Зустріч із письменником В’ячеславом Купрієнко у бібліотеці

У нашій бібліотеці був справжній розгардіяш, але у дуже хорошому сенсі цього слова :) Ми радо приймали у себе В’ячеслава Купрієнка – письменника та автора й виконавця власних пісень, який презентував нашим користувачам свою нову чудову дитячу книжку під назвою «Мишасько і розгардіяш». В’ячеслав провів цю інтерактивну зустріч із учнями школи "Сяйво" так, що наприкінці аудиторія просто не готова була його відпускати. Та про все по черзі…

В’ячеслав Купрієнко народився 28-го лютого 1964 року в місті Алчевську Луганської області. 1985 року закінчив факультет розвідки Київського вищого загальновійськового командного училища ім. М.В. Фрунзе. В 1987-1989 рр. служив в Афганістані на посаді командира групи спеціального призначення 177-го окремого загону спеціального призначення, нагороджений двома орденами Червоної Зірки. Після звільнення зі ЗС СРСР 1992 року працював перекладачем китайської мови, переклав книгу з китайської «100 запитань по ушу» (1997 р.), написав книгу «Феншуй — акупунктура землі» (1999 р.). Та наша сьогоднішня зустріч була зовсім не про війну. Це була дуже позитивна та весела презентація книжки «Мишасько і розгардіяш» у вигляді театралізованого читання. Як же це було?

Письменник зацікавив дітей вже з перших секунд знайомства з ними та одразу налаштував аудиторію не тільки на прослуховування, але і на активне спілкування.

Сама книжка «Мишасько і розгардіяш» – це захопливі історії про маленьке Мишеня на ім’я Мишасько, яке понад усе в житті полюбляє мріяти. Цікаво те, що чим довше мишеня мріє, тим більше воно наелектризовується. Та головне те, що Мишасько не просто мрійник, він постійно шукає різних пригод і взагалі веде дуже насичений спосіб життя, ну як для мишеняти, так точно!

Автор у жартівливій формі читав дітям найцікавіші уривки з книжки, при цьому постійно взаємодіючи з аудиторією, що надзвичайно усіх тішило. Спершу письменник із дітьми розмовляли про мрії, перевіряли, чи й справді електризуєшся, якщо дуже сильно про щось мрієш. Діти навіть у чергу вишукувалися, щоб перевірити цю цікавинку на собі.

Потім читали уривок про водяні кульки. Тут автор також вигадав розвагу для наших юних користувачів – він запропонував усім охочим покривляти мармизки у лінзу, адже це перепліталося з контекстом уривку. Це заняття викликало неабиякий ажіотаж серед аудиторії.

Далі автор читав історію про Мишаська та мильні бульбашки, і звичайно одразу запропонував і дітям, і дорослим гостям заходу й самим спробувати понадувати бульбашки.

Після цього В’ячеслав обрав серед аудиторії двох дітей для спільного читання уривку з книжки за ролями. Автор та діти разом прекрасно розіграли сценку з твору. Аудиторія, звичайно, була в захваті :)

Після презентації книжки письменник вирішив потішити усіх ще і живим співом під гітару. Були пісні і про песика породи такса, і про кумедну першокласницю, і колискова про дракошу. До речі, остання сподобалася аудиторії найбільше. Діти швидко підхоплювали пісні та весело співали разом з В’ячеславом. А пісеньку про дракошу діти попросили заспівати на біс.

Наприкінці зустрічі В’ячеслав Купрієнко запропонував дітям після прочитання його книжки «Мишасько і розгардіяш» написати свої власні історії про героя казки та надіслати їх йому на електронну пошту. Дітям така пропозиція дуже сподобалася.

Нам би хотілося особливо відзначити неперевершене почуття гумору В’ячеслава, його вміння спілкуватися з дітьми, тримати аудиторію та просто розважатися. Цього дня було все: неймовірно позитивні емоції, дитячий сміх і співи. З нетерпінням чекатимемо нових книжок В’ячеслава Купрієнка та наступних зустрічей із ним!

Історичний романіст. Вшановуємо пам'ять Романа Іваничука – Героя України, письменника, педагога

«Наша країна тримається на таких людях, як Роман Іваничук. Справжній патріот, котрий і словом, і ділом будував незалежну Україну.» – Андрій Садовий, міський голова Львова.

Сьогодні виповнюється 90 років з дня народження відомого українського письменника, суспільного діяча, одного з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка,  члена Спілки письменників України (з 1960 р.), народного депутата України І-го скликання,  заслуженого працівника культури України, Героя України Романа Івановича Іваничука.

Р. І. Іваничук народився 27-го травня 1929 року в селі Трач Івано-Франківської області України, а в той час це була територія Республіки Польща. Батько майбутнього письменника був учителем, а його рідний дядько – вченим-геоморфологом, вояком Легіону УСС та УГА.

З 1948 року Р. І. Іваничук вивчав українську філологію у Львівському університеті. Проте згодом його було відраховано з університету через принципову патріотичну позицію. Річ у тім, що Роман Іванович не мав жодного бажання бути комсомольцем, а у свята ходив у вишиванці. Радянська влада таких проявів характеру не пробачала, тому після відрахування навчання в університеті Роману Івановичу довелося змінити на військову службу в Азербайджані. Однак після служби він все ж продовжив навчатися та успішно закінчив Львівський університет 1957 року.

Після університету Р. Іваничук працював учителем української мови та літератури у селищі Щирець, що на Львівщині. Тоді ж він вступив до Спілки письменників УРСР. Сам Роман Іванович казав, що його надихають твори В. Стефаника, М. Коцюбинського, І. Вільде та І. Керницького. 1958 року світ побачила перша збірка новел Іваничука під назвою «Прут несе кригу». Ця збірка зробила письменника відомим.

Починаючи з 1963 року, працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (с 1990 г. - «Дзвін») у Львові. В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). 1968 року було надруковано його роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. Ось, що казав сам автор про цей роман: «Мій перший історичний роман «Мальви» — про зраду, про яничарство. Через нього мав багато клопоту, заборони й цькування. Але роман був популярний, відомий усім українцям у світі.». Саме за цей роман компартійна влада піддала Іваничука жорсткій критиці, його навіть мало не звільнили з роботи в журналі. «Партійна» критика за спецзавданням «згори» проголосила «Мальви» ідеологічно шкідливим «історичним романом без історії», але, незважаючи на це, твір здобув дуже широкий резонанс.

Далі письменник видав роман «Черлене вино» (1977 р.), в якому описав оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 рр. в ході так званих «Воєн Свидригайла». В цьому творі автор зобразив побут середньовічного Львову – чи не вперше в українській літературі. 1979 року вийшов наступний роман письменника під назвою «Манускрипт з вулиці Руської». В ньому зображено львівське життя кінця XVI – початку XVII ст. Слідом виходить і третій роман на львівську тематику «Вода з каменю». В ньому письменник розповів уже про Львів початку ХІХ ст. та описав юні роки життя Маркіяна Шашкевича.

1984 року вийшов роман, який вважається вершиною творчості Романа Іваничука, «Четвертий вимір». У ньому автор описав життя одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколи Гулака.

Загалом письменник написав близько 15-ти історичних романів. Його твори перекладалися французькою, російською та іншими мовами.

Під час Перебудови Р. Іваничук був активним учасником національно-визвольного руху. 1988 року він погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови. 1990 року його було обрано народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці та проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16-го липня 1990 року і Акту про незалежність України 24-го серпня 1991 року.

Помер видатний український діяч та письменник 17-го вересня 2016 року у м. Львові. Р. І. Іваничука поховано на Личаківському цвинтарі у Львові.

Бібліотечне містечко у парку. Святкуємо День Києва разом!

Цими вихідними кияни святкують День міста. Цього року Києву виповнюється 1537 років. Традиційно по всьому місту проходять різні святково-розважальні заходи для киян та гостей столиці. Бібліотеки Солом’янського району також долучилися до загальної ініціативи та облаштували ціле «бібліотечне містечко» у парку «Відрадний».

Відвідувачам парку дійсно було чим зайнятися та на що подивитися: тут вам і святковий концерт; і працівники поліції, готові розповісти дітям про особливості своєї роботи, дати поміряти бронежилет та навіть дозволити посидіти у справжньому поліцейському авто; і показні виступи різних гуртків;

і, звичайно, різноманітні заходи, організовані бібліотекарями району.

Ми поставили собі за мету організувати заходи, котрі були б не тільки розважальними, а ще й пізнавальними. У різних наметах «бібліотечного містечка» кожен міг знайти щось цікаве для себе. Наприклад, молодше покоління дуже зацікавилося ляльковим театром, за участі відомих казкових героїв. Діти разом із батьками завзято відгадували, персонажа якої книжки вони зараз бачать перед собою у вигляді ляльки.

Також бібліотекарі провели майстер-клас із виготовлення книжечок своїми руками. Дітвора з цікавістю вирізала книжкових персонажів з паперу, знаходила відповідний текст та власноруч виготовляла маленькі книжки.

Яке ж «бібліотечне містечко» без книжкових виставок?

Була і презентація нових книжок за участі їх авторів.

Також серед розваг були розмальовки, складання пазлів за мотивами книжок, майстер-класи з виготовлення різних оригінальних саморобок.

На згадку про цей чудовий день усі охочі могли сфотографуватися у фото-зоні, а діти і взагалі могли зробити фото у костюмах казкових героїв.

Особливо приємно, що люди виявили велику цікавість до нашого «бібліотечного містечка» та обіцяли приходити до нас за книжками, а отже нам вдалося не тільки розважити людей, але й привернути нових читачів, а це прекрасно, адже нація, що читає – це розумна нація!

День слов'янської писемності і культури

«…на підтримку ініціативи органів державної влади, Національної академії наук України, громадських і релігійних організацій та враховуючи історичне та просвітницьке значення спадщини слов'янських первоучителів у здобутку національної культури…» згідно з Указом Президента України «Про День слов'янської писемності і культури» від 17 вересня 2004 р., в Україні офіційно встановлено День слов'янської писемності і культури, який ми традиційно відзначаємо щороку 24-го травня.

Це свято також відзначається і в інших слов’янських країнах: у Росії, Білорусі, Болгарії, Сербії, Македонії, Чорногорії та ін. Цього дня урочисто прославляють засновників слов’янської писемності, святих Кирила та Мефодія. Ці святі рівноапостольні брати походили від знатного роду та проживали у грецькому місті Солуні. Брати були православними монахами і створили слов’янську абетку в грецькому монастирі.

День пам’яті Кирила та Мефодія як День слов’янської писемності і культури вперше святкувався у Болгарії ще в XIX ст., а пізніше традиція відзначати це свято поширилася і на інші країни: Білорусь, Україну, Росію, Молдову. В наші дні на честь цього свята проходять наукові форуми, фестивалі, виставки, книжкові ярмарки, поетичні читання, концерти та інші культурні заходи.

На думку вчених, слов’янську писемність було створено приблизно 863 року. Нову абетку назвали «кирилицею» на честь одного з братів, що її розробили. Кирило, котрий з дитинства демонстрував великі здібності до усіх наук того часу та досконало вивчив багато мов, на базі грецької абетки створив слов’янську абетку. Він вніс суттєві зміни до грецької абетки для того, щоб точніше передати слов’янську звукову систему. Допомагав Кирилові у цій справі його брат Мефодій. Було створено дві абетки – глаголицю та кирилицю. Брати також переклали слов’янською мовою Євангеліє, Апостол та Псалтир. За внесок Кирила та Мефодія в культуру Європи Папа Іоанн Павло ІІ 1980 року оголосив братів покровителями Старого континенту.

В Україні на знак поваги до святих братів встановлено низку пам’ятників у різних містах: у Києві (на Михайлівській площі та на території Києво-Печерської Лаври), у Мукачеві та Одесі, а також на тимчасово окупованих територіях – у Донецьку й Севастополі.

Цього дня, 24-го травня, ми не тільки вшановуємо пам'ять Кирила та Мефодія, це свято також є чудовим приводом привітати філологів та вчителів словесності. Шануймо та любімо нашу мову та писемність!

Майстер-клас у бібліотеці: смачні приємності для найрідніших своїми руками

Існує багато свят, призначених для того щоб ми робили щось приємне для своїх близьких: День матері, День батька, Міжнародний жіночий день, День закоханих і т. д. У ці дні ми даруємо своїм найріднішим подарунки, робимо сюрпризи, говоримо про свої теплі почуття до них. Але робити приємності тим, кого ми любимо, актуально завжди, у будь-який день року, хоч щодня :). Ми вирішили влаштувати у бібліотеці черговий майстер-клас, під час якого наші юні користувачі, за допомогою майстрині Іванни, робили смачні подаруночки для своїх близьких людей.

Подарунки, зроблені своїми руками, отримувати завжди особливо радісно, навіть якщо це щось символічне. Цього разу ми запропонували дітям виготовити листівки зі смачненькими додатками до них.

До аркуша паперу діти приклеювали хмарки з різними написами. А потім біля хмарок приклеювали цукерку, котра асоціюється у них із написом, який вони обрали для своїх рідних.

В результаті вийшли яскраві та смачні подаруночки. Та найголовніше, що ці презенти діти робили власноруч, щиро бажаючи потішити своїх мам, тат, бабусь і дідусів та інших близьких людей.

Чекаємо усіх бажаючих на наступних майстер-класах у бібліотеках Солом’янки!

Відзначаємо 220-річчя Оноре де Бальзака

Оноре де Бальзак є одним із найвідоміших письменників-реалістів Франції. Він вважається засновником реалізму в європейській літературі. Такі класики світової літератури як Еміль Золя, Федір Достоєвський, Вільям Фолкнер та Чарльз Діккенс вважали Бальзака своїм учителем. Шлях Оноре де Бальзака до успіху був непростим, але він завжди залишався вірним своїй мрії стати письменником і тому, а також завдяки завзятій праці, досягнув таких висот.

Оноре де Бальзак народився в місті Тур 20-го травня 1799 року. Батько майбутнього письменника був звичайним селянином, якому вдалося розбагатіти під час буржуазної революції, мати, котра була значно молодшою за батька, сином ніколи не цікавилася. До речі, справжнє прізвище батька письменника – Бальса, але після революції він змінив його на Бальзак, додавши шляхетну частку «де».

Навчання юного Оноре де Бальзака проходило спочатку в Вандомському коледжі, а пізніше у Паризькій школі права. Коли Оноре було 14 років (тоді він ще навчався у коледжі), він тяжко захворів і тому його було відправлено додому, а коледж він закінчував заочно. Цікаво, що Оноре захопився літературою ще під час навчання у коледжі, тоді він дуже багато читав і все більше розумів, що право це не його покликання. Незважаючи на те, що він все ж вступив до паризької школи права, Оноре продовжував мріяти про кар’єру письменника.

Перші спроби в літературі Бальзак зробив 1823 року. Його перші романи були написані в дусі романтизму, проте автор не вважав ці твори вдалими. Відомо, що Оноре де Бальзак був дуже працьовитим, тому писав по 15 годин на добу, а успіх не проходить повз таких людей. Поступово письменник почав здобувати славу, публікуючи по 5-6 романів на рік. 1829 року Оноре де Бальзак написав роман «Останній шуан», який дозволив письменнику увійти до французької літератури, як одному із її найоригінальніших авторів.

Бальзак писав про те, що бачив навколо себе: про паризьку буденність та життя у французьких провінціях, про життя бідних людей та аристократії. Його романи можна назвати філософськими новелами, що розкривали всю глибину соціальних протиріч, що існували у тодішній Франції. Починаючи з 30-х років, Бальзак писав великі прозові твори – романи та повісті («Гобсек», «Шагренева шкіра», «Полковник Шабер», «Євгенія Гранде», «Історія величі і падіння Цезаря Біротто» та ін.). Ще на ранніх етапах творчості Бальзак виявив схильність писати твори циклами, внаслідок чого виник задум об'єднати всі романи в епопею. Так, 1840 року виникла «Людська комедія» – цикл із усіх романів, написаних Бальзаком. Цикл розділено на три частини: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди» та «Аналітичні етюди».

1845 року Оноре де Бальзака було нагороджено Орденом Почесного легіону.

Для нас, українців, надзвичайно приємним є той факт, що такий видатний та всесвітньо відомий письменник, як Оноре де Бальзак, мав пряме відношення до України, адже він певний час жив на нашій землі. 1832 року письменник отримав листа, що надійшов із Одеси за підписом «Іноземка» стосовно його роману «Тридцятирічна жінка». Авторкою послання виявилася багата поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку поблизу міста Бердичів. Спочатку між письменником та пані Ганською було листування, потім вони зустрілися особисто і почали товаришувати, а вже пізніше між ними виникло кохання. Евеліна Ганська було заміжня, тому закохані змушені були зустрічатися таємно. Та врешті-решт після смерті чоловіка Е. Ганської пара побралася у Бердичеві.

Оноре де Бальзак двічі відвідував Україну: у вересні 1847 р. – січні 1848 р. і протягом останніх місяців 1849 р. до квітня 1850 р. Окрім Верхівні, маєтку Ганської, він кілька разів був у Бердичеві. Україна вразила його своїми полями і родючою землею. Ось, що писав Бальзак про нашу Батьківщину:

«…Це пустеля, царство хлібів, ці мовчазні прерії Купера. Тут починається український чорнозем, шар чорного і тучного ґрунту завтовшки футів п'ятдесяти, а іноді навіть і більше. Його ніколи не угниють…»

Разом з Евеліною Ганською Бальзак побував у Києві і так описав його красу і велич у листі до Лори де Сюрвіль: «…Ось я і побачив цей Північний Рим, це татарське місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої Софії українських степів. Добре поглянути на це ще разок…».

У 1847, 1848 і 1850 роках Бальзак відвідав Київ (всього було 6 візитів письменника до Києва). Проживаючи на Печерську, почав писати нарис «Лист про Київ». Бував у Контрактовому будинку на Подолі під час контрактових ярмарків. Тривалий час письменник жив у селі Верхівня (нині Житомирської області), в маєтку Ганських (з осені 1847 по лютий 1848 року та з осені 1848 року по квітень 1850 року).

На жаль, щастя Оноре де Бальзака та Евеліни Ганської тривало недовго. Їхнє вінчання відбулося 2-го березня 1850 року, а вже 18-го серпня того ж року письменник помер у Парижі. Причина смерті – гангрена. О. де Бальзака ховали з усіма можливими почестями, відомо, що труну його несли такі видатні літератори, як Олександр Дюма та Віктор Гюго.

2011 року в Бердичеві, навпроти костелу Варвари, було відкрито пам'ятник славетному письменнику. Автором погруддя став житомирський скульптор Василь Фешенко. Також на честь Оноре де Бальзака названо перший український клуб Ротарі, що об'єднує франкомовних киян та іноземців, що мешкають у Києві, засідання якого проводяться французькою мовою.

Поважаємо Європейські цінності та єднаємося – будуємо сучасну Україну

Щороку третьої суботи травня в Україні відзначається прекрасне та відносно нове свято, День Європи, а 24-го травня цього року ми також відзначаємо День сусідів – свято, яке, до речі, засноване саме в Європі. Наші бібліотеки не залишаються осторонь цих подій, адже бібліотека – це також ваш сусід, який завжди чекає на вас, радісно зустрічає та допомагає як може.

Спочатку трошки історії…

День Європи в Україні був започаткований 2003 р., коли згідно з Указом Президента України «Про День Європи» було встановлено відзначати це свято щорічно у третю суботу травня. Враховуючи стратегічний курс нашої держави на європейську інтеграцію, ми цього дня відзначаємо день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту. Зазвичай у місті Києві проходить урочиста церемонія відкриття Дня Європи. У центрі столиці, за сприяння Представництва ЄС в Україні та посольств держав-членів ЄС, облаштовується «Європейське містечко». У павільйонах «містечка» представлена географія, культура та історія найбільших міст держав-членів ЄС, проводять різні заходи у вигляді вікторин, дебатів та мовних курсів.

Різні святкові заходи проходять також і в бібліотеках, щоб продемонструвати українцям, що вступ до Європейського Союзу – це надзвичайно важливий крок для нашої держави. Багато таких акцій орієнтовані на молоде покоління, тому що саме молодь у майбутньому вирішуватиме, чи варто вступати Україні до Євросоюзу та жити за його правилами.

Щодо святкування Дня Європи в Україні цього року, відомо наступне: по-перше, цьогоріч ми відзначаємо це свято у новому форматі – разом із міжнародним фестивалем мистецтв “Anne de Kyiv Fest” – інформаційного, театрально-видовищного та освітнього проекту, спрямованого на популяризацію історії України-Руси в контексті нерозривного контакту, політичної і культурної взаємодії нашої країни з Європою;  по-друге, буде презентовано просвітницький проект “Ренесанс Острозької академії в європейському контексті”, мета якого – демонстрація нерозривності європейських та українських гуманітарних традицій; тема Дня Європи 2019: 1000-річчя з початку правління князя Київського Ярослава Мудрого, який зробив значний внесок у консолідацію країн Європи. Насправді, у киян та гостей столиці буде можливість обрати серед цілої низки різних цікавих заходів, які проходитимуть цими днями в різних куточках центру Києва.

Щодо Дня сусідів, який, на нашу думку, також можна прив'язати і до Дня Європи, дата його святкування змінюється кожного року. Цього разу ця дата – 24 травня. Кожен із нас має сусідів, і щоб не забувати про те, що всі ми живемо близько один до одного – і йдеться не тільки про людей, а також про тварин, про країни та навіть про цілі планети – і по суті ми всі є сусідами, 2000 року в Парижі було засноване нове свято – Європейський день сусідів. Засновник цього свята, француз Атаназ Перифан, ще 1990 року разом із друзями створив асоціацію «Paris d'Amis», з метою зміцнення соціальних зв'язків та спонукання людей до боротьби з ізоляцією. Учасники асоціації збирали речі та кошти для сусідів, котрі потребували допомоги, а також сприяли в пошуках роботи і т. д. Пан Перифан висловив ідею створення цього свята наступними словами: «Давайте зробимо цю фантастичну подію приводом для того, щоб відсвяткувати разом дух єднання та згуртованості, які є такими дорогими для всіх нас!». Ці оптимістичні слова тільки підтверджують той факт, що протягом останніх десятиліть у Європі стали помітними тенденції до роз'єднаності та самотності, а також послаблення соціальних зв'язків. Проте зараз Європа прагне цю ситуацію змінити.

Ми просто хочемо нагадати вам, що поруч із вами знаходяться люди, багато хто з яких готовий допомогти в скруті, або ж розділити з вами радість, надати підтримку у складній життєвій ситуації, або просто поговорити чи побути поруч, коли це потрібно. Бібліотека також завжди десь неподалік, ви можете зайти туди не тільки для того, щоб почитати книжку, а також і для того, щоб поспілкуватися, про щось запитати або порадитися.

На честь Дня Європи та Дня сусідів бібліотеки Солом'янки провели різні розважальні заходи: розмальовування, боді-арт, перегляд сімейної кінострічки. Завдяки святковому настрою, який було створено біля бібліотеки, ми привернули увагу також і нових користувачів. 

Лесь Курбас. Історія розстріляного новатора

 Щороку у третю неділю травня в Україні відзначається День пам'яті жертв політичних репресій. Одним із найяскравіших представників новітньої еліти, яку переслідувала та поступово знищувала радянська влада, був український режисер, актор, теоретик театру, драматург Лесь Курбас.

В основі світогляду творчих новаторів періоду Розстріляного відродження, до яких належав і Лесь Курбас, був бунт, незалежність мислення та непохитна віра у свої ідеали. Вони робили ставку на особистість, а не на масу.

Лесь Курбас (повне ім'я — Олександр-Зенон Степанович Курбас) народився 25-го лютого 1887 у місті Самбір (нині Львівської області) в акторській сім'ї  Степана та Ванди Курбасів. Навчання Леся Курбаса проходило спочатку в Тернопільській гімназії, а пізніше у Віденському та Львівському університетах. 1916 року молодий актор Лесь Курбас почав працювати в театрі Миколи Садовського в Києві. В той час всю свою увагу та сили Лесь Курбас сконцентрував на організації студії молодих акторів, з якої згодом утворився Молодий театр, який займався пошуком нових форм втілення сучасної української та світової класичної драматургії. Лесь Курбас прагнув створити інтелектуальний і філософський театр. Врешті-решт, його пошуки нових форм призвели до творчого використання у постановках ритму, жесту, музики та художнього вираження.

1917 року працював відповідальним секретарем тижневика «Театральні Вісті». 1919 року був режисером Київського оперного театру «Музична драма». 1920 року Лесь Курбас зібрав групу зі своїх найкращих акторів та заснував групу «Кийдрамте»(Київський драматичний театр), яка подалася в турне Київщиною. Лесь Курбас заснував спочатку політичний (1922—1926 рр.), а пізніше філософський (1926—1933 рр.) театр в Україні.

Філософський театр Леся Курбаса «Березіль» займався пошуковою роботою в різних сферах театрального мистецтва. В театрі діяв мюзик-хол, агітпроп. Також театр видавав журнал «Барикади театру». «Березіль» був сміливим та міцним експериментальним колективом, в якому відкривалися та запалювалися молоді таланти. Важливою в житті і творчості Леся Курбаса була співпраця його театру з драматургом Миколою Кулішем, п’єси котрого були співзвучні з естетичними засадами «березольців». Проте в ті нелегкі часи п'єси Миколи Куліша, що їх ставили на сцені театру Леся Курбаса, не могли знайти розуміння та схвалення радянських критиків. Курбаса та його команду звинуватили в «похмурості» та викривленні оптимістичної радянської дійсності. Театр назвали «шкідницькою організацією», а самого Курбаса – «націоналістом, який скотився до фашизму». Однак, незважаючи на несприятливе ставлення критиків і широких мас глядачів до його творчих пошуків, Лесь Курбас не поступався своїми переконаннями і до останньої можливості боровся з тодішніми тенденціями спрощенства й вульгаризації мистецтва. Міцне дотримання режисером своєї позиції призвело до того, що на нього спочатку звели наклеп, потім звільнили з посади керівника «Березоля» та заарештували.

Після арешту Леся Курбаса засудили до 5-ти років ув’язнення у  виправно-трудовому таборі. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, потім відправлено на Соловки. Цікаво, що навіть у неволі Курбас працював у табірних театрах.

1937 року Леся Курбаса засудили до страти. Видатного режисера та актора було розстріляно 3-го листопада 1937 р. неподалік від робітничого селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ). 1957 року Л. Курбаса було посмертно реабілітовано.

Після проголошення незалежності України оцінку діяльності Курбаса та його театру було переглянуто. Ось, що сказала про нього Неллі Корнієнко, Директор Центру Леся Курбаса, академік Національної академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства:

«Ми мали митця 21-22 століття. Це абсолютно сьогодні зрозуміло після реконструкції його вистав. Це людина, яка вважала, що театр є парламентом держави, що культура важливіша від інших сфер діяльності, що виявилося у 21 столітті правдою.»

Панас Мирний – перший симфоніст української прози

Панас Мирний – український прозаїк-новатор, який у своїх творах порушував суспільно важливі морально-етичні питання, увійшов в історію української літератури як автор реалістично-психологічної прози.

Панас Якович Рудченко, який у майбутньому став прозаїком і драматургом, відомим під псевдонімом Панас Мирний, народився 13-го травня 1849 р. у місті Миргороді на Полтавщині в родині дрібного урядовця.

Протягом періоду з 1858 р. по 1862 р. майбутній письменник навчався у Гадяцькому повітовому училищі, після закінчення якого у віці чотирнадцяти років розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. Пізніше Панас Рудченко працював помічником бухгалтера спочатку в Прилуках, а потім у Миргороді. В той же час Панас Якович робив свої перші спроби у літературній та фольклористичній діяльності.

Починаючи з 1871 р., Панас Рудченко працював чиновником у Полтаві, проте, незважаючи на значні досягнення у цій сфері, така діяльність йому не приносила задоволення – його все більше приваблювала література.

1872 року у світ виходять перші твори письменника: вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав». Їх було видано за кордоном у львівському журналі «Правда» і підписані вони були вигаданим іменем Панас Мирний. Протягом 1870–1880 рр. письменник плідно працював над новими літературними творами, але видавалися вони здебільшого за кордоном і у Наддніпрянській Україні, тому залишалися поза увагою широких кіл читачів.

1874 року в журналі «Правда» було опубліковано нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», 1877 року в Женеві виходить його повість «Лихі люди». Ще 1875 року Панас Мирний разом зі своїм старшим братом Іваном Біликом закінчили роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який вважається вершиною епічного мислення Панаса Мирного, однак через так званий Емським указ 1876 в Росії цей твір не опублікували, вперше він з'явився у Женеві 1880 року.

У середині 1880-х років Твори Панаса Мирного все ж починають друкувати на Наддніпрянщині. Так, альманах «Рада» надрукував перші дві частини роману «Повія» і кілька оповідань з циклу «Як ведеться, так і живеться». Також у Києві було опубліковано збірку творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедію «Перемудрив». В той же час вийшли і такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», «Дума про військо Ігореве».

Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Цікаво, що ще змолоду він брав участь у революційному визвольному русі, пізніше – у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія». 1914 року чиновник П. Я. Рудченко став дійсним статським радником, а з 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі – і все це одночасно з письменницькою діяльністю, яку він здійснював у вільний від «основної роботи» час. Пізніше М. Зеров оцінив спосіб життя Панаса Мирного-письменника  й Панаса Рудченка-чиновника як «постійне роздвоювання на урядовця коронної служби та українського письменника-народовця».

Панас Мирний вважається майстром слова, котрий найвищою цінністю художньої творчості вважав правду життя. Він прагнув дослідити душу людини в різних життєвих обставинах на основі реалістичного методу зображення. В процесі становлення індивідуальної манери письменника у сфері психологічного аналізу художній світ наповнюється не запрограмованими характерами-типами, а яскравими людськими особистостями.

Громадська діяльність Панаса Мирного стає дуже активною напередодні та під час першої російської революції: він закликав до боротьби за свободу та рівність прав жінок, писав твори, в яких зображав революційні події та висловлював своє ставлення до них. У зв'язку з тим, що Панас Якович не бажав ускладнювати свої службові стосунки, він повинен був постійно конспіруватися.

Так склалося, що вже в похилому віці Панас Мирний був змушений працювати у Полтавському губфінвідділі. Причиною цьому стала фінансова й економічна нестабільність і необхідність утримувати власну родину. До речі, Панас Якович був одружений (з 1889 року) з Олександрою Михайлівною Шейдеман, молодшою за нього на 14 років. Письменник мав трьох синів.

Помер Панас Мирний 28-го січня 1920 року. Похований у м. Полтаві.