«Листи до полковника», Яна Дубинянська

Наступний уривок із книги «Листи до полковника» Яни Дубинянської дозволить вам зрозуміти, чого слід очікувати від цієї книжки:

«Ми з тобою майже десять років прожили в одній квартирі. І я до останку сподівалася, що… Гаразд, не буду. Знаєш, коли я збирала речі, ділила наші пожитки на твої і мої, то знайшла пачку своїх листів до тебе за всі ці роки. Я не взяла їх з собою, тату. Вони залишилися там, у твоєму помешканні. Можливо, ти їх колись відшукаєш.

Ми так і не навчилися спілкуватися. Тепер уже зрозуміло, що не навчимося ніколи. Скільки разів я хотіла розпитати тебе про те, як це було: заколот, падіння твого режиму, світу, створеного твоїми власними руками… Я прочитала на цю тему все, що могла: від офіційних монографій, де педантично перераховані злочини Лілового полковника, до панегіриків екзальтованих юнаків, які прагнуть відродити велику державу. Але я не знатиму правди, поки не почую твоєї розповіді. Та вже, здається, ніколи. І, мабуть, розумію, чому.

Це було… дуже страшно?»