Вірші захисників

Друзі, у будь-яку пору року, у будь-який час доби – завжди і всюди – закликаємо вас бути вдячними нашим відважним захисникам, військовим, які боронять нас, захищаючи країну на фронті. Не забуваймо про наших героїв ні у свята, ні у будні. До того ж багато хто з наших захисників і захисниць це не тільки сміливі військові, це також талановиті творчі люди. Навіть в окопах, «на нулі», під обстрілами народжуються нові картини, вірші, казки, оповідання та романи, народжуються нові пісні. У цьому дописі до вашої уваги невеличка добірка поезій, написаних військовими. (Орфографія та пунктуація автора збережені)
 
Руслан Возний
 
На мою Батьківщину напали
Злії демони світу пітьми!
Щоб країна моя не пропала
Ми повинні були всі піти!
 
Наше військо сміливе і дуже,
Наше військо — то чорта кошмар!
Все, що вчора в нас було, — байдуже,
Лиш би в серці не згаснув пожар!
 
Нам не страшно ніколи! Й не буде!
Ми Вітчизни своєї сини!
З нами Бог! З нами правда прибуде!
Хай загине злий край чужини!
 
Наша мова для нас — солов’їна!
Наші землі для нас — рідний дім!
Хай живе моя ненька Вкраїна!
Мир і спокій цвітуть хай у ній!
 
***
 
Павло Матюша
«ПІДЕШ ЗА МНОЮ ЧИ НІ»
 
Підеш за мною чи ні
Слід у слід ступаючи тихо
Хоч тебе й ображу не раз
Через те що буйний на лихо
 
Моя карта болотні вогні
А супутники мрій лиш сувої
То підеш за мною чи ні
Бо один я в полі не воїн
 
Як тільки гайну за Тамань
І зникну за обрію диском
Будь уважна дивись не відстань
Нашу стежку знайдеш за любистком
 
Пильнуй за мною і стеж
Мов за диким і хижим звіром
За тим що не маю меж
В цьому світі спокус без міри
 
По шляхах що кличуть людей
Я ноги зібʼю об каміння
Не зглянусь на стогін з грудей
Не почую шепіт зомління
 
Але прошу не кидай цю путь
Не таї за відвертість образу
Я не хочу тебе обмануть
Зате хочу боротися разом
 
Ти знаєш за ким вирушаєш
Нестримність мою добре знаєш
В короні чи може в труні
Підеш за мною чи ні?
 
***
 
Дмитро Лазуткін
 
Місяць хмари підсвічує.
Хмари – подушки Бога.
Навіть за крок до відчаю –
Що відчуваєш?
Нічого.
Тиснуть бетонні плити,
Тиснуть залізні грати.
Будеш м’яко стелити?
Вірити і пробачати?
Бо виливаються з рота
В ночі твої бузкові
Висмоктані з болота
Здерті хрящі любові.
Вибух тебе розбудить.
Що відчуваєш?
Нічого.
Люди – такі люди.
Хмари – подушки Бога.
 
***
 
Олександр Бондарчук
 
Коли здавалося б вогонь давно погас
І в світі, не лишилося надії
Коли ти руки опускаєш повсякчас
А в серці лише смутку зерно сіє
 
В момент коли на тебе дивиться тестрал
Лиш розуміючи чому ти його бачиш
Коли лиш крок в безодню і провал
Щасливого, коли кінця не передбачиш
 
Коли повіривши одного разу в себе
Ти все втрачаєш, все йде шкереберть
Коли підводиш очі ти до неба
А по п’ятах твоїх крокує смерть
 
Коли не знаєш що тобі робити
У темряві нічній блукаєш все
Коли не знаєш, як далі любити
І доля що тобі ця принесе
 
Коли закривши очі, тихо плачеш
Відштовхуючи світ страшних примар
Коли здається втратив все неначе
І шлях вже не освітить твій ліхтар
 
Коли в кінці кінців заліз на скелю
Милуєшся красою навкруги
Піднявши очі вже не бачиш стелю
І хоч навколо й далі вороги
 
Коли віддав запросто все що маєш
Не просячи нічого ти взамін
Тоді лиш розумієш, не втрачаєш
Тоді лиш підіймаєшся з колін
 
***
 
Павло Вишебаба
«Плюс»
 
Як ти? — не буду тебе питати.
Довгі подробиці — атрибут
мирних часів, нині інший статус.
Просто, будь ласка, будь.
 
Курс на життя зараз не дорожчий
за нафтовий барель, та я молюсь.
Фронт, укриття, чужина абощо —
просто постав тут плюс.
 
Маєш, напевно, чималий клопіт,
часом і я наче з ніг валюсь.
Дві наші долі малюю на попелі:
лінія, лінія — плюс.
 
***
 
Наталя Челомбітко
«Весна»
 
Знов прийшла весна,
Над хатою лелека все блукає.
Ніяк не може він збагнуть, що тут руїна –
Хати вже як рік немає.
Не чути щебету, дитячих голосів.
В повітрі досі стогін знесилених батьків.
Лелека в небі тихо плаче,
Все загляда в вікно незряче.
Йому щемить, болить і ниє рана.
Хоч птах він, та відчуває бідолаха,
Що зло втішалося і руйнувало рай.
Гніздо розбито, кровоточить водограй.
Знов прийшла весна.
Знов зеленіє в полі жито.
Дощами саранчу у пекло змито.
Болять на тілі рани,
Та ми живі, нас не здолати.
Ми – титани!