Видатний український поет,
перекладач, публіцист, громадський і державний діяч Павло Григорович Тичина
народився 27 (за іншими свідченнями — 23) січня 1891 року в с. Піски на
Чернігівщині в багатодітній родині сільського псаломщика.
Юний Тичина навчався спершу в земській
початковій школі в рідному селі, пізніше (1900 р.) став співаком архиєрейського
хору при Троїцькому монастирі Чернігова і вступив на навчання до Чернігівського
духовного училища. З 1907 по 1913 рік був студентом Чернігівської духовної
семінарії. По завершенні семінарії став студентом Київського комерційного
інституту. В період з 1913 по 1917 рік працював редактором газети, технічним
секретарем редакції журналу, помічником хормейстера в театрі М.К. Садовського.
1917 року Тичина став членом редколегії газети «Рада». 1918 року світ побачила
перша збірка поета під назвою «Сонячні кларнети», яка одразу ж отримала гарні відгуки
критиків. 1920 року вийшли збірки П.Тичини «Замість сонетів і октав» і «Плуг».
1923 р. П. Г. Тичина переїхав до Харкова,
тодішньої столиці УРСР, де почав працювати в журналі «Червоний шлях», багато писав
і вивчав іноземні мови. 1924 року вийшла його збірка «Вітер з України». В
передвоєнні, а ще більше в повоєнні роки, Павло Тичина провадив активну громадську
і державну діяльність. З 1938 р. і до кінця життя він був депутатом Верховної
Ради УРСР, навіть був її Головою, обирався депутатом Верховної Ради. З 1943 по
1948 р. був міністром освіти Радянської України. Поєднання державної діяльності
й поезії давалося Тичині непросто, він, очевидно, переживав душевні страждання,
змушений був іти на компроміс з власним сумлінням. Попри оптимістичний настрій
його поезій того періоду, в них ховається особистий біль і переживання автора.
Передвоєнні збірки поета: «Чернігів»
(1931 р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і
ніжність» (1941 р.). Під час Другої світової війни Тичина написав поему
«Похорон друга», котра на одностайну думку літературознавців стала його вершинним досягненням як
автора. Найфундаментальнішим твором П. Тичини і однією з найбільших його таємниць
вважається симфонія «Сковорода», яку він писав протягом дуже багатьох років. Післявоєнні
книги поета: «І рости, і діяти» (1949 р.), «Могутність нам дана» (1953 р.), «Ми
– свідомість людства» (1957 р.), «Зростай, пречудовний світе» (1960 р.),
«Комунізму далі видні» (1961 р.), «Срібної ночі» (1964 р.) та ін.
Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. У
творчій спадщині поета – близько п’ятнадцяти поем, а також велика кількість
перекладів.
Відомий український письменник
Василь Стус так писав про Павла Тичину: «В
історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли
б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній
боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням».
Немає коментарів:
Дописати коментар