«Читати — найдешевше та найкорисніше задоволення на
землі»
Григір Тютюнник
5-го грудня 1931 року у селі Шилівка, що на Полтавщині, у
родині селян народився відомий український письменник-прозаїк Григір
Михайлович Тютюнник.
1937 року до сім'ї Тютюнників прийшла біда – батька
репресували та відіслали до Сибіру. Після арешту батька малого Григора до себе
на виховання взяв рідний дядько, котрий мешкав на Донбасі. Трагічні події та
важкі умови, в яких зростав письменник, звісно ж, вплинули на його подальшу
творчість.
1938 року Григір пішов вчитися до школи. Спершу навчання
проходило українською мовою, та згодом письменника перевели на виключно
російськомовне навчання. Після закінчення п'ятого класу школи Григір вступив до
Зіньківського ремісничого училища та одержав спеціальність слюсаря. Працював на
Харківському заводі ім. Малишева, проте захворів і повернувся до Шилівки, де
став колгоспником. У зв'язку з тим, що він не відпрацював належних трьох років,
на 4 місяці був відісланий до колонії. Потім, після звільнення, повернувся на
Донбас, де працював у колгоспі, на відбудові шахт, слюсарював, а також займався
самоосвітою.
1951 року Тютюнник пішов служити до морфлоту. Після армії
навчався на філологічному факультеті Харківського університету. Саме в цей час
він і захопився літературною працею. Суттєвий вплив на формування його
літературних смаків мав його брат — письменник Григорій Тютюнник. Уже відтоді
формувалися характерні риси творчої індивідуальності молодого письменника:
постійне невдоволення собою; наполегливі пошуки влучного слова; довге
обмірковування кожного твору.
Першим твором, представленим широкому загалу, стала
новела «В сумерки» (1961), написана російською мовою за підписом «Григорий
Тютюнник-Ташанский». 1961 року помер старший брат, Григорій Тютюнник. Цю подію
письменник переніс дуже тяжко. Після смерті брата (автора роману «Вир»)
переклав «В сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею.
1963 року Григір Тютюнник переїхав до Києва, де в газеті
«Літературна Україна» опублікував декілька своїх нарисів та оповідань: «Дивак»,
«Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Крім того, в той же час
журнали «Дніпро» та «Зміна» надрукували новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На
згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера». Трохи пізніше Тютюнник
захопився кінематографом і пішов працювати на Київську кіностудію ім. О.
Довженка, де певний час займався сценарною та редакторсько-видавничою роботою.
1966 року було надруковано першу книжку «Зав’язь». Це
була одна з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили
популярним ім'я Григора Тютюнника, вирізнивши його серед творчої молоді.
1968 року «Літературна газета» проводила всесоюзний
конкурс на найкраще оповідання. Григору Тютюннику тоді було присуджено премію
за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість
«Облога» та кілька оповідань.
У 1970-ті роки у пресі друкуються нові твори Григора
Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою. Виходять
друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Отчие пороги», «Коріння».
1980 року письменникові було присуджено літературну
премію ім. Лесі Українки.
На жаль, тодішня система влади, диктаторський режим не
давали змоги багатьом талановитим людям повноцінно реалізувати себе. Григір
Тютюнник не став винятком і, звісно, це гнітило письменника. Мабуть, саме тому,
6-го березня 1980 року Григір Тютюнник вчинив самогубство.
1989 року його творчість посмертно відзначена
Державною премією ім. Шевченка.
Немає коментарів:
Дописати коментар