Історія створення НАТО

4 квітня відзначає свій «день народження»  НАТО – Організація Північноатлантичного договору, Північноатлантичний Альянс.
 
Часто кажуть, що Організація Північноатлантичного договору була заснована як реакція на загрозу, яку становив Радянський Союз. Це правда тільки частково, тому що  причин створення НАТО було декілька. Створення Альянсу було частиною більш масштабних зусиль, спрямованих на досягнення трьох цілей: стримування радянського експансіонізму, заборона відродження націоналістичного мілітаризму в Європі за допомогою помітної північноамериканської присутності на континенті та сприяння європейській політичній інтеграції.
 
Після Другої світової війни значна частина Європи була зруйнована настільки, що зараз навіть важко уявити. У конфлікті загинуло приблизно 36,5 млн європейців, з них 19 млн – цивільні. Табори біженців і значні обмеження у харчуванні людей на межі голову стали страшними реаліями того часу. У деяких районах страшенно зріс рівень дитячої смертності. Мільйони сиріт блукали напівзруйнованими вулицями, де знаходилося багато ще згорілих снарядів.
 
Крім того, комуністи погрожували обраним урядам по всій Європі. У лютому 1948 р. Комуністична партія Чехословаччини, приховано підтримуючи Радянський Союз, скинула демократично обраний уряд у цій країні. В цілому, існувала значна загроза для свободи та стабільності громадян.
 
Загроза післявоєнного реваншизму в Німеччині, а потім і агресивна політика СРСР спонукали європейські країни і США шукати нові методи забезпечення європейської безпеки. Зведення «залізної завіси», переворот у Чехословаччині, блокада Радянським Союзом навесні 1948 р. окупаційних зон Берліна вимагали адекватної реакції.
 
З огляду на це, декілька західноєвропейських демократій об’єдналися для реалізації різних проєктів, спрямованих на суттєвіше військове співробітництво й колективну оборону, включаючи створення Західного Союзу 1948 р., пізніше – Західноєвропейського Союзу 1954 р. Зрештою, було визначено, що лише справді трансатлантична угода про безпеку може стримувати радянську агресію, одночасно перешкоджаючи відродженню європейського мілітаризму і створюючи основи для політичної інтеграції.
 
Так, 4 квітня 1949 р. у Вашингтоні представниками урядів Бельгії, Великої Британії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португальської республіки, Сполучених Штатів Америки та Французької республіки було підписано Північноатлантичний договір. Після завершення процесу ратифікації Договору всіма учасниками та депонування відповідних документів у США він набув чинності з 24 серпня 1949 р. Для легітимізації нової організації скористалися 51-м пунктом Статуту ООН, у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту.