Панас Мирний – «корифей української прози»

«Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаємося мов свині в барлозі»

(Панас Мирний)

13-го травня 1849 року у Миргороді, що на Полтавщині, народився відомий український прозаїк і драматург Панас Мирний (справжнє ім’я – Панас Якович Рудченко). Батько майбутнього літератора працював бухгалтером у казначействі.

Освіту юний Панас здобував спершу в Миргородському парафіяльному училищі, а пізніше у Гадяцькому повітовому училищі, однак згодом він був змушений полишити навчання у закладі та взятися за самоосвіту, до того ж, хлопець почав працювати. 1863 року Панас Рудченко розпочав свою чиновницьку службу в суді; згодом він перейшов на роботу до повітового казначейства, а потім став помічником бухгалтера в Миргородському казначействі. Так, працюючи у різних містах рідної Полтавщини, провів Панас Мирний перші вісім років чиновницької служби. Та саме в цей період свого життя він почав займатися літературою.

Перші твори письменника (вірш «Україні» й оповідання «Лихий попутав») були опубліковані 1872 року за кордоном під псевдонімом Панас Мирний. Здебільшого виявив себе як письменник-реаліст. У творчому доробку Панаса Мирного переважає проза. Протягом 1870-1880-х рр. письменник дуже інтенсивно працював над новими творами, але, на жаль, цензура тоді переслідувала українське слово в Російській імперії, і через це його твори друкувалися здебільшого за кордоном. В середині 1880-х рр. в альманаху «Рада», який тоді видавав Михайло Старицький, було надруковано перші дві частини роману Панаса Мирного «Повія» і два його оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». 1886 року в Києві виходить збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив».  В той же час в західноукраїнських збірниках та журналах опублікували твори Мирного «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігореве». Так, поступово письменник почав здобувати популярність в рідній Україні.

У період з 1872 по 1875 рр. Панас Мирний плідно працював над своїм найвідомішим і наймасштабнішим твором «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». На жаль, знову ж таки через цензуру, цей роман не був опублікований на Батьківщині письменника і вперше побачив світ у Женеві 1880 року. До речі, цей твір включено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою» – переліку топ-100 найкращих українських літературних творів (за версією Українського ПЕН-клубу). Цей твір давав відповіді на складні питання тогочасної дійсності, розкривав причини і зображував наслідки руйнування патріархального селянського життєвого устрою.

1875 року Панас Мирний долучився до нелегальної діяльності революційного гуртка «Унія». Письменник відкрито висловлював протест і обурення діями тогочасної влади. Через це 1915  року Панаса Мирного розшукувала поліція. Коли Полтаву зайняли радянські війська і там було встановлено нову радянську владу, Панас Мирний вже перебував у похилому віці, однак все одно пішов служити до Полтавського Губфінвідділу.

28-го січня 1920 року Панаса Мирного не стало.

Панас Мирний – перший симфоніст української прози

Панас Мирний – український прозаїк-новатор, який у своїх творах порушував суспільно важливі морально-етичні питання, увійшов в історію української літератури як автор реалістично-психологічної прози.

Панас Якович Рудченко, який у майбутньому став прозаїком і драматургом, відомим під псевдонімом Панас Мирний, народився 13-го травня 1849 р. у місті Миргороді на Полтавщині в родині дрібного урядовця.

Протягом періоду з 1858 р. по 1862 р. майбутній письменник навчався у Гадяцькому повітовому училищі, після закінчення якого у віці чотирнадцяти років розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. Пізніше Панас Рудченко працював помічником бухгалтера спочатку в Прилуках, а потім у Миргороді. В той же час Панас Якович робив свої перші спроби у літературній та фольклористичній діяльності.

Починаючи з 1871 р., Панас Рудченко працював чиновником у Полтаві, проте, незважаючи на значні досягнення у цій сфері, така діяльність йому не приносила задоволення – його все більше приваблювала література.

1872 року у світ виходять перші твори письменника: вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав». Їх було видано за кордоном у львівському журналі «Правда» і підписані вони були вигаданим іменем Панас Мирний. Протягом 1870–1880 рр. письменник плідно працював над новими літературними творами, але видавалися вони здебільшого за кордоном і у Наддніпрянській Україні, тому залишалися поза увагою широких кіл читачів.

1874 року в журналі «Правда» було опубліковано нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», 1877 року в Женеві виходить його повість «Лихі люди». Ще 1875 року Панас Мирний разом зі своїм старшим братом Іваном Біликом закінчили роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який вважається вершиною епічного мислення Панаса Мирного, однак через так званий Емським указ 1876 в Росії цей твір не опублікували, вперше він з'явився у Женеві 1880 року.

У середині 1880-х років Твори Панаса Мирного все ж починають друкувати на Наддніпрянщині. Так, альманах «Рада» надрукував перші дві частини роману «Повія» і кілька оповідань з циклу «Як ведеться, так і живеться». Також у Києві було опубліковано збірку творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедію «Перемудрив». В той же час вийшли і такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», «Дума про військо Ігореве».

Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Цікаво, що ще змолоду він брав участь у революційному визвольному русі, пізніше – у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія». 1914 року чиновник П. Я. Рудченко став дійсним статським радником, а з 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі – і все це одночасно з письменницькою діяльністю, яку він здійснював у вільний від «основної роботи» час. Пізніше М. Зеров оцінив спосіб життя Панаса Мирного-письменника  й Панаса Рудченка-чиновника як «постійне роздвоювання на урядовця коронної служби та українського письменника-народовця».

Панас Мирний вважається майстром слова, котрий найвищою цінністю художньої творчості вважав правду життя. Він прагнув дослідити душу людини в різних життєвих обставинах на основі реалістичного методу зображення. В процесі становлення індивідуальної манери письменника у сфері психологічного аналізу художній світ наповнюється не запрограмованими характерами-типами, а яскравими людськими особистостями.

Громадська діяльність Панаса Мирного стає дуже активною напередодні та під час першої російської революції: він закликав до боротьби за свободу та рівність прав жінок, писав твори, в яких зображав революційні події та висловлював своє ставлення до них. У зв'язку з тим, що Панас Якович не бажав ускладнювати свої службові стосунки, він повинен був постійно конспіруватися.

Так склалося, що вже в похилому віці Панас Мирний був змушений працювати у Полтавському губфінвідділі. Причиною цьому стала фінансова й економічна нестабільність і необхідність утримувати власну родину. До речі, Панас Якович був одружений (з 1889 року) з Олександрою Михайлівною Шейдеман, молодшою за нього на 14 років. Письменник мав трьох синів.

Помер Панас Мирний 28-го січня 1920 року. Похований у м. Полтаві.