Іван Франко: письменник, учений і громадський діяч 🪶💡

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, на Дрогобиччині, народився Іван Якович Франко. Сьогодні виповнюється 170 років від дня його народження.
 
Франка найчастіше згадують як письменника, поета й автора «Каменярів», «Захара Беркута», «Борислава сміється» та «Мойсея». Але літературою його діяльність далеко не обмежувалася.
 
Франко був ученим, перекладачем, журналістом, літературним критиком, публіцистом, видавцем, дослідником історії, фольклору й етнографії, мовознавцем, а також громадським і політичним діячем. Його наукові зацікавлення охоплювали, зокрема, філософію, історію літератури, мовознавство, етнографію, економіку, історію, сходознавство та психологію.
 
🎓Франко-науковець
 
До науки Франко ставився не як до чогось відірваного від життя. Він досліджував те, що було безпосередньо пов'язане з культурою та суспільством: українську й зарубіжну літературу, народну творчість, історію, мову, звичаї та світогляд людей.
 
1893 року у Віденському університеті Франко захистив дисертацію «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» та здобув ступінь доктора філософії. Пізніше, 1895 року, він успішно пройшов габілітацію у Львівському університеті, але університетська кар'єра там для нього не склалася.
 
Особливо важливою була його діяльність у Науковому товаристві імені Шевченка. Франко став його дійсним членом 1899 року, працював у філологічній та історико-філософській сферах, брав участь у науковій роботі Товариства. Його ім'я пов'язане також із розвитком бібліотеки, музею та інших наукових установ НТШ.
 
І це, мабуть, одна з найцікавіших рис Франка: він не обмежувався однією спеціальністю. Міг працювати з літературним текстом, а поруч – досліджувати фольклор, історичні джерела чи мовні явища.
 
🌍Франко – перекладач
 
Франко багато перекладав і завдяки цьому знайомив українських читачів із літературами різних народів.
 
У його перекладацькій спадщині – твори античних авторів, європейських письменників, представників слов'янських літератур, а також біблійні тексти. Він перекладав, зокрема, з німецької, польської, чеської, болгарської та інших мов. Водночас Франко писав українською, польською, німецькою та ін. мовами.
 
Переклад для нього був не просто способом перенести текст з однієї мови на іншу. Це була можливість розширити український культурний простір і показати, що українська література може вести повноцінний діалог із літературами інших країн.
 
📰Франко – публіцист і видавець
 
Журналістика для Франка була не менш важливою частиною життя, ніж художня література.
 
У 1870–1880-х роках він співпрацював із різними українськими, польськими та австрійськими виданнями, редагував і видавав журнали та альманахи. Разом із Михайлом Павликом започаткував журнал «Громадський друг», а після його заборони видавав альманахи «Дзвін» і «Молот». Пізніше працював у польській газеті «Kurjer Lwowski», де провів близько десяти років.
 
Франко писав про літературу, політику, економіку, суспільні проблеми, освіту та культуру. Його публіцистика показує людину, яка уважно стежила за подіями свого часу й намагалася їх аналізувати, а не просто описувати.
 
🏛️Франко – громадський і політичний діяч
 
Франко не залишався осторонь громадського життя Галичини.
 
1890 року він став одним із засновників Русько-української радикальної партії – першої української політичної партії. Разом із Михайлом Павликом Франко редагував її друкований орган – газету «Народ». Він також редагував інші партійні видання, зокрема «Хлібороб» і «Громадський голос».
 
Він тричі балотувався на виборах до Галицького сейму та австрійського парламенту – у 1895, 1897 і 1898 роках, але депутатом не став.
 
Політичні погляди Франка протягом життя змінювалися. Він не залишався незмінним прихильником однієї доктрини, а поступово переглядав свої погляди на соціалізм, національне питання, державність і суспільний розвиток. Саме тому його політичну спадщину важко звести до одного короткого визначення.
 
👁️⃤Франко і філософія
 
Франко не був філософом у вузькому академічному сенсі, але філософські питання посідали помітне місце в його науковій та публіцистичній творчості.
 
Його цікавили проблеми людини, суспільства, моралі, свободи, праці, пізнання та розвитку цивілізації. Філософські й психологічні ідеї можна побачити і в його літературній критиці, зокрема в праці «Із секретів поетичної творчості» (1898), де він звертався до психологічних основ творчого процесу.
 
Тому назвати Франка просто «письменником» означає залишити за межами розповіді дуже велику частину його діяльності.
 
✍️А скільки всього він написав?
 
За даними Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, творчий доробок Франка налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. За його життя окремими книгами та брошурами вийшло понад 220 видань.
 
Франко не був людиною, яка спочатку «зробила кар'єру письменника», а потім час від часу займалася чимось іншим. Усі ці напрями існували в його житті паралельно.
 
Він міг писати художній твір, працювати над науковою статтею, редагувати газету, перекладати античного автора, досліджувати народну пісню, брати участь у громадському житті – і все це в межах одного періоду свого життя.
 
Саме тому Франка часто називають людиною енциклопедичних знань – і це не перебільшення. Його доробок охоплює дуже широкий спектр галузей і видів діяльності.
 
Важливо й інше. Франко жив у час, коли українська культура в Галичині розвивалася в складних політичних умовах. Він працював одразу в багатьох напрямах, бо вважав культуру частиною суспільного життя, а не чимось окремим від нього.
 
Саме таким – багатогранним і надзвичайно працьовитим – його й варто згадувати.
 
📚 І, можливо, варто не лише перечитати «Захара Беркута» чи «Мойсея», а й звернути увагу на Франка-вченого, перекладача, критика, публіциста, видавця та громадського діяча – ту частину його спадщини, яку шкільна програма майже не показує.