суспільство. Зберігати пам'ять про Голокост допомагають, звісно, в тому числі і книги, написані про нього. До вашої уваги добірка із п’яти дійсно цікавих книжок про Голокост.   
 
«Сховище. Щоденник у листах» Анна Франк

Щоденник Анни Франк став однією з найвідоміших книг про Голокост, і він залишається однією з найбільш інтроспективних, повчальних розповідей про те, що переживали єврейські родини, в тому числі і діти, які ховалися від нацистів на окупованих ними територіях. Варто прочитати як дітям, так і дорослим.
 
«Найщасливіша людина на землі. Мемуари чоловіка, що пережив Голокост» Едді Яку

100-річний Едді пережив жахи Аушвіца, але тепер він вважає себе найщасливішою людиною на Землі. У своїх мемуарах Едді розповідає історію про те, як він втратив тих, кого любив, але при цьому ніколи не втрачав надії. Він сповнений мудрості і каже, що знає, як знайти щастя навіть у темряві. Ця книга надихає.
 
«Вибір. Прийняти можливе» Едіт Єва Еґер

Еді була звичайним підлітком - вона мріяла стати балериною, а ще була по вуха закохана вперше в житті. Але у 16-річному віці вона потрапила до Аушвіцу… Там вона бачила, як її маму відіслали до газової камери, а саму дівчину нацисти змушували танцювати для них. Та зрештою Еді вдалося вижити і стати психологом. У цій книзі представлена її неймовірна особиста історія зцілення. За словами авторки, ніхто не може уникнути страждань у своєму житті, але кожен має вибір, як вийти з таких ситуацій - як жертва чи той, хто вцілів. 
 
«Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» Вiктор Франкл

Вiктор Франкл - видатний австрійський психіатр єврейського походження, який 1942 року потрапив до концтабору. Там він аналізував свою власну поведінку та поведінку інших в'язнів у тих страшних умовах, у яких вони всі опинилися. Його спостереження дозволили йому віднайти стратегії, що утримують людину над прірвою, захищають розум від божевілля та дають сенс життю. Автор описав у цій книзі свій жахливий досвід виживання, і його історія допомогла мільйонам людей віднайти себе та змінити власне життя.
 
«Татуювальник Аушвіцу» Гізер Морріс

Ця книга “розповідає” реальну дуже красиву історію кохання Лалі Соколова, робота якого полягала у набиванні татуювань із номерами на руках в'язнів, та молодої жінки, на ім'я Гіта Фурман, яка була однією з тих, кому Лалі мав набивати порядковий номер на руці. Лалі твердо вирішив вижити сам і зробити все, щоб урятувати і свою кохану також. Молоді закохані пережили страшні випробування та розлуку і зрештою возз’єдналися. Життя подарувало їм 56 років щасливого подружнього життя.

Голокост. Цього не можна забувати

27 січня, в річницю визволення концтабору Аушвіц, відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. У цей день ООН закликає усіх вшанувати пам'ять шести мільйонів євреїв, які стали жертвами Голокосту, і мільйонів інших жертв нацизму. Крім того, ООН закликає усі держави-члени розробити програми для попередження геноциду в майбутньому.
 
Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту було встановлено 1 листопада 2005 року відповідною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. Ця резолюція не тільки проголошує 27 січня Днем пам’яті жертв Голокосту, але також відкидає будь-яку форму заперечення Голокосту. Резолюція заохочує держави-члени ООН зберігати місця, які нацисти використовували як центри вбивств, концентраційні табори та в'язниці з метою збереження пам’яті про той жах, який відбувався. На основі Загальної декларації прав людини, резолюція засуджує усі форми «релігійної нетерпимості, підбурювання, переслідування чи насильства проти осіб або громад на основі етнічного походження чи релігійних переконань» у всьому світі.
 
Після Голокосту минуло вже вісім десятиліть, але насильницький антисемітизм і нині складає велику загрозу для людства. Ми разом маємо протистояти цій загрозі і боротися з нею.
 
У День пам’яті жертв Голокосту в усьому світі проводяться різні заходи – як на локальному, так і на національному і міжнародному рівні – конференції, покази фільмів, меморіальні служби, виставки, дискусії, презентації на відповідну тему тощо. У бібліотеці також пройшов показ тематичного фільму «Бабин яр. Контекст» для наших користувачів.