«Сповідь священика», Соломія Зеленська

Вічна жадоба людської натури до визнання свого «Я». Слава, гроші, влада – нездоланні володарі людей, ненажерливі керівники і помикачі. Чи десь тонкою, невловимо туманною цівочкою зажевріє на обрії кохання?

Піймай його, схопи, візьми в полон, розчави!

Десь там за обрієм… На тому місці, де ти на мить доторкнувся до вічного, з’явився жорстокий непереборний в’юнкий змій, безжально знищуючи твій так і непізнаний рай. Це ти випустив його зі своєї злиденної душі. Заздрість, жадоба влади, зажерливість, ненависть до впливовішого, постійна боротьба за визнання витісняють просте невибагливе щастя.

Шелест жовтого листя, проста нагідка в зеленій спокусі, безслівне «кохаю», запах рідної землі, найніжніше «матусю», кинуте під кігті розлюченого невгамовного коршака, який ніколи не заспокоїться у невпинній боротьбі за дурну нищівну перемогу…