Панас Мирний – перший симфоніст української прози

Панас Мирний – український прозаїк-новатор, який у своїх творах порушував суспільно важливі морально-етичні питання, увійшов в історію української літератури як автор реалістично-психологічної прози.

Панас Якович Рудченко, який у майбутньому став прозаїком і драматургом, відомим під псевдонімом Панас Мирний, народився 13-го травня 1849 р. у місті Миргороді на Полтавщині в родині дрібного урядовця.

Протягом періоду з 1858 р. по 1862 р. майбутній письменник навчався у Гадяцькому повітовому училищі, після закінчення якого у віці чотирнадцяти років розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. Пізніше Панас Рудченко працював помічником бухгалтера спочатку в Прилуках, а потім у Миргороді. В той же час Панас Якович робив свої перші спроби у літературній та фольклористичній діяльності.

Починаючи з 1871 р., Панас Рудченко працював чиновником у Полтаві, проте, незважаючи на значні досягнення у цій сфері, така діяльність йому не приносила задоволення – його все більше приваблювала література.

1872 року у світ виходять перші твори письменника: вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав». Їх було видано за кордоном у львівському журналі «Правда» і підписані вони були вигаданим іменем Панас Мирний. Протягом 1870–1880 рр. письменник плідно працював над новими літературними творами, але видавалися вони здебільшого за кордоном і у Наддніпрянській Україні, тому залишалися поза увагою широких кіл читачів.

1874 року в журналі «Правда» було опубліковано нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», 1877 року в Женеві виходить його повість «Лихі люди». Ще 1875 року Панас Мирний разом зі своїм старшим братом Іваном Біликом закінчили роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який вважається вершиною епічного мислення Панаса Мирного, однак через так званий Емським указ 1876 в Росії цей твір не опублікували, вперше він з'явився у Женеві 1880 року.

У середині 1880-х років Твори Панаса Мирного все ж починають друкувати на Наддніпрянщині. Так, альманах «Рада» надрукував перші дві частини роману «Повія» і кілька оповідань з циклу «Як ведеться, так і живеться». Також у Києві було опубліковано збірку творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедію «Перемудрив». В той же час вийшли і такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», «Дума про військо Ігореве».

Літературні інтереси Панаса Мирного тісно поєднувалися з його громадською діяльністю. Цікаво, що ще змолоду він брав участь у революційному визвольному русі, пізніше – у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія». 1914 року чиновник П. Я. Рудченко став дійсним статським радником, а з 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі – і все це одночасно з письменницькою діяльністю, яку він здійснював у вільний від «основної роботи» час. Пізніше М. Зеров оцінив спосіб життя Панаса Мирного-письменника  й Панаса Рудченка-чиновника як «постійне роздвоювання на урядовця коронної служби та українського письменника-народовця».

Панас Мирний вважається майстром слова, котрий найвищою цінністю художньої творчості вважав правду життя. Він прагнув дослідити душу людини в різних життєвих обставинах на основі реалістичного методу зображення. В процесі становлення індивідуальної манери письменника у сфері психологічного аналізу художній світ наповнюється не запрограмованими характерами-типами, а яскравими людськими особистостями.

Громадська діяльність Панаса Мирного стає дуже активною напередодні та під час першої російської революції: він закликав до боротьби за свободу та рівність прав жінок, писав твори, в яких зображав революційні події та висловлював своє ставлення до них. У зв'язку з тим, що Панас Якович не бажав ускладнювати свої службові стосунки, він повинен був постійно конспіруватися.

Так склалося, що вже в похилому віці Панас Мирний був змушений працювати у Полтавському губфінвідділі. Причиною цьому стала фінансова й економічна нестабільність і необхідність утримувати власну родину. До речі, Панас Якович був одружений (з 1889 року) з Олександрою Михайлівною Шейдеман, молодшою за нього на 14 років. Письменник мав трьох синів.

Помер Панас Мирний 28-го січня 1920 року. Похований у м. Полтаві.