Соборність: символ єдності України🇺🇦

22 січня – день, що має особливу вагу для української державності. Саме цього дня у 1919 році на Софійській площі в Києві було проголошено Акт Злуки – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу.
 
Цей крок став політичним і символічним підтвердженням того, що українські землі – від сходу до заходу – прагнуть бути разом, мати спільну державу, спільне майбутнє і спільну відповідальність за нього.
 
📜Акт Злуки 1919 року
 
Передумовою об’єднання стали:
 
- розпад імперій після Першої світової війни;
 
- проголошення УНР (1917) та ЗУНР (1918);
 
- усвідомлення необхідності єдності перед зовнішніми загрозами.
 
22 січня 1919 року було урочисто зачитано Універсал Директорії УНР, який проголошував злиття двох українських держав. Формально це означало створення єдиної соборної України, хоча на практиці реалізувати цю єдність тоді не вдалося через війну та політичні обставини.
 
Та попри це, Акт Злуки став моральною й історичною основою ідеї соборності, яка пережила десятиліття бездержавності.
 
🤝Ідея соборності
 
Соборність – це не лише про кордони.
Це про:
 
- єдність людей, а не лише територій;
 
- взаємну повагу між регіонами;
 
- усвідомлення спільної історії та спільної долі.
 
У ХХ столітті українці не раз втрачали можливість жити в єдиній державі, але ідея соборності не зникла – вона зберігалася в культурі, мові, родинній пам’яті, книжках і традиціях.
 
🇺🇦Соборність сьогодні
 
Сьогодні, в умовах війни та боротьби за незалежність, соборність набула особливо глибокого змісту.
Вона проявляється:
 
- у взаємній підтримці між містами й громадами;
 
- у захисті всієї країни, незалежно від регіону;
 
- у спільному прагненні зберегти Україну вільною та цілісною.
 
Соборність – це не лише подія минулого. Це щоденний вибір бути разом, чути одне одного і стояти пліч-о-пліч.
 
Соборність – це не лише історія. Це наш вибір.

🧡Тепло поруч: про підтримку і людську близькість🤗

🫂Сьогодні, 21 січня, у всьому світі відзначають Міжнародний день обіймів – просте, ніжне свято, яке нагадує нам про силу людського дотику та тепла. За традицією в цей день люди обмінюються обіймами з близькими, друзями і навіть незнайомцями (за згодою😁), щоб подарувати трохи підтримки, радості та людської близькості. Обійми – це не лише фізичний жест, а й символ довіри, уваги та емпатії.
 
Наукові спостереження показують, що дружні обійми можуть сприяти нашому емоційному та фізичному добробуту: вони знижують рівень стресу, підвищують рівень окситоцину – «гормону довіри» – і допомагають нам почуватись більш безпечно та спокійно поруч з тими, кого ми любимо.
 
У книжках також чимало сторінок, присвячених темі людського тепла, підтримки, дружби та родини – саме ті книги, які можуть стати «маленькими обіймами» у читанні.
 
📚Добірка книг про дружбу, родину й емпатію

📘«Шапочка і кит» Катерина Бабкіна
Ніжна й світла книжка для дітей та дорослих, яка говорить про дружбу, турботу, страхи й уміння бути поруч із тим, кому важко. Через просту, але дуже емоційну історію авторка показує, як підтримка й уважність до іншого можуть змінювати внутрішній світ людини. Це текст про емпатію, прийняття і тепло – саме ті почуття, які ми асоціюємо з обіймами.
 
📙«36 і 6 котів» Галина Вдовиченко
Добра й життєрадісна історія про співжиття, взаємодопомогу й родинне тепло. Через гумор і любов до персонажів книжка говорить про відповідальність, прийняття інших і вміння бути разом, навіть коли це непросто. Це читання, яке буквально огортає теплом і нагадує: близькість – у дрібницях і щоденній турботі.
 
📗«Сірко» українська народна казка
Це добра народна історія про дружбу, вірність і взаємодопомогу, розказана через образи тварин – собаки й вовка. Сюжет показує, як навіть у непростих обставинах взаємна підтримка й теплі стосунки можуть змінювати життя. Така казка чудово ілюструє цінності справжньої дружби й відданості, доступні найрізноманітнішим читачам.
 
📘«Іван і Феба» Оксана Луцишина
Цей роман пропонує дорослому читачеві зануритися у складний і подекуди болючий шлях людських стосунків. Це не «легке» читання, а глибока інтелектуальна проза про пошук близькості на тлі буремних 90-х. Авторка показує, що справжня емпатія та підтримка – це не завжди про радість, іноді це складний вибір бути поруч навіть у найтемніші часи. Це «глибокі обійми» для тих, хто не боїться чесної та відвертої розмови про любов, ідентичність і відповідальність за іншого.
 
📙«Тореадори з Васюківки» Всеволод Нестайко
Класична українська дитяча повість про двох хлопчиків і їхні пригоди в селі. Через пригоди героїв розкривається справжня дружба, взаємна підтримка, готовність допомогти в складній ситуації й радість спільних звершень. Ця книжка – чудовий приклад того, як дружба може стати джерелом радості й сили.
 
📘«Дружу з емоціями. Історії, запитання, поради» Оксана Самуляк, Зоряна Максимчук
Це сучасна книжка-практикум для дітей, яка через історії, запитання й поради допомагає розуміти власні емоції та емоції інших людей. Книга розвиває емпатію, вчить розпізнавати почуття, спілкуватися чуттєво й толерантно – саме те, що потрібно для здорових і добрих стосунків з іншими.
 
💙У складні часи особливо важливо пам'ятати: тепло буває різним. Це може бути обійми близької людини, телефонний дзвінок другу, чашка чаю в затишній компанії або ж хороша книжка, яка нагадує, що ми не самотні.
 
Обіймайте тих, хто поруч. Читайте те, що гріє душу. І пам'ятайте: підтримка – це теж мова любові.

🧕Кримськотатарська культура – серце півострова

20 січня відзначається День Автономної Республіки Крим.
 
Кримські татари – корінний народ Криму, що зберіг свою мову, ремесла, музику, літературу та інші культурні практики протягом багатьох століть. Хоча їх примусово депортували у 1944 році, кримські татари почали повертатися на батьківщину наприкінці XX століття, знову відновлюючи свою культурну присутність на півострові.
 
Сьогодні кримськотатарська мова в Україні офіційно визнається як одна з мов корінного населення, і працюють проєкти з її збереження та популяризації.
 
Кримськотатарська культура має багатий традиційний фольклор, літературу, музику і кулінарні традиції, які розкривають унікальне світосприйняття народу та тісний зв’язок із рідною землею.
 
📖Книги про Крим – пам’ять і голоси півострова

Існує низка видань, що допомагають глибше пізнати ситуацію, історію й культуру Криму. Ось кілька прикладів:
 
📘«Історія Криму. Коротка оповідь великого шляху» Гульнара Абдулаєва
Книга, що охоплює історію півострова від найдавніших часів до сьогодення та пояснює складні історичні процеси.
 
📙«Наш Крим: неросійські історії українського півострова» упорядник С.В. Громенко
Науково-популярне дослідження, яке розвінчує міфи про Крим і показує його історичну різноманітність без спрощених імперських наративів.
 
📕«250 років фальші. Російські міфи історії Криму» Сергій Громенко
Книга про те, як історичні міфи вплинули на уявлення про півострів і чому важливо розуміти правду.
 
📗«Кримський інжир / Qirim inciri» Укладачі: Алім Алієв, Анастасія Левкова
Збірка творів, що представляє кримськотатарську літературну культуру, традиції та сучасне життя півострова у прозі й поезії.
 
📘«За Перекопом є земля» Анастасія Левкова
Це сучасний художній роман, який сплетений з особистої історії героїні й документальних голосів кримців. Авторка, через переживання дитинства, юності і перше кохання на півострові, розкриває складні питання ідентичності, пам’яті та приналежності, показуючи, як багатокультурна реальність Криму формує світогляд людини.
 
📕«Крим Керіма» Наталія Смирнова
 
Це дитяче художнє видання, яке розповідає про життя кримського татарина Керіма та його родину до і під час Другої світової війни, а також про наслідки трагічної депортації кримських татар 1944 року. Книга пропонує молодшим читачам емпатичний спосіб зрозуміти важливі сторінки історії півострова через призму дитячого сприйняття.
 
📙«Листи з Криму» Борис Тенета
Ця книга – збірка оповідань і новел, написаних у стилі лірико-імпресіоністичної прози, що поєднує художній образ із глибокими переживаннями героїв. Через різноманітних персонажів і ситуації автор створює емоційну мозаїку людського життя, де переплітаються злидні, любов, туга й гумор. Оповідання, зокрема ті, що з’являлися в періодиці в 1920–1930-ті роки, розкривають багатогранність внутрішнього світу людей і дають читачеві можливість по-новому відчути атмосферу й духовний ландшафт Криму.
 
Ці книги – не лише про історію, а й про людину, її голос і спогади, що формують сьогоднішнє розуміння Криму як частини української пам’яті.
 
💙 Пам’ять і майбутнє
 
Крим – це більше, ніж географія. Це спільна пам’ять мільйонів людей, багатовікова культура, злети й трагедії, жага свободи та гідності.
 
Для кримських татар і українців Крим має особливо емоційне значення – це не просто частина території, а символ дому, рідності й правди.
 
Пам’ятаючи минуле, ми творимо разом майбутнє.
 
📌Попри тимчасову окупацію, Автономна Республіка Крим юридично залишається частиною України, і українська культурно-історична спадщина півострова – це частина нашої спільної історії та ідентичності.

🇺🇦Гімн України: слова, що об’єднують 𝄞 💛💙

15 січня – важлива дата в історії нашої держави. Саме цього дня у 1992 році Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного гімну України. Відтоді пісня, народжена ще в ХІХ столітті, офіційно стала одним із головних символів незалежної України.
 
📜Історія гімну
 
Слова майбутнього гімну написав етнограф і поет Павло Чубинський у 1862 році. Вірш «Ще не вмерла України і слава, і воля» блискавично поширився серед української інтелігенції, ставши потужним виразником національного духу та прагнення до свободи.
 
Музику до нього створив Михайло Вербицький – композитор, священник та один із провідних діячів українського національного відродження. Його мелодія надала тексту особливої сили, урочистості та пісенної простоти, завдяки чому твір миттєво відгукнувся в серцях людей.
 
Перше публічне виконання пісні в її сучасному вигляді відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі. Вона прозвучала під час урочистого концерту до роковин смерті Тараса Шевченка. Саме цей день вважається офіційним «днем народження» пісні як національного символу, що згодом об’єднав покоління українців у боротьбі за незалежність.
 
⚖️Шлях до державного статусу
 
15 січня 1992 року було офіційно затверджено музику Михайла Вербицького як Державний гімн України.
 
2003 року Верховна Рада ухвалила закон, яким офіційно закріпила текст гімну – перший куплет і приспів вірша Павла Чубинського.
 
Так гімн отримав завершений державний статус – як символ суверенітету, єдності й історичного продовження української держави.
 
💙Значення для суспільства
 
Гімн України – це не лише урочиста пісня. Це слова, які звучать у моменти радості й випробувань, на державних церемоніях, спортивних змаганнях, мирних зібраннях і в часи боротьби.
 
Він нагадує про гідність, свободу, незламність і відповідальність за майбутнє країни. Саме тому гімн об’єднує людей різного віку й досвіду – навколо спільних цінностей.
 
📚Книги про державні символи України
 
Існують різні видання, присвячені державним символам України – гімну, прапору та гербу. Такі книги розповідають про їхнє походження, історичний контекст, значення та роль у формуванні національної ідентичності.
 
Це корисне читання і для дітей, і для дорослих – для всіх, хто хоче глибше зрозуміти, з яких слів, звуків і образів складається наша держава.

Серія наочних посібників «Державні символи України» О. Корнєєва
Це серія великих демонстраційних плакатів, присвячених кожному символу окремо: «Державний Гімн України», «Державний Прапор України» та «Державний Герб України». На плакатах чітко надруковано офіційні тексти та зображення з короткими історичними довідками. Це незамінна річ для вчителів та вихователів, щоб наочно пояснити дітям значення державних атрибутів.
 
«Державні символи України» Оксана Святокум
Цей посібник у доступній формі знайомить читачів з історією Герба, Прапора та Гімну. Книга розповідає про людей, які створювали ці символи, та про те, як саме вони стали державними. Чудово підходить для школярів та сімейного читання.
 
«Державні символи України» Андрій Проценко та ін.
Видання розкриває таємниці як державної, так і народної символіки України. Тут зібрано багато маловідомих фактів про шлях розвитку наших символів протягом тисячоліть, доповнених яскравими ілюстраціями та світлинами.
 
«Моя Україна» Олена Собчук
Справжня подорож нашою країною. Книга розповідає не лише про державні атрибути, а й про історичні області, визначні місця та досягнення українців. Це видання допоможе дітям і дорослим відчути гордість за власну історію.
 
«Енциклопедія для дітей. Дивовижна Україна» Юлія Карпенко
Яскрава енциклопедія-скарбничка, де в інтерактивній формі подано інформацію про все, що робить Україну унікальною. Видання допоможе дітям легко запам'ятати важливі дати та імена.
 
«Мудрість віків. Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського» Павло Чубинський
Це видання у двох книгах дозволяє познайомитися з працями самого автора тексту нашого Гімну. Це глибоке дослідження української міфології, вірувань, звичаїв та обрядовості, яке показує, на якому потужному фольклорному підґрунті виросла наша національна ідентичність.
 
Гімн України – це голос історії, що звучить у сьогоденні.
Слова, які знають мільйони. Мелодія, що об’єднує серця.🇺🇦

📖Книга, яку часто кидають на середині – і дарма

Є книжки, які майже ніколи не кидають одразу. Їх обирають свідомо – за рекомендацією, зі списків «обов’язкових», із внутрішнього відчуття, що це важлива література. Перші сторінки читаються уважно, іноді навіть із захопленням. Але згодом темп сповільнюється, текст починає вимагати більшої зосередженості – і книга відкладається.
 
Не тому, що вона погано написана чи нецікава. А тому, що такі твори потребують терпіння, внутрішньої тиші й довіри до авторського задуму. Вони не поспішають розкриватися і не намагаються одразу сподобатися читачеві.
 
💁🏻‍♀️У бібліотеці ми часто чуємо подібні зізнання:
«Починала – не пішло»,
«Дійшла до половини і зупинилась»,
«Може, ще не мій час».
 
І в цих словах немає поразки. Є чесність читача, який відчуває: для деяких книг важливий не лише інтерес, а й готовність до розмови.
І часто ці слова звучать поруч із такими назвами:
 
📕«Місто» Валер’ян Підмогильний
Цю книгу часто відкладають через «неприємного» героя і повільний, напружений розвиток подій. Але «Місто» – один із найглибших психологічних романів української літератури. Це чесна й безжальна історія про амбіції, спокуси, внутрішній злам і ціну, яку людина платить за успіх.
 
📗«Сто років самотності» Ґабріель Ґарсія Маркес
Одна з найчастіших причин, чому цей роман відкладають, – імена. Вони повторюються, плутаються, зливаються. Здається, що неможливо втримати в голові всіх героїв і події. Та поступово стає зрозуміло: це не недолік, а задум. Роман читається не як хроніка, а як потік часу, пам’яті й самотності, де важливіше відчуття, ніж точна схема родоводу. І коли читач припиняє «боротися» з текстом, він стає значно зрозумілішим і більш захопливим.
 
📙«Процес» Франц Кафка
Твір, який нерідко зупиняють через відчуття тривоги й абсурду. У ньому майже немає звичної логіки чи пояснень, а атмосфера постійного суду тисне на читача. Та саме в цьому сила тексту – він говорить про безпорадність людини перед системою і страх, який не має чіткої форми.
 
📘«Тигролови» Іван Багряний
Це пригодницький роман, але значно глибший, ніж може здатися, на перший погляд. За динамічним сюжетом і напругою подій поступово відкривається серйозна розмова про людину, свободу, гідність і внутрішню стійкість.
Для декого саме цей зсув від очікуваної «пригоди» до глибокого змісту стає причиною зупинки. Та уважний читач знаходить у романі силу характеру й вистраждану надію.
 
📚 Читати – це теж справа часу
 
Іноді ми кидаємо книгу не тому, що вона «не наша», а тому, що ми ще не готові до неї саме зараз. Час змінюється – і текст відкривається по-іншому. У цьому немає поразки. Є лише шлях.
 
👉 А яку книгу ви колись кинули – і, можливо, ще повернетеся до неї знову?
 
Бібліотека терпляча. Книги теж.

🌻Марія Примаченко: світ, створений серцем🖼️

117 років тому, 12 січня 1909 року, народилась одна з найяскравіших зірок українського мистецтва – Марія Оксентіївна Примаченко. Своєю творчістю вона залишила по собі світ, створений серцем: барвистий, фантастичний, щирий і глибоко народний.
 
Марія Примаченко була українською народною художницею, представницею «наївного мистецтва».
 
Виростаючи серед лісів і боліт Полісся, вона з ранніх літ навчилась бачити у буденному світі магію і символи. Її батько був теслею, а мати – чудовою майстринею вишивки, що заклало в Марії глибокі почуття форми, кольору і візерунка, притаманні українським народним ремеслам.
 
Через хворобу дитинства Марія мала фізичні обмеження, але це не стримало її творчої жаги. Саме тоді, коли інші грали в селі, вона з кольорової глини і природних пігментів почала творити перші малюнки на стінах хати.
 
🎨Стиль і образи
Її твори – це поєднання народних традицій і безпосередньої фантазії. Марія створила власний художній всесвіт, де:
 
˚˖𓍢ִ໋❀ рослини, птахи, звірі та чудернацькі істоти оживають у фантазійних композиціях;
 
˚˖𓍢ִ໋❀ кожна фігура несе в собі символ доброти, гармонії, життєвої сили та надії;
 
˚˖𓍢ִ໋❀ кольори яскраві, ритми форм нагадують народні вишивки та розписи.
 
Її творчість вирізняється від класичного академічного живопису тим, що кожен образ народжений серцем. Ці картини – не просто малюнки, а поетичні історії, де природа оживає, а добро завжди перемагає.
 
🌍Шлях мисткині в світі
 
Хоча пані Марія все життя прожила в селі Болотня, її творчість знайшла світове визнання. Роботи Примаченко виставлялися:
 
- у Києві та на міжнародних виставках,
 
- у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі та інших містах.
 
За своє життя вона створила сотні творів, які сьогодні зберігаються у музеях і приватних колекціях, та стала яскравим і впізнаваним символом української культури та «наївного мистецтва».
 
📚Книги про мистецтво, колір і світ Марії Примаченко

Хоч Марія Примаченко не писала книжок, її творчість стала потужним джерелом натхнення для авторів, художників і видавців. Сьогодні існують видання для дітей і дорослих, які допомагають пізнавати мистецтво, мову кольору та фантастичний світ, створений художницею.
 
«Форми й кольори» Тетяна Бочарова, Ірина Тумко
Дитяча пізнавальна книжка, що знайомить наймолодших читачів з основними формами та кольорами через яскраві ілюстрації й прості візуальні образи, розвиваючи спостережливість і естетичне сприйняття.
 
«Таємне життя дивозвірів Марії Примаченко» Марина Макущенко
Видання, присвячене фантастичним істотам з картин художниці. Книга допомагає уважніше придивитися до її образів, відчути їхній характер і особливу образну мову, якою Примаченко розповідала про світ.
 
«Марія Примаченко. Дарую вам сонце» Наталія Самрук, Галина Борисова
Ілюстрована книга про життя і творчість мисткині, що знайомить широке коло читачів з її художнім шляхом, унікальним стилем і світоглядом.
 
«Марія Примаченко без міфів» Оксана Семенік
Це сучасне дослідження історикині мистецтва Оксани Семенік, яка розвінчує міфи навколо художниці та розповідає справжню історію її життя: від дитинства в селі Болотня до світових виставок. Книга допомагає побачити Примаченко не як «наївну бабусю», а як сміливу жінку, яка створила свій потужний і химерний всесвіт. Чудовий вибір для тих, хто хоче глибше зрозуміти її творчість і долю.
 
Ці видання допомагають читачам різного віку відкривати мистецтво через колір, образ і уяву – так, як це робила Марія Примаченко, створюючи свій щирий і впізнаваний світ.
 
💛Пам’ять і спадщина
Марія Примаченко – це більше, ніж художниця. Це символ української радості й стійкості, любові до природи й віри в добро. 2009 року ЮНЕСКО проголосило Міжнародний рік Марії Примаченко на честь 100-річчя від дня її народження.
 
У її образах живе сам дух України: барвистий, теплий, народний, чарівний.

Сергій Параджанов: мистецтво поза рамками🎬✨

9 січня народився Сергій Йосипович Параджанов (1924–1990) – кінорежисер, сценарист і композитор, чия творчість стала одним із найяскравіших явищ світового кінематографа ХХ століття.
 
Народжений у Тіфлісі (нині Тбілісі) в вірменській родині, Параджанов тісно пов’язав свою творчу долю з Україною. Саме тут він створив фільм, який назавжди змінив уявлення про можливості кіно, — «Тіні забутих предків» (знятий у 1964 році, прем'єра – 1965). Стрічка, знята за повістю Михайла Коцюбинського, відкрила світові українське поетичне кіно й стала подією міжнародного масштабу.
 
🎥Мова образів замість пояснень
Параджанов відмовлявся від традиційного сюжетного кіно. Його фільми побудовані на символах, ритмі, кольорі, фольклорі та візуальній метафорі. Для нього кіно було не розповіддю, а візуальним мисленням, де кожен кадр мав самостійну художню цінність.
 
🕊Свобода як принцип
Творча незалежність Параджанова та його відмова пристосовуватися до ідеологічних вимог радянської системи призвели до переслідувань. 1973 року його заарештували, і він провів кілька років у таборах. Навіть у неволі Параджанов не припиняв творити – малював, створював колажі, писав листи, що сьогодні є важливою частиною його мистецької спадщини.
 
🎭Поза жанрами й кордонами
Його творчість не вкладалася в ідеологічні рамки. Шедевр «Колір граната» (1968), знятий ще до арешту, вразив світ унікальною візуальною мовою. Навіть після років забуття та заборон, повернувшись у кіно в 80-х, Параджанов продовжив створювати світи, що були позачасовими й універсальними.
 
📽Спадщина Параджанова сьогодні
Сергій Параджанов залишив по собі не лише фільми, а й приклад митця, для якого свобода мислення була важливішою за комфорт і визнання. Його ім’я й досі символізує право художника бути собою – навіть тоді, коли це складно і небезпечно.
 
Його мистецтво нагадує: справжня культура народжується там, де немає страху перед інакшістю.

Михайло Рудницький: інтелектуал української літератури📜🎓

7 січня вшановуємо пам’ять Михайла Івановича Рудницького (1889-1975) – блискучого літературознавця, критика, письменника та перекладача. Він був одним з тих інтелектуалів, хто допомагав українській літературі розвиватися на рівні з європейською.
 
📍Від Підгайців до Сорбонни
Михайло Рудницький народився в місті Підгайці (Тернопільщина). Його інтелектуальний шлях був вражаючим: після навчання у Львові він вирушив до Парижа, де продовжив освіту в Сорбонні. Саме французька освіта прищепила йому ту витончену раціональність та естетизм, якими пізніше захоплювалися (і які критикували) його сучасники.
 
📝Критика як мистецтво думки
Рудницький був «грозою» для авторів, які писали надто емоційно чи примітивно. Його програмна праця «Від Мирного до Хвильового» (1936) стала справжньою подією: він закликав українських письменників відмовлятися від «хуторянства» на користь інтелектуальної глибини та європейських стандартів. Його критика завжди була аргументованою, іронічною та позбавленою зайвого пафосу.
 
🌍Міст між культурами
Завдяки перекладацькій праці Михайла Рудницького український читач долучався до європейської класики. Він перекладав твори Вільяма Шекспіра, Віктора Гюго, Емілії Бронте, Оноре де Бальзака, Проспера Меріме, а також Сомерсета Моема, Гілберта Кіта Честертона й Едгара Алана По. Водночас Рудницький перекладав українську літературу французькою мовою, зокрема твори Василя Стефаника та Михайла Яцкова. Для нього переклад був не просто роботою, а способом розширити межі рідної культури.
 
🕰Життя всупереч системі
Після 1939 року, з приходом радянської влади до Львова, Михайло Рудницький опинився у складній ситуації. Він не зазнав фізичного ув’язнення, як багато його колег, проте згодом звинувачення у націоналізмі призвели до звільнення з керівних посад, виключення зі Спілки письменників та обмежень у публікації й висловлюваннях. Попри це, працюючи професором Львівського університету, він зміг продовжувати науково-педагогічну діяльність і виховувати покоління філологів, передаючи їм дух справжньої європейської науки.
 
✨Сьогодні ім’я Михайла Рудницького нагадує, що для культури важливі не тільки натхнення, а й критичне мислення, фаховість та внутрішня свобода.

Василь Стус: шлях гідності та сили слова✍️🇺🇦

6 січня ми вшановуємо пам’ять Василя Семеновича Стуса (1938–1985) – видатного поета, літературознавця та правозахисника, чиє життя стало прикладом моральної стійкості.
 
📍Формування особистості
Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині.
 
1939 року родина переїхала до міста Сталіно (нині Донецьк), де Василь закінчив школу та педагогічний інститут за спеціальністю «Українська мова та література».
 
Саме на Донеччині Василь Стус розпочав свою вчительську діяльність та літературну творчість, що стало важливою частиною його життєвого шляху.
 
📢Громадянська позиція
4 вересня 1965 року Стус брав участь у публічному виступі в кінотеатрі «Україна» (Київ), де разом із побратимами висловив протест проти арештів української інтелігенції.
 
У 1979 році він став членом Української Гельсінської групи, яка займалася моніторингом дотримання прав людини.
 
⛓Випробування та репресії
За свою переконаність та літературні тексти Стус зазнав двох арештів: у 1972 та 1980 роках.
 
Суд засудив його до тривалих термінів ув’язнення як «особливо небезпечного рецидивіста» за антирадянську діяльність.
 
🕯Пам'ять
Поет помер 4 вересня 1985 року в таборі особливого режиму в селі Кучино (Пермська область, РРФСР).
 
Його творча спадщина, зокрема збірка «Палімпсести», стала частиною класичного канону української літератури та символом перемоги духу над системою насильства.
 
Чому ми читаємо Стуса сьогодні?
Василь Стус навчає нас, що свобода слова – це не лише право, а й особиста відповідальність за кожне сказане й написане слово. Його поезія народжувалася в умовах цензури, переслідувань і фізичної ізоляції, але саме тому вона звучить особливо чесно й безкомпромісно. Стус не пристосовувався до обставин і не погоджувався на мовчання, навіть коли це загрожувало свободі та життю. Його тексти – це розмова про гідність, внутрішню свободу й моральний вибір людини, яка залишається вірною собі за будь-яких обставин.
 
📚Читайте. Досліджуйте. Пам’ятайте.