💛💙 🕮

Святкуємо свій день і приєднуємося до Всеукраїнського флешмобу #бібліотекаспільнодія.  Об'єднуємося, спільно діємо і перемагаємо.

Бабин Яр. Пам’ятаємо

Бабин Яр це місце трагедії, де 29 і 30 вересня 1941-го року, згідно з офіційними історичними свідченням, нацисти розстріляли майже 34 тисячі євреїв. А 1 березня 2022 року рашисти завдали ракетного удару по території, де знаходиться меморіальний комплекс Бабин Яр і там знову загинули люди.
 
«Навіщо 80 років повторювати «Ніколи знову», якщо, коли бомба падає на Бабин Яр, світ залишається мовчазним? Ще п’ять життів втрачено. Історія повторюється», – написав президент у своєму twitter після тієї ракетної атаки.
 
Та мовчання і Бабин Яр, на жаль, мають довгу спільну історію…
 
Ми, українці, добре знаємо цю страшну історію – історію трагедії Бабиного Яру: під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами людей за етнічною ознакою – євреїв і циган, мирного населення і військовополонених, а також партійних і радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, психічнохворих, порушників комендантської години й тих, хто чимось не догодив владі «вищої раси», яка будувала свій «арійський мир».
 
Чи не те саме зараз вчиняють на окупованих територіях нашої країни росіяни, намагаючись збудувати вже свій «руський мир»?
 
З післявоєнних судових протоколів ми знаємо, що тоді, у вересні 1941 року, німці примушували жертв лягати обличчям донизу на закривавлені трупи вже розстріляних людей. Якщо вони не робили цього, їх били і збивали з ніг. Потім нацисти перелазили до жертв і стріляли їм у потилицю. Згідно з оперативним звітом, який німці надіслали до Берліна, вони розстріляли 33 371 єврея.
 
Протягом наступних двох років німці продовжували використовувати це місце як місце вбивств, стративши там ще 70 000 осіб.
 
Після деокупації Києва німці намагалися приглушити будь-які спогади про трагедію Бабиного Яру, а пізніше і радянський уряд робив те саме – 1961 року вони намагалися засипати яр, ненавмисно викликавши зсув, який спричинив нові людські жертви.
 
Повну історію того, що сталося, вперше розповів суспільству письменник Анатолій Кузнєцов, чий «Бабин Яр: роман-документ» був опублікований 1966 року під цензурою в Радянському Союзі. Також 1970 року вийшла і версія твору без цензури. Це сталося після втечі Кузнєцова з СРСР до Великої Британії.
 
Чому ж радянська влада мовчала?
Вбивство євреїв у Бабиному Яру та інших місцях не вписувалося в офіційну радянську версію війни. Радянська влада говорила про те, що вони називали «Великою Вітчизняною війною», як про історичну битву між фашизмом і комунізмом, і применшувала расовий та етнічний шовінізм нацизму. Тільки починаючи з кінця 1960-х років, групи євреїв, які пережили Голокост, почали неофіційно збиратися в Яру на річницю різанини, а в 1966 році вони повісили неофіційний пам’ятний знак. Та лише 1976 року на цьому місці було встановлено перший офіційний пам’ятник. 1991 року, після здобуття Україною незалежності, до 50-ї річниці розстрілу в Бабиному Яру встановили пам’ятник у формі менори. Це було перше офіційне публічне визнання євреїв, які були вбиті на цьому місці.
 
Коли цієї весни в Києві знову лунали постріли і в Бабиному Яру загинули люди, президент Зеленський закликав світ діяти і не мовчати, адже «Нацизм народжується в тиші».

Нове ілюстроване видання легендарного «Гаррі Поттера» матиме обкладинку у жовто-блакитних кольорах🟨🟦

Вчора український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович у своєму twitter написав: «П’ятий ілюстрований Гаррі Поттер буде в найправильніших кольорах 💙💛

Світова прем’єра – 11 жовтня! Вже ось-ось…»

 

Яка ж приємна новина! Вже 11-го жовтня світ побачить ілюстроване українське перевидання п'ятої частини серії фантастичних романів про Гаррі Поттера. Ілюстрації до нової версії книги «Гаррі Поттер та Орден Фенікса» створили Джим Кей і Ніл Пекер. Робота над цим перевиданням тривала два роки.

 

Нагадаємо, що роман «Гаррі Поттер та Орден Фенікса» вперше був опублікований 2003 року, проте вийшов він без ілюстрацій. Пізніше британське видавництво «Блумсбері Паблішинґ» замовило Джону Кею проілюструвати усі сім книжок класичної серії книг «Гаррі Поттер» британської письменниці Джоан Роулінґ, яка, до речі, висловила свою підтримку Україні та українцям.

 

Чекаємо з нетерпінням на жовто-блакитну книжку про улюбленого чаклуна!

Мир – це не все, але все без миру – ніщо

21 вересня відзначається Міжнародний день миру. Генеральна Асамблея ООН проголосила цей день як такий, що присвячений зміцненню ідеалів миру через дотримання 24 годин припинення вогню і відмови від будь-якого насильства. На жаль, як ми бачимо, російській федерації байдуже до загальноприйнятих у світі правил і звичаїв, і миру рф точно не прагне.
 
Хай там як, а ми віримо в перемогу ЗСУ над злочинною армією країни-агресора і сподіваємося, що мир повернеться до нашої прекрасної України якомога швидше.
 
З нагоди Міжнародного дня миру ми підготували добірку цитат відомих людей про мир:

Опубліковано програму «Bookforum 2022»

Ми вже писали про те, що з 6 по 9 жовтня 2022 р. проходитиме Львівський міжнародний літературний фестиваль і книжковий ярмарок «Book Forum Lviv». А нещодавно організатори фестивалю опублікували програму «Bookforum 2022». Отже, тепер відомо, що участь у фестивалі візьмуть такі спікери як Філіп Сендс, Ніл Гейман, Генрі Марш, Ювал Ной Харарі, Джонатан Літтель, Майкл Катакіс, Олександр Михед, Севгіль Мусаєва, Олена Стяжкіна, Вадим Карп'як та інші.
 
«Львівський BookForum 2022 стане майданчиком, що об'єднає Україну з культурною елітою світу заради висвітлення на весь світ гострих та незручних питань сьогодення»
 
Основним завданням форуму цього року організатори називають порушення питання покарання російських пропагандистів нарівні з військовими злочинцями на міжнародному рівні і сприяння організації міжнародного трибуналу для замовників і виконавців цієї страшної війни.
 
Ключові теми дискусій, які відбуватимуться в межах фестивалю:
 
- Як війна в Україні змінить Європу (спікери: Філіп Сендс, Тетяна Огаркова, Володимир Єрмоленко, Міша Ґленні);
- Імперіалізм та ідентичність (спікери: Олена Стяжкіна, Абдулразак Гурна, Ігор Померанцев, Лідія Качо, Джон Лі Андерсон);
- Пропаганда та покарання пропагандистів (спікери: Філіп Сендс, Бруно Масаеш, Пітер Померанцев, Люба Цибульська, Емма Вінберг)
- Нова реальність – нова творчість. Попередня презентація антології «Війна 2022»: щоденники, есеї, поезії (спікери: Мар’яна Савка, Тетяна Терен)
 
Протягом чотирьох днів учасники «Book Forum Lviv» дискутуватимуть також на інші цікаві й актуальні теми і  шукатимуть зрозумілі алгоритми дій.
 
Повну програму заходу можна переглянути за цим посиланням: https://bookforum.ua/events
 
Нагадаємо, що захід пройде у комбінованому форматі офлайн-онлайн. Офлайн у фестивалі зможуть взяти участь сто спеціальних гостей за особистими запрошеннями. Онлайн-дискусії із гістьми BFL зможе подивитися кожен охочий із будь-якої точки світу.

Бібліотека рекомендує почитати: «Як я руйнувала імперію» Зірка Мензатюк

У цьому дописі до вашої уваги книга Зірка Мензатюк – лауреатки премії імені Лесі Українки, чиї книги стали бестселерами в українській дитячій та підлітковій літературі останнього десятиліття.
 
«Як я руйнувала імперію»  – це повість для підлітків, у якій описуються останні роки радянської імперії. З цього твору юні читачі дізнаються, як Україна почала прокидатися від радянського сну, коли почали діяти перші патріотичні рухи. Цей твір є чи не першою і дуже вдалою спробою в українській дитячій літературі осмислити події, які відбулися чверть століття тому.
 
Цей твір «розповідає» історію київської школярки, яка приїхала у гості до своєї бабусі на Буковину і стала безпосереднім учасником переламних в історії України подій. Загалом, усі герої цієї книги здаються дуже близькими, наче рідними – вони надзвичайно милі та в хорошому сенсі слова прості.
 
У цій повісті є і радість, і печаль, і натхнення, і розчарування. Попри те, що події, що описуються в книзі, відбувалися в дуже непростий період нашої історії, загальна атмосфера книги є дуже приємною, читається вона легко.
 
Цікаво, що в книзі присутні деякі діалектичні вислови Буковини.
 
Бібліотека рекомендую почитати цю чудову книгу не тільки підліткам, але й дорослим.

Знято в Україні: Топ-5 знакових фільмів України за версією платформи «Emerging Europe»

Українські митці міцно тримають культурний фронт – нові книжки видаються, пісні пишуться і презентуються на різних майданчиках світу, кіно знімається.  Минулої суботи відзначався День українського кіно, тож з цієї нагоди ми б хотіли поділитися з вами цікавою інформацією саме про цю галузь нашої культури, а також переліком українських кінострічок, які відома інформаційна платформа «Emerging Europe» назвала найкращими.

 

Кіно, як і інші галузі культури, допомагає іноземцям краще зрозуміти і пізнати нашу видатну і героїчну Україну.

 

Не всі усвідомлюють, що Україна завжди була важливою країною у розвитку кіноіндустрії. Київ, наприклад, свого часу був одним із найважливіших культурних центрів колишнього Радянського Союзу. Під час розвитку кіно у 1920-30-х роках саме київські кіностудії створювали експериментальні, авангардні роботи, які штовхали нову індустрію до нових висот. А наш видатний режисер Олександр Довженко суттєво сприяв розвиткові теорії монтажу, а потім і нової кінотехніки. Інші українські режисери, такі як Дзиґа Вертов і Сергій Параджанов, які не були українцями за походженням, та все ж значну частину своєї кар’єри провели саме в Україні, також зробили нескінченний внесок у світове кіномистецтво.

 

Протягом перших двадцяти років незалежності в Україні державне фінансування кіно було, на жаль, мінімальним, проте в останнє десятиліття стався «вибух» у кіновиробництві: почали з’являтися незалежні кіностудії та дистриб’ютори, а після Революції гідності відновився інтерес суспільства до рідних культурних продуктів.

 

За останні п'ять років в Україні в середньому випускалося понад 30 фільмів на рік, кілька з яких отримали міжнародне визнання. Україна приймає кілька кінофестивалів, у тому числі фестиваль «Молодість» для перспективних режисерів з усього світу.

 

До вашої уваги топ-5 найкращих фільмів, знятих в Україні за останні сто років, за версією платформи «Emerging Europe»:

 

1. «Людина з кіноапаратом» (1929)

Ця стрічка вважається одним із найважливіших фільмів, знятих у перші десятиліття існування кінематографа. Німий документальний фільм без конкретного сюжету чи сюжетної лінії, який є шедевром суто візуальної та емоційної оповіді. Фільм сповнений безцінних кадрів міського життя Києва й Одеси, коли жителі знайомилися з масштабними технологічними змінами, які відбувалися в той час. Образи контрастують і накладаються один на одного.

 

Цей фільм по праву вважають одним із найважливіших документальних фільмів в історії кіно.

 

2. «Тіні забутих предків» (1965)

Це сюрреалістичний погляд на життя гуцулів. Параджанов, народжений у радянській Грузії у вірменській родині, десятиліттями працював в Україні, розвиваючи прихильність до її культури. Це знайшло своє відбиття в «Тінях»: режисер наполягав на тому, що фільм не буде дубльований російською під час прокату по Радянському Союзу. Це разом із багатими традиційними костюмами та звичаями, зображеними у фільмі, надає йому високого рівня автентичності. У фільмі, в якому зображено історію двох закоханих із гуцульських родин, що ворогують, було застосовано абсолютно новий підхід до етнографічного кіновиробництва. Стрічка вважається одним із шедеврів українського кіно.

 

3. «Легка, мов пір'їнка» (2012)

Це перша стрічка, знята Україною у співпраці з Нігерією. До того ж це перший український фільм, знятий (майже повністю) англійською мовою. Україна є популярним місцем для студентів з африканських країн через її відносно низьку вартість навчання і високий рівень освіти. «Легка, мов пір'їнка» досліджує життя спільноти африканських студентів в Україні. Тут зображена історія нігерійської студентки-медика, яка навчається в Україні і розривається між очікуваннями батьків і власними мріями стати співачкою. Ці внутрішні конфлікти набувають нового характеру, коли розігруються в незнайомому для героїні середовищі.

 

4. «Поводир» (2014)

Це одна з найвідоміших історичних драм сучасної України. Події відбуваються у 1930-ті роки, які багато хто вважає піком придушення українського націоналізму і культурної ідентичності. Головний герой фільму – десятирічний хлопчик із Харкова, батька-американця якого вбивають агенти НКВД. Незрячий український мандрівний музика рятує хлопчика, який зрештою стає його поводирем. Подорож кобзаря і хлопчика, сповнена небезпечних пригод, відбувається на тлі драматичних сторінок української історії і руйнування людських доль – колективізації, репресій і голодомору. Фільм про кохання, вірність, підлість і зраду.

 

5. «Мої думки тихі» (2019)

Це фільм про звичайних людей і їхні звичайні проблеми. У стрічці зображено багато проблем, з якими стикаються сьогодні українці. Режисеру А. Лукічу було лише 27 років, коли фільм вийшов на екрани, і він досі вважається одним із найцікавіших нових голосів українського кіно. Це історія подорожі молодого чоловіка, якого супроводжує його матір. Герой не дуже радіє такому попутникові, адже це обіцяє чимало неприємних ситуацій і розмов...У фільмі добре передається дух сучасної України, відірваний від політики і мейнстримового гламуру. Натомість маємо просту історію про матір і сина, їхні мрії та прагнення.

«Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому» О. Довженко

Щорічно у другу суботу вересня в Україні відзначається національне професійне свято працівників кінематографії День українського кіно.

 

Культурний фронт під час великої російсько-української війни є дуже важливим, адже ворог понад усе прагне знищити нашу культурну спадщину і наші культурні досягнення. На щастя, воїни українського культурного фронту відпочивати не збираються і роблять усе для того, щоб українське кіно жило і процвітало, а світ у тому числі і завдяки цій сфері все більше дізнавався про Україну та її культуру.

 

З нагоди Дня українського кіно ми підготували для вас добірку цікавих новин і фактів про українське кіно:

 

1. Зараз триває активна робота над першою масштабною кінореконструкцією березневої окупації Київщини. Стрічку під назвою «Область героїв» незабаром побачить весь світ. З неї глядачі дізнаються реальні героїчні історії простих українців.

 

2. Геніальний фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», що вийшов 1964 року, свого часу отримав 39 міжнародних нагород і 28 призів на кінофестивалях у різних країнах світу.

3. Історія українського кіно почалася  1893 року. Тоді в Одесі український механік-винахідник Йосип Тимченко створив прототип кінокамери, на яку відзняли перші фільми – «Вершник» і «Метальник списа».

4. Попри те, що повномасштабна війна в Україні триває, наша кіноіндустрія продовжує працювати. Цього осіннього сезону на глядачів чекають цікаві прем’єри в українських кінотеатрах. Отже, найближчим часом на великі екрани вийдуть такі українські стрічки, як «Я працюю на цвинтарі» (драма, комедія), «Цей дощ ніколи не скінчиться» (документальний фільм), «Магда» (історична драма), «Максим Оса» (пригодницький трилер), «Клондайк» (драма про війну).

 

5. Перша українська мультиплікаційна стрічка «Казка про солом’яного бичка» побачила світ 1927 року.

 

6. Стрічка Ігоря Стрембіцького «Подорожні» стала першим українським фільмом, який здобув нагороду на Каннському міжнародному фестивалі 2005 року.

 

7. Перший український телесеріал «Царівна», який мав 20 серій, відзняли 1994 року.

Фестивалю Book Forum Lviv 2022 бути!

Починаючи з 1994 року, кожного вересня у Львові проходив важливий культурний захід – Львівський міжнародний літературний фестиваль і книжковий ярмарок «Book Forum Lviv». На жаль, повномасштабна війна цього року змінила все наше життя і в тому числі і культурну його складову. Цей вересень пройде без BFL. Однак кілька днів тому організатори фестивалю повідомили про те, що 29-му Львівському міжнародному BookForum бути :). Захід пройде трохи пізніше, ніж завжди, а саме – з 6 по 9 жовтня 2022 р.
 
Через повномасштабну війну в Україні змінюється не лише графік проведення фестивалю, але і його формат. Так, захід пройде у комбінованому форматі офлайн-онлайн. Офлайн у фестивалі зможуть взяти участь сто спеціальних гостей за особистими запрошеннями. Онлайн-дискусії із гістьми BFL зможе подивитися кожен охочий із будь-якої точки світу. Поки що організатори тримають інтригу і не зізнаються, хто саме завітає до Львова на фестиваль, але вже відомо, що серед запрошених буде лауреат Нобелівської премії.
 
У межах BookForum відбудеться 20 подій за участі понад 40 авторів з України, Великої Британії, США, Мексики, Сирії, Португалії, Франції, Ірану і Танзанії. Серед ключових тем фестивалю: жінки і війна, гроші і культура, пропаганда, воєнні злочини і пам'ять. Усі деталі обіцяють відкрити вже 13 вересня, тож чекаємо.

Зустрічаємо книгу «100 днів Широкої війни»

Кілька днів тому вийшла друком книга чернігівського журналіста Василя Чепурного «100 днів Широкої війни», що містить опис перших ста днів повномасштабної війни.
 
Автор книги на своїй сторінці у Facebook вів хроніку повномасштабної війни рф проти України протягом ста днів від початку вторгнення. На той момент, коли російські війська вчинили повномасштабний напад на Україну, Василь Чепурний перебував у селі і на власні очі бачив усі ті жахи, які відбуваються з вини окупантів. Щодня він робив нотатки про події, свідком яких був, і за можливості публікував їх у соціальній мережі. Письменник каже, що  не планував видавати книгу – він просто ділився своїми власними емоціями та враженнями. Однак письменниця Любов Голота, яка читала ці нотатки, порадила зробити із цих записів книгу і Василь Федорович дослухався до неї.   
 
Пан Чепурний каже, що на початку книги він пояснює її мету. А мете ця полягає у тому, що книга має стати одним елементом великої мозаїки цієї страшної війни, яку колись неодмінно буде створено спільними зусиллями усіх, хто також видасть книги про своє бачення повномасштабного вторгнення рф до нашої Батьківщини.
 
З книги читачі дізнаються про жахи, що відбувалися на Чернігівщині протягом перших ста днів Широкої війни, коли область була під окупацією рашистів, про героїчні вчинки чернігівців і військових, що відбивали область у загарбників і зрештою звільняли її.
 
Сподіваємося, що таких книг про війну, написаних безпосередніми свідками подій, буде ще багато, адже завдяки їм світ матиме повну картину того, що вже наробила і продовжує робити в Україні російська армія.