Відзначаємо 190 років від дня
народження української письменниці, казкарки, перекладачки, емансипантки Марка
Вовчка (справжнє ім’я та прізвище – Марія Вілінська). Марко Вовчок вважається однією з перших авторок у жанрі
психологічного реалізму; відома своїми творами про історичне минуле України,
зокрема про кріпаччину й поневолений стан жіноцтва часів панщини. Особливістю творів письменниці є мінорний настрій і тематика трагічного життя
українських кріпаків.
Перша книга Марка Вовчка – «Народні оповідання». Ця збірка оповідань є
своєрідною книгою українського народного життя напередодні реформи 1861 року.
Це правдиві історії про життя народу, які авторка розповідає читачеві дуже щиро
і просто, роблячи акцент на прагненні людей до волі і виступаючи проти
будь-яких проявів насильства.
Загалом творчий спадок Марка Вовчка налічує
дві книги «Народних оповідань», романи та повісті: «Інститутка», «Кармелюк»
(казка), «Три долі», «Маруся», «Гайдамаки», художні нариси «Листи з Парижа»,
твори російською мовою, переклади творів французької, німецької, англійської,
польської літератур.
Українська література завдяки Марку
Вовчку збагатилася творами у таких жанрах, як соціально-проблемне оповідання, баладне
оповідання, соціальна повість, психологічне оповідання та повість, соціальна казка,
художній нарис.
До вашої уваги добірка
цитат письменниці:
«Не всі, голубе мій, в морі топляться – більше в калюжах»
«Хто лицемірить з людьми, тому і собаки не вірять!»
«Сей світ – як маків цвіт; як-то на тім буде!»
«Брехнею світ перейдеш, та назад не вернешся»
«Гордість – гріх. Людина горда, що міхур водний: сьогодні здувся, а завтра
лопнув!»
«Вона вже не сяяла тепер задоволенням і
щастям, була ніби не в настрої і дещо бліда. Її блідість була не та, що
зостається на обличчі після пережитого горя чи хвилювання, не та, що покриває
лице в хвилини глибокої печалі чи жагучої прикрості, – вся істота її показувала, що вона зблідла просто від
нудьги: у руках її була млявість, повіки якось обважніли, очі зблякли, куточки
рота опустились вниз»
«В радості і веселості час летить швидкокрилим птахом, а в горі і печалі
повзе гірше хворого равлика. А якщо до печалі домісилися ще тривога, так всяка
хвилина здається за ціле століття.»
«Спершу було трудно, а далі нудно. Нудно і вбого. Не той чоловік вбогий, що
багатства стратив, а той, що не дбає ні об чім, що йому нічого не маниться.
[...] я страх як занудився – нічого було мені не треба, і усе мені докучало;
вийду між люди, гніваюся, що попав у те джерело; сиджу самотній, скаржуся, що
мене вітер і сонце обіжає, літо й зима, осінь і весна – усе в світі»
«Тоді напала на мене туга ревная, невсипуща, невгавуща, лихая і невмолимая –
вона мене пхала кудись пріч, далі, далеко... Вона мене з місця пхала за двері,
гнала улицею, провадила степами, полями, лісами, гаями»
«Якраз з наших вікон видно було дорогу, шляшок битий звивався до міста, – у
місті я бував [...] Так вився ж той шляшок кудись далі за те місто... І
поверзлось мені, що оце і є він, шлях мій, що аби я ним пішов, то усе б собі
знайшов...»
«Гірко даремно кохати, гірко даремно
дожидати, а ще гірше не кохати й не дожидати»
«Я прожила весь свій
вік, ідучи однією дорогою і не звертаючи в бік. У мене могли бути помилки,
слабкості…, але в головному я ніколи не опоганила себе відступництвом»
Немає коментарів:
Дописати коментар