Ніколи не сміявся без любові. Відзначаємо 130-річчя з дня народження Остапа Вишні

«Нема стiльки шкiдникiв серед тварин, як є їх серед нас, серед людей! Ми - самi собi шкiдники!»

Остап Вишня

13-го листопада 1889 року з’явився на світ відомий український письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Губенко). Майбутній літератор народився на невеликому хуторі Чечва на Полтавщині (нині це вже Сумська область) у багатодітній родині селян. Закінчивши школу, вступив на навчання до Київської військово-фельдшерської школи, яку закінчив 1907 року. Далі певний час працював фельдшером, але медицина не приваблювала майбутнього письменника, тому він паралельно з роботою в лікарні займався самоосвітою, завдяки чому врешті-решт (1917 року) вступив до Київського університету. Проте закінчити університет йому не вдалося, так як він незабаром покинув навчання заради журналістської та літературної діяльності. 1918 року був мобілізований до Армії УНР, де, як медик, досяг великих успіхів. Та саме це і стало згодом причиною його першого арешту.

Вперше твір Остапа Вишні (за підписом «П. Грунський») – «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» – вийшов 1919 року. Активний творчий період у житті письменника розпочався 1921 року, коли він вступив на роботу до республіканської газети «Вісті ВУЦВК». Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився також саме 1921 року в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!». Крім літератури, велику роль у житті письменника відігравала і громадська діяльність – він брав участь у роботі літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні перших номерів журналу «Червоний Перець». Робота журналістом багато чому навчила Остапа Вишню. Молодому сатирикові не бракувало життєвих спостережень, комічних барв і жаги творчості. Творчі праці гумориста ставали все більш популярними. В цей час одна за одною виходять збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот пло­дився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) вийшло зібрання «Усмішок» у 4-х томах.

Відомо, що Остап Вишня був дуже хорошим другом, він  рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК. В період з 1933 по 1943 роки письменник перебував у ГУЛАЗі, звідки його з політичних мотивів витягнув сам Сталін для боротьби із націоналістами, які стверджували, що «улюбленця цілої України закатувала Москва».

Творчий період після ув’язнення був дуже складним для письменника, адже доводилося приховувати справжню сатиру. Перший твір після концтабору — «Зенітка». 1955 року Остапа Вишню було реабілітовано.

Остап Вишня створив свій власний жанр – усмішку. Його «Вишневі усмішки» стали значним внеском до сатиричної літератури та жартівливого жанру в Україні.

Помер Остап Вишня 28-го вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі.