І на оновленій
землі
Врага не буде,
супостата,
А буде син, і
буде мати,
І будуть люде на
землі.
Т. Шевченко.
І Архімед, і
Галілей
1860
«Він був звичайним кріпаком, а став символом нації».
Сьогодні та завтра, 9 і 10 березня, в Україні традиційно
відзначаються Шевченківські дні, адже саме на ці дати припадають роковини
народження та смерті культового поета і художника, Тараса Григоровича Шевченка.
Цьогоріч від дня народження Шевченка виповнюється 205 років.
Тарас Шевченко – надзвичайно знакова особистість, яка
відіграла дуже важливу роль у формуванні національної самосвідомості серед
української інтелігенції. Вплив цієї видатної людини на національну культуру
залишається значним і сьогодні.
Щороку в ці дні ми знову та знову згадуємо поета,
перечитуємо його твори, розповідаємо про нього молодим поколінням українців.
Цей рік не став винятком – бібліотеки Солом’янки з великим трепетом
організували виставки та заходи на честь визначного поета, художника,
громадського і політичного діяча, національного героя – Т.Г. Шевченка.
Народився Тарас
Григорович (25 лютого) 9 березня 1814 року в селі Моринці Київської губернії в
родині простих кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
1816 року родина Шевченків переїхала до села Кирилівка Звенигородського повіту,
де і пройшли дитячі роки Тараса.
Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в
місцевого дяка. В той час малий Тарас ознайомився з творчістю Григорія
Сковороди. В період з 1823 по 1825 рр. в житті Тараса стається одразу дві
трагедії – з життя ідуть його батьки.
Після втрати найрідніших людей Тарас Шевченко почав
працювати наймитом, тоді ж він почав також цікавитися живописом, навчався у
різних майстрів-малярів.
1828 рік став дуже важливим у долі Шевченка. Справа в
тім, що тоді він став дворовим слугою у маєтку пана Енгельгардта, який виявив у
хлопця здібності до малювання і, вирішивши зробити з Тараса домашнього
живописця, відправив його на навчання до художника Ширяєва.
1836 року Тарас Шевченко, який тоді вже проживав у
Петербурзі, познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком, а
через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм
Венеціановим, які в свою чергу познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом
Василем Жуковським. 1838 року Карл Брюллов та
Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Брюллов
написав портрет Жуковського, який було продано за 2500 рублів, саме за ці гроші
і викупили Шевченка у Енгельгардта. Того ж року Тарас Григорович вступив до
Академії мистецтв. В нього була величезна жага до навчання, він багато читав,
вчився живопису. Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав
твори класиків світової літератури, захоплювався історією та філософією.
1840 року вийшла перша збірка поетичних творів Шевченка
під назвою «Кобзар». До неї увійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя»,
«Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова
ніч». Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844).
Шевченкові вірші справили на українське суспільство
велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до
молодого поета, звинувативши його найперше в тому, що він пише «мужицькою
мовою».
1842 року, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко
намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним із найвідоміших
творів українського живопису.
1843 року Тарас Шевченко повернувся до рідної України, де
спостерігав за життям народу, малював, випустив альбом «Мальовнича Україна».
1844 року Шевченко закінчив Академію мистецтв і знову поїхав до України,
вирішивши оселитися у Києві. В той час у нього вже з’явилися ідеї щодо
створення таких творів, як «Сон», «Кавказ» та «Єретик».
Протягом 1840-х років Шевченко написав багато чудових
віршів, які увійшли до збірки «Три літа». 1846 року він став членом таємної
політичної спілки «Кирило-Мефодіївське братство», за що 1847 року був
заарештований та засланий до Орської фортеці.
Трохи легшим становище Шевченка стало весною 1848 року,
коли його ввели як штатного художника до складу Аральської експедиції під
командуванням лейтенанта Олексія Бутакова. Перебування на острові Кос-Арал було
дуже продуктивним у творчості митця. Окрім виконання численних малюнків, сепій
та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і
понад 70 поезій, у яких відбито емоційний стан поета.
Після смерті Миколи І 1857 р. Шевченка звільнили на
підставі закону про амністію. Друзі домоглися для нього дозволу на проживання у
Петербурзі, прибувши до якого Шевченко одразу опинився у центрів уваги. 1860
року Рада Академії мистецтв присвоїла Тарасу Григоровичу звання академіка за
класом гравюри. У 1859-1861 рр. Шевченко використовував біблійські та
євангельські сюжети для втілення революційних ідей.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним
наглядом поліції. Однак він створив багато нових творів. Уважають, що поема
«Марія» становить вершину творчості поета після заслання. Шість раніше
написаних і заборонених у Росії поезій Шевченка було видано за кордоном у
Лейпцигу 1859 р. У друкарні Пантелеймона Куліша 1860 року вийшло друком нове
видання «Кобзаря», але воно охоплювало тільки незначну частину Шевченкових
поезій. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів, а в
січні 1861р. видано окремою книжкою Шевченків «Буквар» (Букварь южнорусскій) —
посібник для навчання в недільних школах України, виданий коштом автора та
накладом 10 000 примірників.
Протягом останніх років життя Шевченко хворів на
ревматизм, ваду серця, поліартрит і цироз печінки, а пізніше перебіг цих хвороб
ускладнила ще і водянка. З осені 1860 року самопочуття Тараса Григоровича
почало погіршуватися. 23 листопада, зустрівшись із доктором Барі, Шевченко
особливо скаржився на біль у грудях. Доктор, послухавши груди, радив Шевченкові
поберегтися. Відтоді здоров'я його щодня тільки погіршувалося. Січень і лютий
Шевченко майже не виходив зі своєї кімнати. (26 лютого) 10 березня 1861 року
Шевченко помер від водянки. На кошти друзів (1) 13 березня його було поховано
спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі. (8) 20 травня
1861 р. останки Кобзаря перевезено до Канева. Дві доби домовина перебувала в
Успенському соборі, а (10) 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах
віднесли на Чернечу гору.
З моменту смерті видатного поета, ідейного та духовного
генія української нації минуло вже дуже багато часу. Все змінюється, але
незмінним та не до кінця розгаданим залишається Тарас Шевченко. Його «Кобзар»,
мабуть, є на книжкових полицях кожної української родини, і ми впевнені, що
творчість цієї надзвичайної особистості буде захоплювати ще багато поколінь.
Ми, бібліотекарі Солом’янки, у свою чергу запрошуємо усіх
бажаючих відвідати виставки та заходи, присвячені Шевченківським дням.
Немає коментарів:
Дописати коментар