Павло Тичина. Вшановуємо пам'ять одного з найвідоміших українських поетів XX ст.

Видатний український поет, перекладач, публіцист, громадський і державний діяч Павло Григорович Тичина народився 27 (за іншими свідченнями — 23) січня 1891 року в с. Піски на Чернігівщині в багатодітній родині  сільського псаломщика.

Юний Тичина навчався спершу в земській початковій школі в рідному селі, пізніше (1900 р.) став співаком архиєрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова і вступив на навчання до Чернігівського духовного училища. З 1907 по 1913 рік був студентом Чернігівської духовної семінарії. По завершенні семінарії став студентом Київського комерційного інституту. В період з 1913 по 1917 рік працював редактором газети, технічним секретарем редакції журналу, помічником хормейстера в театрі М.К. Садовського. 1917 року Тичина став членом редколегії газети «Рада». 1918 року світ побачила перша збірка поета під назвою «Сонячні кларнети», яка одразу ж отримала гарні відгуки критиків. 1920 року вийшли збірки П.Тичини «Замість сонетів і октав» і «Плуг».

1923 р. П. Г. Тичина переїхав до Харкова, тодішньої столиці УРСР, де почав працювати в журналі «Червоний шлях», багато писав і вивчав іноземні мови. 1924 року вийшла його збірка «Вітер з України». В передвоєнні, а ще більше в повоєнні роки, Павло Тичина провадив активну громадську і державну діяльність. З 1938 р. і до кінця життя він був депутатом Верховної Ради УРСР, навіть був її Головою, обирався депутатом Верховної Ради. З 1943 по 1948 р. був міністром освіти Радянської України. Поєднання державної діяльності й поезії давалося Тичині непросто, він, очевидно, переживав душевні страждання, змушений був іти на компроміс з власним сумлінням. Попри оптимістичний настрій його поезій того періоду, в них ховається особистий біль і переживання автора.

Передвоєнні збірки поета: «Чернігів» (1931 р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.). Під час Другої світової війни Тичина написав поему «Похорон друга», котра на одностайну думку літературознавців стала його вершинним досягненням як автора. Найфундаментальнішим твором П. Тичини і однією з найбільших його таємниць вважається симфонія «Сковорода», яку він писав протягом дуже багатьох років. Післявоєнні книги поета: «І рости, і діяти» (1949 р.), «Могутність нам дана» (1953 р.), «Ми – свідомість людства» (1957 р.), «Зростай, пречудовний світе» (1960 р.), «Комунізму далі видні» (1961 р.), «Срібної ночі» (1964 р.) та ін.

Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. У творчій спадщині поета – близько п’ятнадцяти поем, а також велика кількість перекладів.

Відомий український письменник Василь Стус так писав про Павла Тичину: «В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням».