Василь Стефаник – «абсолютний пан форми...»

14 травня виповнюється 153 роки від дня народження відомого українського письменника, неперевершеного майстра новели, новатора в літературі, громадського діяча та політика Василя Стефаника.
 
У своїй творчості Василь Семенович Стефаник прагнув «сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще». Він писав про жорстоку експлуатацію галицького селянства, про родинні трагедії і страждання селян, про безвихідь, австроцісарську рекрутчину та еміграцію.
 
Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русові (нині Івано-Франківської області) в родині заможного селянина. Одержав хорошу середню освіту. У студентські роки зацікавився літературною творчістю та громадським життям Кракова. Був членом таємного молодіжного гуртка, тісно спілкувався з представниками товариства письменників «Молода Польща». 1903 року Стефаник почав товаришувати з відомими українськими письменниками, такими як Михайло Коцюбинський, Леся Українка та інші; був також знайомий і з Іваном Франком.
 
Власні твори Стефаника почали публікуватися з 1899 року.
 
1910 року письменник, отримавши батьківську спадщину, переїхав з родиною до рідного села, де, власне, і жив до кінця життя. Письменник продовжував займатися літературною діяльністю, а також паралельно займався сільським господарством. Цікаво, що в період з 1908 по 1918 рік Василь Стефаник був депутатом австрійського парламенту від Російсько-української радикальної партії. У віденському парламенті він підтримував волелюбні прагнення народів, що входили до складу Австро-Угорщини, виступив проти анексії австрійським урядом Боснії та Герцеговини. 1919 року очолював урядову делегацію ЗУНР до Києва у зв'язку з проголошенням універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну (акт Великої злуки).
 
Як уже зазначалося вище, твори Стефаника почали виходити друком з 1899 року – перша збірка його новел «Синя книжечка» принесла письменнику загальне визнання і дуже позитивні відгуки літературних авторитетів. Передусім «Синя книжечка» привернула увагу зображенням у ній трагедії селянства.
 
1900 року світ побачила друга збірка Стефаника – «Камінний хрест», 1901 року вийшла третя збірка новел – «Дорога», а 1905 року вийшла четверта збірка під назвою «Моє слово». Власне, ці чотири збірки, в яких Стефаник вражав читача художньою правдою про трагічні людські долі, склали перший етап творчості письменника.
 
П’ята збірка під назвою «Земля» була опублікована 1926 року. У творах, що увійшли до цієї збірки і належать до другого етапу творчої діяльності Стефаника, описано трагічну долю галицького селянства під час світової війни, а також пробудження національної свідомості й поразку визвольних змагань. До 1933 року Василь Стефаник опублікував ще понад десять новел і белетризованих спогадів.
 
Ось, що сказав про Василя Стефаника український літературний критик і письменник Михайло Рудницький: «Стефаник знав до якої межі він може йти, коли брав перо. Він не вмів так сміливо, як Франко, передавати свої соціально-політичні ідеї в літературній формі, але хто зна, чи в деякі свої нариси він не поклав більше динамічної сили. Ця сила, наче електрична натуга у навислій хмарі, була показана в обставинах галицького села і в душі селянина».